29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 310/2210/21
провадження № 61-3210св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білан Дмитро Геннадійович,
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2023 року у складі судді Жукова О. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ПВР УПВР у Запорізькій області) ОСОБА_4 , у якій просив:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу ПВР УПВР у Запорізькій області Білана Д. Г. щодо винесення постанови від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 46922473;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білана Д. Г. від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 46922473.
Скаргу обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УПВР у Запорізькій області перебуває виконавчий лист № 310/2210/21, виданий Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2021 року, якою стягнено з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності судовим рішенням і до повноліття дитини.
20 листопада 2023 року старший державний виконавець Білан Д. Г. виніс постанову, якою визначив для нього як боржника у виконавчому провадженні № 46922473 розмір додаткових витрат у вигляді сплаченого Відділом ПВР УПВР у Запорізькій області судового збору у розмірі 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21.
Вважає вказану постанову державного виконавця протиправною, оскільки, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21, Запорізький апеляційний суд у своїй постанові від 07 листопада 2023 року лише відмовив у задоволенні його скарги на дії державного виконавця, однак не вирішував питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Тобто юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб'єктів їх видання.
Оскільки предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, то заявлені ОСОБА_1 вимоги повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2023 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що повноваження державного виконавця приймати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження прямо обумовлені статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження». Сплата судового збору є різновидом витрат виконавчого провадження, а тому підлягає стягненню з боржника в межах відповідного виконавчого провадження.
За правилами адміністративного судочинства можуть оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тобто виконавчий документ, виданий іншими, ніж суд, органами та посадовими особами. Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції питання юрисдикції є неспроможними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 подано на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивовано тим, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні.
Постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно вона на підставі частини першої цієї ж норми Закону може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, оскільки він оскаржує рішення державного виконавця (постанову про визначення розміру додаткових витрат), винесене у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа, виданого у цивільній справі, то вказане виключає можливість розгляду цієї скарги у порядку адміністративного судочинства.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Запоріжжя.
19 квітня 2024 року справа № 310/2210/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
З'ясовано, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УПВР у Запорізькій області перебуває виконавчий лист № 310/2210/21, виданий Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2021 року, якою стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності судовим рішенням і до повноліття дитини.
20 листопада 2023 року старший державний виконавець Відділу ПВР УПВР у Запорізькій області Білан Д. Г. виніс постанову, якою визначив для боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 46922473 розмір додаткових витрат у вигляді сплаченого Відділом ПВР УПВР у Запорізькій області судового збору у розмірі 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
За приписами частин першої та четвертої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 447, частини першої статті 448, частини першої статті 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби, передбачені нормами ЦПК України.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У частині першій статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що «… юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що «… імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що «… частиною другою статті 74 зазначеного Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції».
У справі, яка переглядається, предметом оскарження є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
У постанові від 21 червня 2023 року у справі № 760/16864/19 (провадження № 61-2555св22) під час вирішення питання щодо юрисдикції справи про оскарження постанови виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, посилаючись на наведений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19), зазначив, що боржник пред'явив вимогу про скасування постанови виконавця, зокрема про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тому скарга підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Тобто у справі № 760/16864/19Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що перебував на примусовому виконанні у виконавця.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 372/4752/21 (провадження № 61-4046ск24), в якій зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі стосовно оскарження боржником постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника розміру основної винагороди, про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, оскільки розгляд скарг на ці рішення суб'єкта владних повноважень належить до компетенції адміністративних судів.
Водночас під час розгляду справи № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2023 року, на яку у цій справі посилається заявник у касаційній скарзі, дійшов протилежного висновку, а саме зазначив, що оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, виключає можливість розгляду цього спору у порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та вважає, що хоча постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні, однак обидва ці рішення стосуються окремої процедури виконавчого провадження, пов'язаної з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.
Отже, скарги на вказані постанови суб'єкта владних повноважень повинні розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в означеній частині закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця при виконанні виконавчого провадження й зобов'язує учасників виконавчого провадження оскаржувати в судах різної юрисдикції рішення виконавця, які стосуються одного і того ж питання, а саме щодо витрат виконавчого провадження.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 та абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення КСУ від 05 червня 2019 року № 3-р(І)/2019).
Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumгrescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).
Отже, існування протилежних висновків щодо застосування зазначених вище положень статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» фактично суперечить вимогам щодо правової передбачуваності і правової визначеності.
Колегія суддів вважає, що для досягнення єдності практики необхідно відступити саме від правової позиції, викладеної колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22).
Висновки Верховного Суду
З огляду на наведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу, оскільки вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22).
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 310/2210/21 за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді:А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
О. М. Ситнік