1Справа № 335/6576/24 2/335/2513/2024
12 червня 2024 року м.Запоріжжя
Суддя Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя Алєксєєнко А.Б., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -
11 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковтуна В.І., звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя з вищевказаним позовом у якому просить стягнути на користь позивача з Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради суму моральної шкоди спричиненої невиконанням рішення суду у розмірі 20 000 грн., суму матеріального збитку у розмірі 10 162,06 грн., а також понесені позивачем судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району станом на 2021 рік. Згідно з рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 22.01.2026 позивачу надано статус учасника бойових дій, відтак позивач має право на пільги, встановлені законодавством України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 року у справі №280/10339/21 зобов'язано УСЗН ЗМР по Комунарському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня 2021 року у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Разом з цим, з 15.02.2022 по теперішній час рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 року у справі №280/10339/21 не виконується.
Відповідач Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником УСЗН ЗМР по Комунарському району.
Відповіддю Департаменту соціального захисту населення ЗМР від 21.05.2024 повідомлено позивача, що належну йому суму буде виплачено згідно з Порядком, термін перерахування залежить від обсягів надходження коштів з Державного бюджету України на рахунок Департаменту на фінансування бюджетної програми.
З огляду на викладене зазначив, що бездіяльністю відповідача порушуються конституційні права та гарантії позивача у галузі соціального захисту.
Зазначив, що тривалим не виконання рішенням суду позивачу завдано моральну шкоду оскільки бездіяльність відповідача змушує його постійно доводити своє право на пільги встановлені Законом та змушує постійно звертатися до суду за захистом своїх порушених прав. Завдану бездіяльністю відповідача моральну шкоду оцінює у розмірі 20 000 грн.
Також, посилаючись на положення ст.625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням інфляційних витрат та штрафних санкцій (3% річних) у розмірі 10 162, 06 грн.
Дослідивши матеріали позовної заяви доходжу до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити, виходячи з наступного.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законами умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року по справі № 280/10339/21 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 №367-XIV.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено
З відповіді Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, яке є правонаступником Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району, від 21.05.2024 вбачається, виконання рішення суду здійснюється відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постанвою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902, а видатки на виконання таких рішень передбачаються кожного року законом України про Державний бюджет на відповідний різ за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду». Належну ОСОБА_1 буде перераховано згідно з Порядком, термін перерахування залежить від обсягів надходження коштів з Державного бюджету України на рахунок Департаменту на фінансування зазначеною бюджетної програми.
У зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Також, на підставі статті 625 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних за період з 29.01.2022 по 10.06.2024 на суму заборгованості, нарахованої на виконання Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року по справі № 280/10339/21, у загальній сумі 10 162,06 грн. (2 285,83 грн. інфляційні втрати + 522,23 грн. 3% річних).
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов'язання, оскільки право позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов'язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, а у випадку їх несвоєчасної виплати до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України.
Разом з цим суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини (у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другоїстатті 19 КАС України.
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб'єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень тощо.
Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи.
Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним.
Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.
Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов'язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем .
Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), де зазначила наступне.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Відтак, ураховуючи акцесорний (додатковий) характер визначених статтею 625ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи спір за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, був розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах, їх суб'єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», який було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 28.06.2023 у справі №750/4724/21.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин приходжу до висновку про те, що позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення моральної та матеріальної шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому відкритті провадження слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Роз'яснити позивачу право на звернення до Запорізького окружного адміністративного суду за захистом порушеного права в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 12 червня 2024 року.
Суддя: А.Б. Алєксєєнко