760/14346/22
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
12 червня 2024 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Жовноватюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Подольського А.Ю. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,-
У жовтні 2022 року позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом, у якому просила, з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог:
- відновити становище, яке існувало до порушення відповідачем 27 січня 2020 року права власності позивача шляхом визнання права власності на трьохкімнатну квартиру загальною площею 74,8 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за позивачем;
- витребувати у відповідача трьохкімнатну квартиру загальною площею 74,8 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь позивача.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 05 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту №405/21/07-Ж, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 164000,00 дол США зі сплатою 12,5 процентів річних та повернення суми кредиту. З метою забезпечення зобов'язань, між банком на ОСОБА_3 05 квітня 2007 року укладено іпотечний договір №04/І-176, предметом іпотеки є трьохкімнатна квартира загальною площею 74,80 кв.м., жилою площею 50,50 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Договором про внесення змін №1 від 05 вересня 2012 року змінено валюту кредиту та переведено суму кредиту 118947,17 дол США разом із нарахованими процентами в сумі 11130,05 дол США в гривню за курсом 8,22 грн за 1 дол США, що станом на дату укладення цього договору про внесення змін становило 1069234,75 грн. Зміна валюти кредиту здійснена шляхом рефінансування наявної на дату укладення договору про внесення змін заборгованості за договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафів). Внаслідок реорганізацій шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником всього майна, майнових прав та обов'язків стало АТ «Альфа-Банк».
27.01.2020 за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 2007 року. У жовтні 2022 року позивачем отримано розширену інформаційну довідку, відповідно до якої право власності позивача на квартиру вказано як «припинене». На адресу позивача не надходила жодна письмова вимога від відповідача про усунення порушення у зв'язку з порушенням чи невиконанням умов як кредитного договору, так і іпотечного договору.
Позивач зазначає, що на момент набуття АТ «Альфа-Банк» предмета іпотеки у власність, банком не була здійснена належним чином відповідна оцінка предмета іпотеки уповноваженим суб'єктом оціночної діяльності. За спливом часу після здійснення перереєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк», позивачем отримано довідку про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, у якій зазначено, що згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 864000,00 грн. У той же час, оцінювачем не отримано всю необхідну інформацію про квартиру для проведення оцінки. Відповідачем зареєстровано за собою право власності на квартиру лише на підставі іпотечного договору та договору про внесення змін до іпотечного договору, тобто відповідачем не дотримано встановленої процедури.
У наданій відповідачем довідці про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу зазначається, що після здобуття банком права власності на предмет іпотеки, залишився борг за договором станом на 27 січня 2020 року у розмірі 1389944,81 грн. Позивач категорично не погоджується з існуванням вказаного розміру заборгованості. Проведеною економічною експертизою не встановлено розмір заборгованості за кредитним договором, як не було і підтверджено розмір заборгованості позивача. За таких обставин, на момент звернення стягнення на квартиру, у позивача не було заборгованості в розмірі, про який стверджував відповідач, відтак у відповідача відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (Т.1 а.с.5-227).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року відкрито загальне позовне провадження (Т.2 а.с.26-27).
23.12.2022 до суду надійшла заява представника позивача про зміну предмету позовних вимог (Т.2 а.с.32-39).
27.12.2022 до суду надійшла заява представника позивача щодо зміни найменування відповідача з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (Т.2 а.с.40-47).
02.01.2023 до суду надійшло клопотання представника відповідача про зміну назви відповідача з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (Т.2 а.с.49-61).
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року розпочато підготовче судове засідання (Т.2 а.с.115-116).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (Т.2 а.с.119-120).
14.11.2023 до суду надійшла заява представника позивача про залишення позову в частині без розгляду (Т.2 а.с.152-155).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 квітня 2024 року позовну заяву у частині вимог щодо визнання права власності на трьохкімнатну квартиру загальною площею 74,8 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 залишено без розгляду (Т.2 а.с.185-186).
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити. Зауважив, що позивачу не надходила письмова вимога від відповідача про усунення порушення по іпотечному договору, вартість майна повинна бути визначена на момент набуття права власності, банк здійснив оцінку лише за сплином часу, а сам висновок не представлено боржнику. Відтак, на думку представника позивача, порушена процедура переходу права власності на іпотечне майно. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» повинен був отриманий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згоду на відчуження квартири позивач не надавала. Крім того, неправильний розмір боргу вказаний і поданий нотаріусу при перереєстрації права власності.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що піддає сумніву експертизу позивача, наголосив, що позивач одночасно заперечує отримання кредиту і при цьому сплачує частково заборгованість. Банк здійснив інший спосіб повернення грошей - позасудовий спосіб задоволення своїх вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" (кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір кредиту №405/21/07-Ж, відповідно до п.1.1. якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 164000,00 доларів США зі сплатою 12,50% процентів річних та порядком повернення суми кредиту до 20-го числа кожного місяця згідно з графіком. Договір підписано сторонами (Т.1 а.с.23-25).
Відповідно до копії нотаріального договору купівлі-продажу квартири від 05 квітня 2007 року, укладеного між продавцями: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та покупцем ОСОБА_3 , продавці продали, а покупець купила належну продавцям на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.32).
05.04.2007 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) уклали нотаріальний іпотечний договір №04/І-176, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за №1223д, предметом якого є те, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань перед іпотекодержателем за договором кредиту №405/21/07-Ж, а також зобов'язань за цим договором нерухоме майно, а саме: трьохкімнатної квартири загальною площею 74,80 квадратних метрів, жилою площею 50,50 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір підписано сторонами (Т.1 а.с.30-31).
05.09.2012 ПАТ "УКРСОЦБАНК" (кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір про внесення змін №1 до договору кредиту №405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року (з додатком №1 до договору про внесення змін №1 до договору кредиту №405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року), яким змінили валюту кредиту (Т.1 а.с.26-28); та 23 вересня 2014 року ПАТ "УКРСОЦБАНК" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (позичальник) уклали договір про внесення змін до договору кредиту №405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року (Т.1 а.с.29). Договори підписані сторонами.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №304982895 від 14 липня 2022 року, 27 січня 2020 року зареєстровано право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ "Альфа-Банк", підстава для державної реєстрації: іпотечний договір №04/І-176, виданий 05 квітня 2007 року (Т.1 а.с.36-38).
АТ "Альфа-Банк" надіслало вимогу ОСОБА_3 про добровільне виселення від 24 лютого 2020 року вих.№1601, у якому також повідомило, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ "Укрсоцбанк" правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків є АТ "Альфа-Банк". Банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов іпотечного договору від 05 квітня 2007 року. Таким чином, власником предмета іпотеки є АТ "Альфа-Банк" (Т.1 а.с.61).
АТ "Альфа-Банк" надіслало довідку ОСОБА_3 про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 07 грудня 2020 року вих.№1232, у якій зазначило, що відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» банк 27 січня 2020 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: трьохкімнатну квартиру, загальною площею 74,80 кв.м., жилою площею 50,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов іпотечного договору №04/І-176 від 05 квітня 2007 року, посвідченого Ковальчуком С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1223д та договору кредиту №405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року. Згідно з висновком суб?єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 864000,00 грн. Таким чином, після здобуття банком права власності на предмет іпотеки, залишок заборгованості за договором кредиту №405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року (за основною сумою, процентами, комісією та пенею) за офіційним курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року склав 1389944,81 грн. У зв?язку із задоволенням вимог іпотекодержателя в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку» на дату державної реєстрації банком права власності на нерухомість ОСОБА_3 прощено (анульовано) залишок заборгованості за договором кредиту №405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року (Т.1 а.с.62).
Згідно з копією протоколу №2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа-Банк" від 12 серпня 2022 року, вирішено змінити найменування банку з АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк" (Т.2 а.с.56-58). Також зміна найменування підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Т.2 а.с.59-60).
Згідно з ч.ч.1, 4 ст.33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - звернення стягнення на предмет іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.
Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.
У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі №206/6043/19 (провадження №61-16695св20) Верховний Суд зазначив, частинами першою, другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
У даній справі позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в п.4.5. нотаріально посвідченого іпотечного договору №04/І-176 від 05 квітня 2007 року, зокрема: іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем (Т.1 а.с.31).
Застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, яке безпосередньо міститься у іпотечному договорі, прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року у цивільній справі №760/5743/20 за позовом ОСОБА_3 до АТ "Альфа-Банк", АТ "Укрсоцбанк", треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус КМНО Юдін М.А., про скасування державної реєстрації права власності на квартиру, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог та яке залишено в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року, встановлено у мотивувальній частині, що надана суду копія повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 28 жовтня 2019 року, адресована ОСОБА_3 на дві адреси: АДРЕСА_3 - адреса, зазначена у договорі кредиту та іпотечному договорі; АДРЕСА_1 - адреса, зазначена у договорі про внесення змін та адреса квартири, що є предметом іпотечного договору. Надані суду копії описів вкладення поштової кореспонденції на обидві адреси, копію реєстру поштових відправлень №288 від 30 жовтня 2019 року та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з довідкою Укрпошти про причини повернення поштової кореспонденції «за закінченням встановленого строку зберігання». З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що номер поштового відправлення - №1402405564496. Ідентичний номер вказаний на довідці Укрпошти, що підтверджує факт того, що довідка стосується саме поштового відправлення, адресованого ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (Т.2 а.с.71-92).
Факт надсилання повідомлення ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання є преюдиційним, який встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили.
Належним виконанням ст.35 Закону України «Про іпотеку» є сам факт надсилання вимоги про усунення порушення.
Крім того, згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17, неналежне повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого ст.38 Закону України «Про іпотеку» обов'язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків (п.82 постанови).
Велика Палата Верховного Суду у п.85 постанови від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17 також зазначила, що посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Тобто, законом встановлена відповідальність іпотекодержателя перед іншими особами у разі не проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності й не проведення такої оцінки не може бути підставою для витребування майна.
Щодо заперечень позивача про наявний розмір заборгованості й взагалі отримання позивачем кредитних коштів, відповідно й наданих позивачем висновків експертів з цих питань (Т.1 а.с.63-113, 115-156), судом вони до уваги не беруться, оскільки у матеріалах справи наявні копії квитанцій, наданих самим же позивачем, призначенням платежів яких є "погашення кредиту" (Т.1 а.с.159-224). Щодо розміру заборгованості, дане питання не є предметом судового розгляду у справі про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У частині 1 ст.388 ЦК України зазначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Отже, для застосування передбаченого ст.387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.
Крім того, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Таким чином, положення ст.388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року у справі №610/10207/15ц.
З аналізу вищенаведених норм закону та обставин справи, суд зазначає, що іпотечний договір, предметом якого було спірне майно, укладено за волі позивача. Враховуючи, що позивач добровільно уклала договір іпотеки, могла передбачити можливість відчуження спірного майна у разі неналежного виконання договірних зобов'язань, відтак відсутні правові підстави вважати, що іпотечне майно вибуло із власності поза волею позивача.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч.ч.9, 10 ст.158 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно - відмовити.
Скасувати захід забезпечення позову, застосований ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року, якою накладено арешт на трьохкімнатну квартиру загальною площею 74,80 кв.м, жилою площею 50,50 кв.м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Жовноватюк