Постанова
Іменем України
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 542/676/22
провадження № 51-827км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки 5 місяців та покладено обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 157 025,60 грн, а на користь держави витрати на проведену у справі експертизу в розмірі 1029,72 грн.
Вирішено питання щодо долі речових доказів.
Полтавський апеляційний суд вироком від 06 листопада 2023 року вирок місцевого судуза апеляційними скаргами представника публічного обвинувачення та представника потерпілого в частині призначеного покарання скасував. Ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
У цьому кримінальному провадженні вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2023 року також було засуджено ОСОБА_10 , вирок стосовно якого в апеляційному порядку не оскаржувався і не є предметом оскарження до суду касаційної інстанції.
За вироком суду встановлено, що 27 квітня 2022 року близько 14:00 ОСОБА_10 разом із ОСОБА_7 перебували на АДРЕСА_1 , де спільно розпивали спиртні напої. У цей час ОСОБА_7 , якому було відомо, що власник в будинку АДРЕСА_2 в тому ж населеному пункті зберігаються значна сума коштів і в цей час власник будинку ОСОБА_11 та його син ОСОБА_12 відсутні за місцем їх постійного проживання, запропонував ОСОБА_10 отримати незаконний прибуток шляхом вчинення крадіжки грошових коштів з будинку ОСОБА_9 . На вказану пропозицію ОСОБА_10 погодився, тим самим вступив у злочинну змову із ОСОБА_7 . Далі під час розмови вони розподілили між собою обов'язки, згідно з якими ОСОБА_10 мав проникнути до будинку та вчинити крадіжку, а ОСОБА_7 повинен був здійснювати зовнішнє спостереження за будинком і територією господарства ОСОБА_9 , щоб ніхто не завадив вчиненню кримінального правопорушення. Потім ОСОБА_10 , знайшов знаряддя для вчинення злочину: металевий лом для віджиму вікна та шкарпетки для приховання слідів рук. Лом він помістив у рукав власної кофти, а шкарпетки - до кишені.
Далі ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , маючи умисел на вчинення крадіжки, прибули до домогосподарства ОСОБА_9 , ще раз узгодивши подальші дії та розділилися. У цей час ОСОБА_7 , стояв на відстані близько 100 метрів від домогосподарства ОСОБА_9 , спостерігав за прилеглою територією та іншими особами, щоб ніхто не завадив вчиненню кримінального правопорушення, а ОСОБА_10 реалізовуючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переліз через паркан, проник на огороджену територію домоволодіння ОСОБА_9 і за допомогою заздалегідь підготовленого металевого лома, а також металевого штиря та пластикової поливалки, які знайшов на території домогосподарства потерпілого, шляхом віджиму пластикового вікна, проник до будинку. В одній з кімнат будинку в шафі виявив грошові кошти в сумі 52 500 грн та 17 450 євро і розділив на дві частини: одну поклав до кишені, іншу - в сумку, після чого залишив будинок. Підійшов до ОСОБА_7 та передав йому 2100 євро і 7000 грн, а також металевий лом, за допомогою якого проник до будинку та який ОСОБА_7 потім викинув. Викраденими грошовими коштами вони розпорядилися на власний розсуд.
У результаті злочинних дій ОСОБА_10 і ОСОБА_7 потерпілому завдано матеріальної шкоди в розмірі 52 500 грн та 17 450 євро (тобто 544 829,13 грн за офіційним курсом євро до гривні, установленим Національним банком України станом на 27 квітня 2022 року).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, і заперечення на касаційну скаргу
Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через його суворість
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок місцевого суду і призначив покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 75 КК, водночас не навів переконливих мотивів свого рішення.
Також, визначаючи вид і розмір покарання, апеляційний суд не повною мірою врахував обставини, які мають значення під час призначення покарання, передбачені ст. 65 КК: зокрема, дані про особу винуватого, його вік, відсутність судимостей, сталі соціальні зв'язки, той факт, що він перебуває в неофіційному шлюбі, працює і отримує стабільний заробіток, щиро розкаявся та повністю визнав свою винуватість у скоєному, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та частково відшкодував шкоду потерпілому в розмірі 750 євро та 10 000 грн, відсутні обставини, які обтяжують покарання.
Крім цього, суд залишив поза увагою те, що інший засуджений відшкодував потерпілому більшу частину матеріальної шкоди, а ОСОБА_7 від викрадених коштів отримав лише 2100 євро та 7000 грн.
У запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілого не погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі, і просить судові рішення залишити без зміни. Обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що апеляційний суд достатньою мірою врахував обставини, які мають значення під час визначення виду й розміру покарання, зокрема вмотивовано взяв до уваги те, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин у період воєнного стану, завдав потерпілому та його сім'ї значної матеріальної і моральної шкоди, протягом розгляду справи вчинив новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК, та не відшкодував у повному обсязі шкоди, хоча мав на це час, оскільки не перебував під вартою протягом розгляду справи в суді першої інстанції. Вважає, що ОСОБА_7 не розкаявся у вчиненому, оскільки він не усвідомив свої злочинні дії
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Захисник та засуджений підтримали доводи касаційної скарги і просили її задовольнити.
Представник потерпілого не підтримав доводів викладених у касаційній скарзі захисника, з підстав наведених у запереченнях на касаційну скаргу. Просив суд залишити без зміни рішення суду апеляційної інстанції.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника і просила її відхилити, посилаючись на те, що призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання повною мірою відповідає загальним засадам, визначеним ст. 65 КК, та особі засудженого.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, думку засудженого, представника потерпілого, прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого і має на метіне тільки кару, а й виправлення засудженого.
На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення ст. 65 КК. Зазначений принцип, конкретизовано зокрема у положеннях КК щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі статей 75 і 76 КК та зазначив, що суд належним чином не обґрунтував висновків про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства. При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що районний суд повною мірою не врахував тяжкості вчиненого ним злочину, конкретних обставин його вчинення, зокрема того, що ОСОБА_7 за попередньою змовою, з порушенням недоторканності чужого житла викрав у потерпілого грошові кошти у великих розмірах в умовах воєнного стану - у надскладний для суспільства час, коли люди згуртувалися, використовуючи, у тому числі, власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу і для виживання.
Також апеляційний суд акцентував на тому, що ОСОБА_7 , не перебуваючи під вартою під час досудового та судового розгляду в суді першої інстанції, маючи можливість працювати, крім викрадених 750 євро, які він не встиг витратити і повернув, протягом більш ніж півтора року компенсував потерпілому лише 10 000 грн, що є невеликою частиною суми викрадених ОСОБА_7 у потерпілого грошових коштів.
Крім того, суд узяв до уваги посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , який менше ніж через пів року після вчинення зазначеного вище тяжкого злочину під час дії застосованого йому запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, скоїв нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, а отже, належних висновків для себе не зробив і не бажає стати на шлях виправлення.
Під час розгляду судами кримінального провадження потерпілий наполягав на призначенні покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.
Слушними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди та відсутність обставин, що обтяжують покарання, є обставинами, які враховав місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, і не можуть бути повторно враховані в ході застосування приписів ст. 75 КК.
Колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який на підставі наведених даних дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст. 75 КК, яке він має відбувати реально в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 цього Кодексу.
Апеляційний суд правильно зазначив, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не буде сприяти меті покарання та не є достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Стаття 75 КК наділяє суд дискреційними повноваженнями визначити під час призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років з урахуванням характеру вчиненого злочину, відомостей про особу винного та інших обставин справи, чи можливе виправлення засудженого без реального відбування покарання.
З матеріалів провадження убачається, що за результатами розгляду апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого, апеляційний суд, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й розміру призначеного засудженому покарання та ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині визначеного покарання і призначення покарання за вчинене кримінальне правопорушення, яке засуджений має відбувати реально, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, його характер, високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого, конкретні обставини скоєного, наслідки у вигляді заподіяння ОСОБА_7 потерпілому великої майнової шкоди, більшу частину якої засуджений не відшкодував, дані про особу останнього, який під час дії застосованого до нього запобіжного заходу вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, до адміністративної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується задовільно, неодружений, проживає зі співмешканкою, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, позицію потерпілого, який наполягав на реальному покаранні ОСОБА_7 , обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування спричиненої шкоди потерпілому, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не має сумнівів стосовно того, що визначена засудженому форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства зі строком покарання, мінімально встановленим санкцією ч. 4 ст. 185 КК, є справедливим і виваженим заходом примусу, який забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
У зв'язку з цим оскаржуване судове рішення колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і мотивованим, а також таким, що відповідає вимогам статей 370, 419, 420 КПК. Захисник у касаційній скарзі переконливо не обґрунтовує і не вказує, на підставі яких даних про особу засудженого, можна зробити висновок про можливість його виправлення без відбування реального покарання, до того ж дані про його особу та обставини, на які посилається захисник, не є безумовними для застосування положень ст. 75 КК.
Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3