Справа № 760/17470/23
Провадження № 2/309/315/24
05 червня 2024 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Ткач О.О.
за участю секретаря судового засідання Гелетей Д.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду цивільної справи за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат, -
ТОВ «Кей-Колект» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просило стягнути суми 3% річних та інфляційних витрат у загальному розмірі 1089676,85 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних витрат є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересів кредитора. Звертає увагу на те, що ст..625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Також вказує на те, що після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості вираженої в гривні кредитор позбавляється можливості коригувати суму заборгованості відповідно до коливань курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют, але не позбавляє права на відшкодування втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України, що є належним і допустимим способом захисту майнового права та інтересів.
Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 10 жовтня 2023 року цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Коект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми 3 % річних та інфляційних витрат передано на розгляд за підсудністю до Хустського районного суду Закарпатської області. Вказана ухвала набрала законної сили 26.10.2023 року.
Ухвалою Хустського районного суду від 14.03.2024 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, перше засідання призначено на 11.04.2024 року.
У підготовчому судовому виникло питання про необхідність переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Хустського районного суду від 11.04.2024 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи за позовом ТОВ «Кейт-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Хустського районного суду від 13.05.2024 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.
Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 07.07.2010 банк звертався з позовом про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, що підтверджується копією позовної заяви з відміткою Солом'янського районного суду м. Києва про її отримання, за результатами чого ухвалено рішення від 01.02.2011. Таким чином, у зв'язку з використанням банком права звернутися до суду, з 07.07.2010 почався відлік строку позовної давності, адже банк вимагав одразу повернути всю суму кредиту. Звертає увагу, що 3% річних та інфляційних витрат були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні. Враховуючи наведене, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.
ТОВ «Кей-Колект» подало відповідь на відзив, у якому вказало, що законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з врахуванням рівня інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим, тому право на позов про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Звертає увагу на численну практику Верховного Суду із вказаного питання. При цьому, акцентує увагу, що Велика Палата Верховного Суду не визначила трирічний строк як строк в межах якого кредитор може нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати, а вказала на обставину за якою строк їх стягнення може бути обмежений трьома роками, якою є подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, за відсутності підстав для продовження такого строку. Також звертає увагу на те, що нарахування позивачем 3 % річних з 01 травня 2017 року до початку дії в Україні режиму воєнного стану здійснено в межах загального строку позовної давності, оскільки з 01 травня 20202 року строк позовної давності продовжився у зв'язку з дією карантину, а з 01 липня 2023 року - у зв'язку з дією воєнного стану. Також вказав, що втрата права на примусове виконання рішення суду через сплив строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не перетворює грошове зобов'язання у натуральне, а тому не має правового значення для стягнення сум, передбачених ст.625 ЦК України, оскільки основна вимога кредитора захищена у судовому порядку шляхом ухвалення 01.02.2011 Солом'янським районним судом м. Києва рішення у справі про стягнення заборгованості.
Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заперечення на вищевказану відповідь, у яких вказав, що у зв'язку з використанням банком права звернутися до суду, з 07.07.2010 почався відлік строку позовної давності, адже банк вимагав одразу повернути всю суму кредиту, а відтак банк міг звернутися до суду про стягнення заборгованості та 3 % річних у межах позовної давності до 07.07.2013, проте не заявив нової такої вимоги. Також зазначає, що численні позиції Верховного Суду, на які покликається позивач не є ревалентні обставинам даної справи. Просить суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позов про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, які нараховані на задавлену вимогу допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавленої вимоги, оскільки не пред'явлено позов про її стягнення.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав вимоги позову, просив суд його задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Костін К.М. просив суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строків позовної давності.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про таке, разом з тим, в силу приписів ЦК України його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2008 ОСОБА_4 та АК Іноваційний банк «УкрСиббанк» (правонаступник - ПАТ «УкрСиббанк») уклали договір про надання споживчого кредиту №11335189000, за умовами якого надано кредит у сумі 197000 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредиту до 25.04.2025 року. В якості забезпечення виконання зобов'язань, взятих позивальником перед кредитором за кредитним договором, 25.04.2008 між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки №198218.
У передбачені договором строки позичальник зобов'язання не виконував, відтак 01.01.2010 банк звернувся в суд з відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Соломянського районного суду м.Києва від 01.02.2011 у справі №2-840/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 17682228,71 грн.
12.12.2011 ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором, на користь останнього.
Зважаючи на те, що рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 01.02.2011 не виконане, 17.07.2023 ТОВ «Кей-Колект» звернулося в суд з позовом про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат, вказавши при цьому, що розмір заборгованості відповідачів визначено судом у національній валюті - гривні і саме на цей розмір заборгованості здійснено нарахування 3% річних та інфляційних витрат, що передбачено ст.625 ЦК України.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Ст.105 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень ст.526, 599, 611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст..625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 р. у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч.1 ст.267 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст.625 ЦК України).
Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (п.4 ч.1 ст.602 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:
натуральним зобов'язання (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;
задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;
законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;
очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;
приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20).
Судом встановлено, що позивач маючи статус кредитора, не реалізовав своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, втратили своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред'явлення до виконання рішення суду).
Тому суд вважає, що зобов'язання відповідача є задавненим, в зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання.
Як вбачається з встановлених обставин, що заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України, була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов'язанні, суд вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.
Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.
За таких обставин, слід відмовити у задоволенні вказаного позову.
За таких обставин, суд вважає, що судовий збір слід покласти на позивача відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення..
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 10.06.2024 року.
Суддя Хустського
районного суду: Ткач О.О.