Справа №760/13431/24 Провадження №2-з/760/195/24
«12» червня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Тесленко І.О.;
за участю секретаря судового засідання - Бережної С.П.,
розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про забезпечення позову до подачі позовної заяви, до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),
До Солом'янського районного суду м. Києва звернувся представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
10 червня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву разом з доданими документами передано судді Солом'янського районного суду м. Києва Тесленко І.О.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Представник заявника ОСОБА_1 у поданій заяві зазначає, що ОСОБА_1 планує звернутись до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації частини автомобіля. 14.06.2022 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб про що Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис № 671. Станом на день подання заяви вказаний шлюб не розірваний. В період зареєстрованого шлюбу позивачем та відповідачем за спільні кошти було придбано майно, яке є предметом спору, а саме автомобіль lEXUS rx 350 2022 року випуску, право власності на який зареєстровано за відповідачем, майнові права на квартиру в ЖК «Unit.Home» в м. Києві, власником яких є відповідач. Окрім того, між сторонами має місце спір про стягнення грошових коштів в порядку поділу майна подружжя у розмірі 24 000 000 грн., які містяться на банківських рахунках відповідача. Також, зазначив, що здійснюючи володіння та користування спільним майном, набутим під час шлюбу, відповідач реалізує вказані права лише на власний розсуд, не враховуючи волю та інтереси ОСОБА_4 . У зв'язку з чим, просив накласти арешт на грошові кошти, що розміщені/знаходяться на банківських рахунках, які відкриті на ім'я ОСОБА_2 (ідентифікаційний код платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ), в акціонерному товаристві «ПУМБ», а також в інших банківських установах у межах коштів у розмірі 25 000 000 грн. та надійшли з 14 червня 2022 року; накласти арешт на автомобіль lEXUS rx 350 2022 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу (номер шасі (кузову, рами)): НОМЕР_2 .
Розглянувши заяву та додані до неї документи суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 - 1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 150 ЦПК України, не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.
Представник заявника зазначає у заяві про забезпечення позову до подачі позовної заяви, що між заявником та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який на цей час не розірваний, задля захисту своїх прав, які нехтуються при володінні та користуванні спільним майном ОСОБА_2 , ОСОБА_1 планує звернутись до суду, у зв'язку з чим представник заявниці звернувся з відповідною заявою про забезпечення позову.
Однак, будь - яких доказів наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнового спору до заяви не додано.
Крім того, в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову представником позивача зазначено, що «між сторонами має місце спір про стягнення грошових коштів в порядку поділу майна подружжя у розмірі 24 000 000 грн., які містяться на банківських рахунках відповідача». При цьому, просить суд вжити заходів забезпечення шляхом накладення арештів на рахунки ОСОБА_2 в акціонерному товаристві «ПУМБ», а також інших банківських установах в межах коштів 25 000 000 грн.
Тож, обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, наведені у заяві, містять у собі суперечності та не узгоджуються між собою.
Також, відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Однак, додані до заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви документи не засвідчені належним чином.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Неправильно засвідчені або незасвідчені копії документів є недопустимими доказами фактичних обставин справи та є підставою для скасування судового рішення у справі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2018 у справі №904/8549/17).
Представник заявника звернувся до суду з заявою про забезпечення позову (до подачі позову) через електронний суд, однак, всупереч положенням ч. 3 ст. 95 ЦПК України копії письмових доказів доданих до заяви не засвідчені шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Частина третя статті 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.
Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 7 вересня 2020 року у справі № 522/3471/20 (провадження № 61-9451св20) та від 08.10.2020 у справі № 465/4985/18 (провадження № 61-6066св19).
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою. (Рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999 року, заява №22774\93).
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявників щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги (майбутньої позовної вимоги), зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Заява про забезпечення позову має бути обґрунтованою, зокрема у частині співмірності виду забезпечення позову та заявлених позовних вимог (або майбутніх позовних вимог), їх взаємозв'язку.
Однак, подана представником заявника заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви не містить у собі будь - якого обґрунтування доцільності вжиття відповідних заходів до подання позову до суду, до неї не додані належні та допустимі докази на підтвердження викладених у ній обставин.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
З урахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів представника заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи необхідність забезпечення балансу інтересів, принципу співмірності заходів забезпечення позову та змісту заявлених позовних вимог (або майбутніх позовних вимог), дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
Керуючись ст. ст. 149 - 153, 259 - 261, 353 - 354, суд, -
в задоволенні заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про забезпечення позову до подачі позовної заяви, до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя І.О. Тесленко