м. Вінниця
10 червня 2024 р. Справа № 120/7544/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів та довідки, зобов'язання вчинити дії
07.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів та довідки, зобов'язання вчинити дії.
Одночасно з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення солдата ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішення суду у справі.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у м. Тульчин, Вінницької області. Згідно з тимчасовим посвідченням № НОМЕР_2 від 09.01.2007 року позивач знятий з військового обліку на підставі Наказу МО України №342 від 09.06.2006 року.
Вказала, що під час перебування позивача на території Чернівецької області, 05.04.2024 року уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 останнього доставленого до ІНФОРМАЦІЯ_1 та вподальшому протиправно, на думку позивача, взято на військовий облік та винесено наказ про призов під час мобілізації.
Також зазначила, що 05.04.2024 року позивач примусово направлений для проходження ВЛК, яке, на думку останньої, проведено з порушенням вимог Наказу МО України №402, та за результатами якої, за наявності ряду захворювань, позивач визнаний "придатним" до проходження військової служби.
24.04.2024 року начальником НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №474-ос прийнято наказ про зарахування ОСОБА_1 у списки особового складу та всі види забезпечення з 22.04.2024 року.
Представник позивача вказала, що рішення військово-лікарської комісії відповідача, оформлене довідкою цієї комісії від 05.04.2024 року, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року, наказ начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №474-ос від 24.04.2022 року, які є предметом оскарження в адміністративній справі за вказаною вище позовною заявою, створюють реальну загрозу того, що відповідачем будуть здійснені заходи щодо переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, оскільки з урахуванням наявних захворювань, позивач не матиме фізичної можливості належним чином виконувати покладені на нього службові обов'язки в разі термінової необхідності виконувати бойовий наказ.
Враховуючи, що позивач 05.04.2024 року призваний на військову службу та направлений для проходження служби до Військової частини НОМЕР_1 , у випадку переміщення позивача до іншого місця служби чи військової частини до вирішення спору щодо законності вищезазначених рішень, буде втрачено сенс судового захисту прав позивача в зазначеному спорі, оскільки спірні рішення стосуються питання стану здоров'я позивача, за яким визначається можливість несення військової служби.
Визначаючись щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути заяву без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно пунктів 1, 2 частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Вирішуючи питання про доцільність вжиття заходів про забезпечення позову суд виходить з того, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майнові інтереси та/або права позивача будуть погіршені, порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновити шляхом вчинення певних дій.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року №9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року №2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову, існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
При цьому, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 року у справі №826/8556/17.
В даному випадку, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову представник позивача вказує, що 05.04.2024 року позивач примусово направлений для проходження ВЛК, яке, на думку останньої, проведено з порушенням вимог Наказу МО України №402, за результатами якої, за наявності ряду захворювань, прийнято довідку від 05.04.2024 року, якою позивач визнаний "придатним" до проходження військової служби.
Крім цього, рішення військово-лікарської комісії відповідача, оформленого довідкою цієї комісії від 05.04.2024 року, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.04.2024 року, наказ начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №474-ос від 24.04.2022 року, які є предметом оскарження в адміністративній справі, створюють реальну загрозу того, що відповідачем будуть здійснені заходи щодо переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, оскільки з урахуванням наявних захворювань, позивач не матиме фізичної можливості належним чином виконувати покладені на нього службові обов'язки в разі термінової необхідності виконувати бойовий наказ.
Суд зазначає, що частиною 13 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд.
Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи прийнято Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра Оборони України №402 від 14.08.2008 року (далі - Положення №402).
Пунктом 1.1. Розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно пункту 2.8. Розділу ІІ Положення №402 зазначено, що після закінчення медичного огляду кожний лікар вносить до облікової картки призовника та інших документів, передбачених Положенням про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002 року №352, дані про встановлений діагноз, дату проходження медичного огляду, висновок про придатність до військової служби за станом здоров'я, призначення за видами, родами військ (сил) Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями, підписує та скріплює особистою печаткою.
Пунктом 2.9 Положення №402 встановлено, що результатами проведеного медичного огляду призовників ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 приймає одну із постанов:
1) придатний до військової служби; 2) тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування; 3) потребує направлення на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду; 4) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час; 5) непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Постанова ВЛК оформляється довідкою ВЛК. Постанова ВЛК вноситься лікарем - членом призовної комісії до облікової карти призовника (картки медичного огляду призовника на збірному пункті).
Крім цього, довідка ВЛК з постановою про непридатність (тимчасову непридатність) призовника до військової служби, зберігається в особовій справі призовника.
Разом з тим, вказуючи на протиправність проведеної ВЛК та прийнятої за її результатами довідки від 05.04.2024 року, представником позивача не додано до заяви про забезпечення позову доказів прийняття рішення за результатами проведеної військово-лікарської експертизи, передбаченими Положенням №402.
Водночас, до матеріалів заяви про забезпечення позову долучено копії скріншотів з електронного додатку "Helsi" про проходження позивачем медичного огляду у профільних лікарів та копію скріншоту з електронного додатку "Оберіг" з якого вбачається, що станом на 29.05.2024 року ОСОБА_1 визнаний "придатним" до проходження військової служби, дата ВЛК - 05.04.2024 року.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18, а саме, щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 від 10.04.2019 року у справі №826/16509/18, від 26.12.2019 року у справі №640/13245/19 та від 29.01.2020 року у справі №280/4367/19.
При вирішенні заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
При цьому суд зазначає, що позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, чому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову.
Щодо посилань заявника на протиправність рішень, дій/бездіяльності відповідачів, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що відповідність таких вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
Варто відзначити, що забезпечуючи такий позов до вирішення справи по суті, і якому ще не надано офіційну правову оцінку в межах оскарження та без застосування принципів адміністративного судочинства, зокрема, таких як гласності і відкритості, змагальності тощо, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд зауважує, що фактичні обставини справи, зокрема, встановлення правомірності чи неправомірності (протиправності) дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Більше того, під час вирішення питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову суд повинен досліджувати достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір чи звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе заявник їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Разом з тим, підстави, які зазначає позивач у заяві про забезпечення позову є предметом розгляду справи по суті, а тому, встановлення обставин законності прийняття/неприйняття відповідного рішення, дій/бездіяльності відповідача, їх оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими обґрунтовує відповідач свої заперечення та пояснень інших учасників справи, при розгляді справи по суті.
Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 року у справі №826/9263/17, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Водночас, жодних доказів, у розумінні статей 73, 76 КАС України, на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з викладених у заяві про забезпечення позову мотивів, відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Виходячи з викладених заявником обставин та вищенаведених положень чинного законодавства, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Дончик Віталій Володимирович