Справа № 297/1666/24
про продовження строку тримання під вартою
12 червня 2024 року м. Берегове
Колегія суддів Берегівського районного суду Закарпатської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря ОСОБА_4 , перекладача ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони західного регіону ОСОБА_6 , про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071060000578 від 18.10.2023 року, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152 КК України
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, раніше не судимого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ,
В провадженні Берегівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071060000578 від 18.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152 КК України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що у грудні 2020 року, точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, під приводом купівлі продуктів харчування заманив малолітню потерпілу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в приміщення на території ТОВ «Водоканал Карпатвіз», що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , де, переслідуючи прямий злочинний умисел, направлений на задоволення своєї статевої пристрасті з малолітньою ОСОБА_9 , зачинив вхідні двері вказаного приміщення та, достовірно знаючи про те, що остання не досягла чотирнадцяти років, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, зняв одяг з малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , після чого поклав останню на заздалегідь підготовлене ліжко та, зав'язавши рот потерпілої ОСОБА_9 ганчіркою, вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло потерпілої з використанням своїх геніталій.
Крім цього, у період з грудня 2020 року по 09.03.2023, точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , повторно, не менше двох разів, в темну пору доби, заманював малолітню потерпілу ОСОБА_9 на одну з невстановлених вулиць у м. Берегове Закарпатської області, розташовану поблизу торгівельних павільйонів, де переслідуючи прямий злочинний умисел, направлений на задоволення своєї статевої пристрасті з малолітньою ОСОБА_9 , достовірно знаючи про те, що остання не досягла чотирнадцяти років, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прями умислом, вчиняв дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло потерпілої з використанням своїх геніталій.
Крім цього, у жовтні 2023 року, точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_8 , знаходячись за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , переслідуючи прямий злочинний умисел, направлений на задоволення своєї статевої пристрасті з малолітньою ОСОБА_9 , достовірно знаючи про те, що остання не досягла чотирнадцяти років, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, повторно, затягнув потерпілу до приміщення іншої кімнати вказаного будинку, після чого підготувавши місце вчинення кримінального правопорушення, зняв одяг з ОСОБА_9 та, поклавши останню на матрац, вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в тіло потерпілої з використанням своїх геніталій.
Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій (зґвалтування), вчинене щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, вчинених повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152 КК України.
Ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду від 15.03.2024 року продовжено підозрюваному ОСОБА_8 строк тримання під вартою без визначення розміру застави, до 19.04.2024 року.
04 квітня 2024 року до Берегівського районного суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071060000578 від 18.10.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 152 КК України.
Ухвалою суду від 17.04.2024 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів, до 16.06.2024 року без визначення розміру застави.
12.06.2024 року прокурором ОСОБА_6 було подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 на 60 діб без визначення розміру застави.
Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та у разі доведення його вини в ході судового слідства, останньому загрожує реальна міра покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років або довічне позбавлення волі.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами: протоколом огляду місця події від 18.10.2023, протоколом затримання, показами потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , висновком судово-медичної експертизи від 30.10.2023 № 107Б, висновком судово-психіатричної експертизи від 30.11.2023 №361 та іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
В ході досудового слідства встановлено наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих та інших учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 КПК України сторона обвинувачення вважає, що попередні заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати по теперішній час.
Так, злочин, який інкримінується ОСОБА_8 є особливо тяжкими і передбачає можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Вищевказана обставина, а також той факт, що Закарпатська область межує з чотирма країнами (Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина) дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочинів може переховуватись від органів досудового розслідування та має реальні можливості покинути територію України з цією метою, поза межами пункту пропуску державного кордону України, а також переховуватись на території України.
Також обвинувачений ОСОБА_8 з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати шляхом погроз, тиску на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, з метою можливої зміни показів на його користь або відмови від дачі показів, показання яких слідчий, прокурор врахували під час встановлення наявності фактів та обставин, що мають важливе значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
При цьому, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також застосування психологічного тиску та погроз з боку ОСОБА_8 до потерпілої, фактичне місце проживання підозрюваного разом із заявницею та потерпілою, а також факт несвоєчасного повідомлення про кримінальне правопорушення ОСОБА_15 , вказують на те, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі під час досудового розслідування, з урахуванням відомих йому обставин кримінального правопорушення та матеріалів кримінального провадження, зможе вступати у поза процесуальні відносини із свідками та потерпілою, залякувати і схиляти їх до дачі неправдивих показань, а тому існують достатні підстави вважати на незаконний вплив на них зі сторони підозрюваної, тобто наявний ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України.
ОСОБА_8 перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки після вчинення злочину вперше - не зупинився та продовжував вчиняти відносно потерпілої злочини, факти яких намагався приховати, що вказує на можливість продовження ним протиправної діяльності, у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, тобто наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
У зв'язку з викладеним, прокурор вважає, що обвинуваченому ОСОБА_8 необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав письмове клопотання з підстав викладених у ньому.
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні просив у продовженні тримання від вартою відмовити, обрати обвинуваченому не пов'язаний з триманням під вартою запобіжний захід - домашній арешт, який забезпечить його належну процесуальну поведінку. Послався на те, що ризики не доведені, обвинувачення необґрунтоване, а обвинувачений свою вину не визнає.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав позицію свого захисника, просив звільнити його з-під варти, оскільки вже вісім місяців знаходиться під вартою.
Згідно ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Заслухавши думку учасників судового засідання, колегія суддів дійшла до висновків, що клопотання прокурора про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Частиною 1 ст. 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При судовому розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Зокрема при розгляді клопотання суд оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Суд вважає, що клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу містить посилання на кілька ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, зокрема передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, а також обґрунтування неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Тобто, кожний конкретний ризик доведений та обґрунтований доказами його існування.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти росії" національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
В той же час згідно із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 25629/94 від «27» листопада 1997 року по справі «К.Ф. проти Німеччини», п. 57, обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.
З огляду на викладене, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, а також враховуючи що ОСОБА_8 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються, а також усвідомлюючи важливість показань потерпілої та свідків, з високим рівнем ймовірності може впливати на них шляхом підкупу або погроз з метою спотворення, останніми власних показань та уникнення, за рахунок цього, кримінальної відповідальності, тому суд вважає, що існують ризики зазначені прокурором у клопотання по продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під варто.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
При цьому, згідно з п.1 ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Отже, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на термін 60 днів без визначення розміру застави, оскільки суд оцінює суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке йому інкримінується та ризики передбачені ст. 177 КПК України не зменшились.
Наведений виклад обставин у відповідності до ч. 3 ст. 199 КПК України свідчить про те, що заявлені ризики не зменшились та виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
З урахуванням викладеного, для забезпечення належної процесуальної поведінки суд вважає, що обраний щодо ОСОБА_8 20.10.2023 року ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду запобіжний захід у виді тримання під вартою, який був продовжений, слід продовжити на 60 днів, без визначення розміру застави.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягає апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На підставі наведеного, керуючись ч. 1 ст. 177, ст. 197, 199, 371, 372 КПК України, суд
ухвалив:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та зареєстрованому в АДРЕСА_3 , проживаючому в АДРЕСА_1 , громадянину України, строк тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали закінчується 11 серпня 2024 року о 14:45 годин.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя Судді ОСОБА_16