Справа № 158/1506/24 Головуючий у 1 інстанції: Польова М. М.
Провадження № 22-ц/802/653/24 Доповідач: Карпук А. К.
12 червня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 поданою його представником ОСОБА_2 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 травня 2024 року,
У травні 2024 року позивач звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про зобов'язання вчинити дії, у якому просив зобов'язати відповідача зняти накладенні банком обмеження щодо здійснення видаткових операцій по належному ОСОБА_1 рахунку.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 травня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про зобов'язання вчинити дії передано на розгляд до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Ківерцівського районного суду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції помилково передано справу на розгляд іншого суду з порушенням правил альтернативної підсудності, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з наданням фінансових послуг, споживачем яких є позивач. Зазначає, що що спір виник з приводу захисту прав споживача, позивач скористався своїм правом на альтернативну підсудність та пред'явив позов до Ківерцівського районного суду Волинської області за зареєстрованим місцем проживання.
Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки представником позивача оскаржується ухвала суду про передачу справи на розгляд іншого суду, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 12.06.2024, тобто, дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Направляючи справу за підсудністю до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», а тому при визначенні підсудності не можуть бути застосовані положення ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Згідно зі ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються до суду за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною п'ятою статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
З преамбули Закону «Про захист прав споживачів» вбачається, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 ЗаконуУкраїни «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Закон України «Про платіжні послуги» (далі - Закон) визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання.
Зокрема, виходячи із приписів частини першої статті 5 Закону, до фінансових платіжних послуг, серед інших, належать такі послуги, як послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуги щодо відкриття, обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців), послуги із зняття готівкових коштів з рахунків користувачів, виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів та інші.
У пункті 82 статті 1 Закону надано визначення поняттю «споживач», згідно з яким споживач - фізична особа, яка отримує або має намір отримати платіжну послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю.
Частиною другою статті 2 Закону передбачено, що під час надання споживачам послуг на платіжному ринку надавачі платіжних послуг зобов'язані дотримуватися вимог законів України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів у сфері захисту прав споживачів.
Таким чином за договором банківського рахунку банк надає клієнту послугу, поняття якої трактується в розумінні Законів України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про захист прав споживачів», «Про платіжні послуги».
Пленум Верховного Суду України у постанові № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», роз'яснив, що оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що даний спір виник з приводу обслуговування рахунку позивача, який є споживачем фінансово-платіжних послуг банку який надає послуги з відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій тощо.
Відтак, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
З витягу з реєстру територіальних громад вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 .
Отже, позивач, відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України, обгрунтовано вибрав підсудність за зареєстрованим місцем свого проживання з урахуванням статусу споживача, позов відноситься до територіальної підсудності Ківерцівського районного суду Волинської області.
Суд першої інстанції при вирішенні питання щодо територіальної підсудності справи залишив поза увагою наведені вище норми матеріального та процесуального закону та помилково передав справу на розгляд іншому суду з порушенням правил альтернативної підсудності.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскаржена ухвала суду про передачу справи на розгляд іншого суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 травня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до Ківерцівського районного суду Волинської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: