Справа № 627/178/24
12 червня 2024 року с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Каліберди В.А.,
з участю секретаря судового засідання - Коломієць Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовом Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, поданим в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації,
У лютому 2024 року керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області Коптєв Я.Ю., в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації, мотивуючи позовні вимоги тим, що Богодухівською окружною прокуратурою за результатами вивчення питання дотримання іноземцями вимог законодавства щодо відчуження протягом року успадкованих земельних ділянок, встановлено порушення використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме порушення вимог ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є громадянками РФ, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.05.2018 після смерті ОСОБА_3 набули право на земельну ділянку, кадастровий номер 6323555100:01:002:0561, площею 0,0235 га, по частці кожна, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на тереторії АДРЕСА_1 (колишня назва до об'єднання тереторіальної громади).
24.05.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували право власності на дані земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за законом по частці кожна. Однак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи громадянками РФ, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення не відчужили їх. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи іноземним громадянками, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, не відчужили їх, є підстави для їх конфіскації у власність держави.
Отже позивач просив припинити громадянкам Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6323555100:01:002:0561, площею 0,0235 га, яка знаходиться на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області.
У судове засідання прокурор та представник позивача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не з'явилися, подали заяви заслухати справу у їх відсутність, просили задовольнити позов .
Відповідачі до суду не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином та в установлений законом строк, про що свідчать оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.
У відповідності до ст. 280, 223 ч. 4 ЦПК України, враховуючи те, що відповідачі про слухання справи повідомлені належним чином, однак в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзив не подали, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
В зв'язку з цим в силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним прокурором в позовній заяві, суд виходить із такого.
Щодо повноваження прокурора.
Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В позовній заяві прокурор обґрунтовуючи своє звернення до суду вказав, що згідно листів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10-20-5.2-4333/0/19-23 від 30.08.2023 та №10-20-14-5675/0/19-23 від 26.10.2023 повідомлено окружну прокуратуру про те, що вказаний орган до суду не звертався та в найближчий час не планує звертатися до суду з позовом про конфіскацію земельних ділянок, внаслідок відсутності видатків на сплату судового збору, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді. Прокурор у позові вказав, що зазначені уповноваженим органом причини не є поважними та не дають підстав залишити без реагування вказані порушення. Підставою представництва в даних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17.04.2019 року у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 року у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1302 від 09.12.2021 року, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Відповідно до пп. 46 п. 4 вищевказаного положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
Підпунктами 27,34 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру №603 від 23.12.2021 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 №85) визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: організовує та здіцснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності; подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства, саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, наділене правом на звернення до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки.
Враховуючи обставини цієї справи, за наявності суспільного інтересу, бездіяльність органу, уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у Харківській області, щодо звернення до суду з позовом, суд доходить висновку, що прокурором у повній мірі підтверджено наявність достатніх підстав для здійснення захисту законних інтересів держави в суді у даній справі.
Висновок суду по суті заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянками Російської Федерації, що підтверджується: свідоцтвами про право на спадщину за законом від 24.05.2018, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №367060780 та №367061421 від 23.02.2024; витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6300480052023 від 17.08.2023 (а.с.14-19,30-32).
Головним Управління державної міграційної служби України в Харківській області листом від 24.11.2023 № 6301.6.1-21301/63.3-23 повідомило, що за обліками ГУ ДМС у Харківській області та даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України встановлено, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 паспортом громадянина України не документувалась. За комп'ютерними обліками ГУ ДМС у Харківській області на громадян, які звертались з питання набуття/припинення громадянства України не значаться. Інформація щодо документування посвідкою на тимчасове або постійне проживання іноземців та осіб без громадянства на території Харківської області відсутня (а.с.22).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №367060780 та №367061421 від 23.02.2024, земельна ділянка кадастровий номер 6323555100:01:002:0561 площею 0,0235 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1 ), перебуває у власності громадянок Російської Федерації: ОСОБА_1 (паспорт громадянина Російської Федерації, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 13.03.2015 ТП №2 ВУФМС Росії по Московській області по Красногорському районі, реєстраційний номер облікової платника податків: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (паспорт громадянина Російської Федерації, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 25.04.2006 ВВС Первомайського округу міста Мурманська, реєстраційний номер облікової платника податків: НОМЕР_4 ). Дані про припинення права власності в реєстрі відсутні (а.с.14-17).
Отже, станом на момент звернення до суду з даним позовом, громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власницями земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6323555100:01:002:0561 площею 0,0235 га.
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-5675/0/19-23 від 26.10.2023 вбачається, що Головне управління як позивач не має пільг щодо сплати судового збору, передбачених ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Також в листі зазначено, що в умовах обмеженого бюдженого фінансування з початку року і по теперішній час у Головного управління відсутня можливість вжиття заходів представницького характеру стосовно земельних ділянок, в тому числі й з кадастровим номером 6323555100:01:002:0561. А тому враховуючи приписи ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прохало керівника Богодухівської окружної прокуратури вжити заходів представницького характкру на захист інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно звернення до суду з позовними заявами про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі й з кадастровим номером 6323555100:01:002:0561, які перебувають у приватній власності громадян іноземних держав, у тому числі громадян російської федерації, в порядку, передбаченому ст.145 Земельного кодексу України (а.с.23-24).
Повідомленням, в порядку ст.23 Закону України « Про прокуратуру», за №56-650 вих-24 від 23.02.2024, Богодухівською окружною прокуратурою проінформовано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про намір звернутись до суду із позовом, в інтересах держави, в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області, про припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, шляхом її конфіскації на користь держави, в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області області ( а.с. 38-40).
Положеннями статтей 13,14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.
Згідно норм ст. 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних.
За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст. ст.319,321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об'єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з ч. 1 ст. 39 даного Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка, яка належить до нерухомого майна, знаходиться на території України, на неї поширюється дія законодавства України.
Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно дост. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 374 ЦК України суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.
Згідно п.а ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю єгромадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Згідно ч. 3 ст. 81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини.
Згідно ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.
Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно пункту «е» ч. 1 ст. 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Разом з тим, відповідно до п. в ч.1 ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.
Також п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі конфіскації.
Частиною 5 ст. 41 Конституції України встановлено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.
Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов'язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом одного року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року ,Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, БулвесАД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року,East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, суд не вбачає невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
У відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
За змістом вказаної норми права, передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом, а тому, в даному випадку, наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.
Стаття 153 ЗК України забороняє позбавлення власника права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачі громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набувши у власність в порядку спадкування та зареєструвавши своє право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6323555100:01:002:0561, площею 0,0235 га, не відчужили її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України та володіють до цього часу, а тому спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду на підставі ст. 145 ЗК України.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням обов'язку добровільного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності відповідачів на вказану земельну ділянку необхідно припинити шляхом конфіскації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов прокурора є обгрунтованим й підлягає задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Харківською обласною прокуратурою сплачено 6056,00 грн. судового збору за подання позовної заяви до суду, що підтверджується платіжною інструкцією №381 від 26.02.2024.
Відповідно до ст.141ЦПК України з відповідачів на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягненню сплачений судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст. 81 , 145 ЗК України, ст. 7, 10, 11, 12, 13, 76, 81, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, поданий в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації - задовольнити.
Припинити громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 (паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 13.03.2015 ТП №2 ВУФМС Росії по Московській області, Красногорського району, Російської Федерації, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , громадянка Російської Федерації) право власності на (одну другу) частку земельні ділянки з кадастровим номером 6323555100:01:002:0561, площею 0,0235 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території АДРЕСА_1 (колишня назва до об'єднання територіальної громади), право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 26298311 від 24.05.2018, реєстираційний номер об'єкта нерухомого майна 1548634163235) шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Припинити громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 (паспорт іноземця, серія та номер НОМЕР_3 , виданий 25.04.2006, ВВС Первомайського округу міста Мурманська, Первомайського адмін. округу Мурманської області, Російської Федерації, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , громадянка Російської Федерації) право власності на (одну другу) частку земельні ділянки з кадастровим номером 6323555100:01:002:0561, площею 0,0235 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території АДРЕСА_1 (колишня назва до об'єднання територіальної громади), право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 26298355 від 24.05.2018, реєстираційний номер об'єкта нерухомого майна 1548634163235) шляхом їх конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури ( Харківська обласна прокуратура, код 02910108 , банк отримувача: Державна казначейська служба України м.Київ, код 820172, рахунок UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений судовий збір у сумі 6056 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони по справі:
Позивач: Богодухівська окружна прокуратура Харківської області (місцезнаходження: пл. Свято - Духівська №1, м. Богодухів).
Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (місцезнаходження: вул.Космічна №21, 2 під'їзд , 8-9 поверх , м.Харків, код ЄДРПОУ 39792822).
Відповідач: ОСОБА_1 (громадянка Російської Федерації, зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2 , Російська Федерація, ідентифікаційний № НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (громадянка Російської Федерації, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , Первомайського адмін. округу Мурманської області, Російської Федерації, ідентифікаційний №2730621667).
Суддя В.А.Каліберда