"10" червня 2024 р.
судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у справі № 359/3506/19, провадження №: 1-кп/755/393/24
04 червня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва було ухвалено Вирок у справі № 359/3506/19.
У відповідності до ч. 3 ст. 374 КПК України судом у Вироку були зазначені докази на підтвердження встановлених судом обставин, а саме дослідженні судом документи, звуко-і відеозаписи, опис яких розпочинається зі сторінки 33 Вироку та завершується на сторінці 167.
Колегією суддів усі докази визнані допустимими, ряд доказів визнані неналежними (а.с. 167-169 Вироку).
Вважаю такі висновки суду передчасними, оскільки на моє переконання не були дотримані вимоги ст. 357 КПК України.
Зокрема, у судовому засіданні, яке відбулось 13 лютого 2024 року вирішуючи вже письмове клопотання сторони захисту про дослідження речових доказів, прокурор зазначила, що надала усі речові докази, які вважала за необхідне, у огляді речових доказів про які клопотала сторона захисту потреби не має та вона самостійно визначає, які речові докази надавати, а які ні.
Суд не зобов'язав прокурора надати речові докази для огляду судом та ознайомлення учасникам судового провадження, як того вимагають вимоги ст. 357 КПК України.
Крім того, виступаючи у судових дебатах, прокурор знову наголосила, дослівно: «що стороною обвинувачення докази були надані у тому об'ємі, які сторона обвинувачення вважає необхідними та достатніми для доведення винуватості.
А зобов'язання надання прокурора інших доказів, зокрема всіх речових доказів, вилучених під час обшуку, є порушенням загальних засад кримінального провадження, а саме змагальності сторін».
Суд із цим погодився та зазначив у вироку: «що вилучені під час проведення цих обшуків речі, пред'являлися потерпілим для впізнання. Серед цих речей потерпілі впізнали речі які, були у них забрані під час розбійних нападів на житло. Ці процесуальні дії були проведені з дотриманням вимог ст. 229 КК України, були оформлені відповідними протоколами, з подальшим винесення постанов про визнання цих речей речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. При проведенні обшуку у домоволодінні, розташованому за адресою АДРЕСА_1 , то усі вилучені предмети були оглянуті, зафіксовані на відеозапису та вказані у письмовій формі, перераховані протоколі. Усі вилучені речі постановами слідчого визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. За аналогічною фіксацією було праведено огляд автомобіля при затриманні обвинувачених. Усі вилучені речі постановами слідчого визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. Усі ці відеозаписи були переглянуті у судовому засіданні. Крім того, в судовому засіданні були досліджені протоколи огляду слідчим усіх речових доказів, з фіксацією їх у протоколі та складанням ілюстрованих таблиць до кожного доказу. Частина цих доказів була досліджена у судовому засіданні.
Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року в справі № 733/249/16-к указів, що відповідно до вимог ст. 103 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися у протоколі; на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі (ст. 104 КПК України). Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів, є невід'ємним додатком до протоколу. Відкриття матеріалів іншій стороні відбувається після закінчення досудового розслідування у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, та передбачає ознайомлення сторін кримінального провадження з усіма доказами, які наявні у учасників провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороною обвинувачення зазначені вимоги закону було дотримано. Зокрема, обвинуваченим та їх захисникам були відкриті протоколи про результати проведення слідчих дій, додатками до яких є DVD-диски, mikro sd, флеш-накопичувачі. Тобто, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, результат фіксації процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів долучається до протоколу слідчої дії і є його невід'ємною частиною. Відкриттю підлягає доказ цілком, а не його частина.
Крім того, у матеріалах провадження містяться відомості про усі речові докази, які були долучені до провадження, а також протоколи їх огляду. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета. У цій ситуації, джерело фактичних даних, прямо доводить собою, обставини, які у розумінні ст. 91 КПК України підлягають доказуванню в цій справі, щодо дати, часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення.
Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмету» (а.с. 178-179 Вироку).
Проте, відповідно до ст. 357 КПК України, речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з річчю та її оглядом.
Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням.
Учасники судового провадження мають право ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали.
Принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито в
ст. 23 КПК України, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 ч. 1 КПК України).
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ст. 94 ч. 1 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ст. 23 ч. 2 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України.
Знову таки, хочу відмітити, що безумовно, не у всіх справах, які розглядаються, суд досліджує (оглядає) речові докази, але за наявності клопотання учасника судового провадження, це є обов'язком суду.
Проте, суд речові докази за виключенням номерних знаків та ще деяких речей не досліджував, не дивлячись на встановлений порядок, клопотання сторони захисту, та подальше письмове клопотання сторони захисту.
У даній справі, враховуючи її конкретні обставини, час коли потерпілі додатково повідомили про викрадені у них речі, положення ст. 229, 231 КПК України, ту кількість протоколів пред'явлення речей для впізнання, згідно яких потерпілі впізнали ряд речей (речових доказів), які було викрадено у них під час розбійних нападів та які було виявлено та вилучено під час обшуків у обвинувачених та близьких їм осіб, на недопустимості яких наголошувала сторона захисту, враховуючи якість фіксування ходу слідчих (розшукових) дій технічними засобами, та відсутність такого фіксування під час впізнання, вважаю, що сторона захисту обґрунтовано клопотала про їх дослідження у відповідності до вимог ст. 357 КПК України.
Саме такий висновок міститься у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2023 року, у справі № 317/3261/17 (провадження № 51-3423 км 22), https://reyestr.court.gov.ua/Review/113299929; від 07 жовтня 2021 у справі справа № 175/195/17 (провадження № 51-1579 км 21), https://reyestr.court.gov.ua/Review/100428538
Суддя ОСОБА_2