Номер провадження 2/754/3613/24
Справа №754/6522/24
Іменем України
(повне рішення виготовлено 12 червня 2024 року)
11 червня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: І. Вакуленко, справа № 754/6522/24
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - позивач
ОСОБА_1 - відповідач
Вимоги позивача: стягнення коштів
Євтодьєв А.О. - адвокат позивача
Кишеня В.С. - адвокат відповідача
Позивачем подано позов у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних кредитних зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача за офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 03.06.2019 і анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» від 03.06.2019 на користь позивача: 41031,01 грн. - кредитної заборгованості, 3028 грн. - судового збору, 7100 грн. - професійної правової допомоги.
Ухвалою суду від 08.05.2024 у справі № 754/6522/24 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
Учасники справи у судове засідання не з'явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.
Позивачем подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача (подавач адвокат Євтодьєв А.О. діючий на підставі довіреності від 21.03.2024 від 26.04.2023).
Стороною відповідача подано клопотання з проханнями: 1) Зменшити розмір правничої допомоги до нуля; 2) та розстрочення виконання рішення суду у справі № 754/6522/24 в частині стягнення 41021,01 грн. на 12 місяців, рівними частинами по 3418,42 грн..
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
За укладеними між АТ «Альфа-Банк» і відповідачем офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 03.06.2019 і анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» від 03.06.2019, відповідачеві позивачем надано кредит з лімітом: 200000 грн. під 39,99 % річних.
За укладеним між АТ «Альфа-Банк» і позивачем договором факторингу № 4 від 20.12.2021 до позивача перейшло право вимоги за офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 03.06.2019 і анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» від 03.06.2019 до відповідача.
Як вказується позивачем, відповідачем порушено договірні умови повернення кредиту з процентами.
Визначена позивачем кредитна заборгованість ніким не спростовувалась.
Згідно ст. 514, 625, 1050 ч. 2, 1054 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Будь-яких доказів про повне або часткове спростування позовних вимог по суті спору суду не надано.
За таких обставин позов задовольняється.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено: 3028 грн. - судового збору.
У підтвердження надання позивачеві правничої допомоги на суму: 7100 грн. позивачем надано укладені між позивачем і адвокатом Макєєвим В.М. договір № 05/10-23 про надання правничої допомоги від 05.10.2023, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2023 на суму: 7100 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6126 від 12.07.2018 (адвокат Макєєв В.М.), платіжну інструкцію № 1141 від 07.03.2023 на суму: 7100 грн..
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, 1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України, 4. Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Суду не надано документів, що підтверджують повноваження адвоката Макєєва В.М., як представника позивача.
Позов підписувався і подавався позивачем, а заява про розгляд справи за відсутності позивача подавалась за довіреністю адвокатом Євтодьєвим А.О..
Тому в задоволенні вимог про стягнення правничої допомоги відмовляється.
Згідно ст. 435 ЦПК України, 1. За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. 2. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 3. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. 4. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. 5. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. 6. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. 7. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Стороною відповідача до клопотання з проханням про розстрочення виконання рішення суду додано копії двох довідок про отримання допомоги від 26.04.2024 № 2058 від 10.06.2024 № 2427 та відповідно до яких відповідачеві призначено державну соціальну допомогу, як особі, якій визначено 3 групу інвалідності, а також копію посвідчено серія ДДА № 052321 від 01.09.2021 та відповідно до якого позивачеві призначена державна соціальна допомога, як особі з інвалідністю з дитинства.
Згідно ч. 3 ст. 258 ЦПК України, 3. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Згідно ч. 5 ст. 258 ЦПК України, 5. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.
Згідно ч. 7 ст. 435 ЦПК України, 7. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Визначення тяжкості захворювання не є компетенцією суду, а також суду не надано доказів, що надані стороною відповідача вищевказані дві довідки і посвідчення свідчать та вказують про повний матеріальний стан.
Крім того за результатами розгляду по суті справи позовного провадження суд ухвалює судове рішення у виді рішення суду і після чого розгляд саме позовного провадження завершується, а за результатами вирішення процесуальних питань, пов'язаних вже з виконанням судових рішень ухвалюються ухвали (ч. 7 ст. 435 ЦПК України), а не рішення.
З урахуванням викладеного та з метою уникнення надмірного формалізму, стороні відповідача у позовному провадженні відмовляється в задоволенні клопотання з проханням про розстрочення виконання рішення суду за недоведеністю, однак дана відмова не позбавляє права на звернення до суду за вирішенням питань вказаних у ст. 435 ЦПК України на стадії виконання судового рішення.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Задовольнити позов.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 03.06.2019 і анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТИ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» від 03.06.2019 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Солом'янська, 2, ЄДРПОУ: 40340222): 41031,01 грн. - кредитної заборгованості, 3028 грн. - судового збору.
У задоволенні вимог про стягнення правничої допомоги відмовити.
У задоволенні клопотання про розстрочення виконання відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.