Справа № 464/1136/24
пр.№ 2/464/746/24
11.06.2024 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова у складі судді Мички Б.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу № 464/1136/24 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 02 січня 2019 року у розмірі 121 379,85 грн, станом на 29 січня 2024 року, покликаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2024 року таку передано на розгляд судді Мичці Б.Р.
Ухвалою судді від 22 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України відзив на позовну заяву.
Відповідачу двічі рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлялась ухвала про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання. У зв'язку із проставленням у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» відповідач у порядку п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України вважається таким, якому вручено судове рішення.
Відповідач відзив на позов не подав, жодних заяв/клопотань ним не заявлено.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12,81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі №199/1917/19 зазначив, що у ст.629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, обов'язковість договору. Тобто з моменту укладення договору та виникнення зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Виходячи із положень ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу, ст.ст.1046-1057-1 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.1069 ЦК України).
У ст.ст.1054, 1055 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Як регламентовано ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Між сторонами 02 січня 2019 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання у відповідності до ст.207 ЦК України відповідачем анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, в якій відповідачем вказано свої анкетні (персональні) дані, наявна дата підписання та підпис.
У силу ст.204 ЦК України такий правочин є правомірним, адже його недійсність прямо не встановлена законом та докази визнання його судом недійсним відсутні (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010).
Досліджуючи вимоги у розмірі 99 909,81 грн за тілом кредиту, суд ураховує наступне.
Правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, з аналізом ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, стверджено, що виписка по картці клієнта за договором підтверджує виконання за день операцій клієнтом. Надана банком виписка за рахунком позичальника разом з іншими зібраними доказами у справі підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку.
Надана позивачем виписка по кредитному рахунку, складена 20 січня 2023 року, з урахуванням виданих кредитних карт свідчить, що відповідач, неодноразово користувався кредитними коштами до липня 2023 року (здійснював різні перекази, знімав готівку в банкоматах, здійснював покупки та платежі, поповнював готівкою свою картку у терміналі самообслуговування). Підписана відповідачем заява та виписка з рахунку останнього, зважаючи на довідки позивача про видані кредитні картки та встановлені ліміти у сукупності та взаємозв'язку є достатніми для висновку очевидності здійснення операцій саме відповідачем.
Достовірність письмових доказів відповідачем не оспорюється.
Таким чином встановлено, що позивачем умови укладеного договору виконано, проте відповідач отримавши кредитні кошти взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконував, а відтак, згідно з розрахунком позивача, станом на 29 січня 2024 року, має заборгованість у розмірі 99 909,81 грн за тілом кредиту.
Відповідачем наведений розрахунок не заперечено та не спростовано, а тому такий береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем, адже саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача (позиція Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).
Розглядаючи вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 21 470,04 суд дійшов наступного.
У силу приписів ст.ст.1048, 1056-1 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
У анкеті-заяві від 02 січня 2019 року розмір процентів за кредитом сторонами не визначено.
Надані суду Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи, не містять підтвердження, що саме з ними відповідач ознайомився та погодився, а тому не може вважатися складовою частиною спірного договору. Саме такої позиції притримується Велика Палата Верховного Суду постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Щодо наявного у матеріалах справи паспорта споживчого кредиту від 20 жовтня 2022 року (по спливу більше 3 років після підписання анкети-заяви), суд акцентує увагу, що положеннями ч.2 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
За позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2022 року за № 393/126/20, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. За наведених обставин паспорт споживчого кредиту не доводить правових підстав для нарахування відсотків за користування кредитними коштами наданими саме на підставі анкети-заяви від 02 січня 2019 року.
Оцінюючи наявну у справі заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 20 жовтня 2022 року, суд зауважує, що така заява підписана відповідачем більше ніж через 3 роки після підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 02 січня 2019 року, за якою позивач просить стягнути заборгованість з відповідача. Позивачем не доведено, що умови кредитування, викладені у такій заяві, стосуються саме договору, укладеного між сторонами 02 січня 2019 року, доповнюють чи змінюють його, відсутні жодні підстави вважати, що заява має зв'язок із таким договором, є його частиною чи умовами.
До того ж відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відсотки за користування кредитом нараховувались відповідачу починаючи з 06 вересня 2019 року, а не після підписання відповідачем 20 жовтня 2022 року заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Суд не може визнати у якості належного доказу розрахунок заборгованості в підтвердження вимог про стягнення відсотків, який за відсутності погоджених сторонами розмірів та порядку нарахування таких, є внутрішнім документом банку, підготовленим його працівниками, та відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.
За відсутності доказів обумовлення та погодження сторонами порядку нарахування та розмірів відсотків за користування кредитом відсутнє правове підґрунтя для стягнення таких у розмірі 21 470,04 гривень.
Однак, ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, та обов'язковості договору для сторін, доводи позивача щодо стягнення суми боргу у розмірі 99 909,81 грн з відповідача є підставними та позов в цій частині підлягає задоволенню.
Суд акцентує увагу, що відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому справа вирішується за наявними матеріалами. Водночас неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягару доказування. Принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19). Інший висновок суду не відповідав би принципам справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 1 993,92 грн судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 19, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 02 січня 2019 року в розмірі 99 909,81 грн, за тілом кредиту, станом на 29 січня 2024 року, а також 1 993,92 грн судового збору.
У частині позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 21 470,04 грн - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Повне рішення суду складено 11 червня 2024 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Б.Р. Мичка