Справа № 243/3304/24
Провадження № 1-кп/243/655/2024
12 червня 2024 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023052210000001 від 24.03.2023, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Велика Кам'янка Коломийського району Івано-Франківської області, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вищою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом (командир 2 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_2 , звання - капітан), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий 22.02.2024 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, звільнений від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України з випробуванням на строк один рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні № 42023052210000001 від 24.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діяв на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.10.2022 за № 263 капітана ОСОБА_4 призначено на посаду командира 2 гірсько-штурмової роти військової частини, зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на усі види забезпечення.
Таким чином, ОСОБА_4 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У відповідності до ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зі ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
В порушення наведених вище вимог законодавства, чітко знаючи та розуміючи зміст покладених на нього обов'язків з військової служби, проте діючи всупереч зазначеним обов'язкам, визначеним у статутах Збройних Сил України, капітан ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного злочину проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Капітан ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді командира 2 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_2 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 11.01.2023, тобто в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби без поважних причин та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, не з'явився вчасно на службу без поважних причин до тимчасового місця розташування 2 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , а вільний час використовував на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, до моменту самостійного прибуття 10.05.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 .
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у вчиненні умисних дій, що виразилися у нез'явленні вчасно на службу військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану.
23.04.2024 між прокурором Волноваського відділу Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , який підтримує публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 42023052210000001 від 24.03.2023, та обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , за участю захисника, адвоката ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. ст. 468, 469, 472 КПК України.
Згідно з угодою про визнання винуватості, обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в обсязі пред'явленого обвинувачення.
Враховуючи ступінь і характер сприяння обвинуваченого ОСОБА_4 при досудовому розслідуванні кримінального провадження щодо нього, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема такими обставинами є з'явлення із зізнанням, яке виразилося у зверненні ОСОБА_4 до Івано-Франківського ЗВ ВСП, щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, з огляду на характер і тяжкість обвинувачення, особу винного, беручи до уваги інтереси суспільства, сторони дійшли згоди, що за вчинення інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обвинуваченому слід призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду покарання, не передбаченого в санкції ч. 5 ст. 407 КК України, зокрема до покарання у виді арешт строком на 6 (шість) місяців, з відбуванням покарання на гауптвахті. Строк покарання рахувати з дня взяття ОСОБА_4 під варту, тобто з 19.04.2024. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк остаточного покарання зарахувати попереднє ув'язнення з 19.04.2024 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню арешту на гауптвахті.
Укладеною угодою обвинувачений ОСОБА_4 підтверджує свою згоду на призначення йому вказаного виду та міри покарання.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Перед ухваленням рішення про затвердження угод про визнання винуватості суд під час судового засідання з'ясував у обвинуваченого, чи цілком він розуміє, що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а також обвинувачений має такі права:
- мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
- мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;
- допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні повністю визнав свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, щиро покаявся, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, зокрема підтвердив, що 11.01.2023 він, без дозволу командирів та не маючи не це поважних причин, не з'явився вчасно на військову службу, а з'явився 10.05.2023 до Івано-Франківського ЗВ ВСП. Розкаявся. Зазначив, що бажає далі служити, захищати країну. Просив затвердити угоду про визнання винуватості.
Суд роз'яснив ОСОБА_4 наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та характер кожного обвинувачення, щодо якого обвинувачений визнає себе винуватим, а також вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Сторони просять затвердити угоду про визнання винуватості.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо:
1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів;
2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами;
3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження укладеної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди про визнання винуватості судом.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що укладення цієї угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Що стосується узгодження між сторонами кримінального провадження міри покарання ОСОБА_4 в частині застосування ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду покарання, не передбаченого в санкції ч. 5 ст. 407 КК України, слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Як зазначено вище, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у вчиненні умисних дій, що виразилися у нез'явленні вчасно на службу військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану.
Згідно ч. 5 ст. 407 КК України, вказаною нормою кримінального Закону передбачена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
Тобто, в самій диспозиції частини 5 статті 407 КК України визначено, що таке правопорушення є триваючим.
Зміни до статті 69 КК України, зокрема, що стосуються неможливості застосування при призначенні покарання особі, обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також з урахуванням особи винного, - положень ст. 69 КК України, внесені на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» № 2839-ІХ від 13.12.2022 (далі - Закон № 2839-ІХ), який набрав законної сили 27.01.2023.
Як вбачається з обвинувального акту та матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_4 , останній, в умовах воєнного стану, не з'явився вчасно на службу до тимчасового місця розташування 2 гірсько-штурмової роти в/ч НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , без поважних причин, 11.01.2023. Після цього, лише 10.05.2023 ОСОБА_4 вже самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, в цьому випадку вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення розпочалось 11.01.2023, коли Закон № 2839-ІХ ще не набув законної сили, а завершилось 10.05.2023, тобто вже після набрання Законом № 2839-ІХ законної сили.
Частинами 1, 2, 4 статті 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Вказане також узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 19.04.2000 № 6-рп/2000, справа № 1-3/2000, згідно якого суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
Отже, ну думку суду, в цьому випадку можливо, при призначенні покарання ОСОБА_4 , застосувати положення ст. 69 КК України в попередній редакції цієї статті, яка була чинна на момент початку вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки на той час стаття 69 КК України не містила положень, які виключають її застосування по відношенню до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, передбачені ст. 407 КК України, та які своєю дією погіршують становище винної особи.
При цьому, суд враховує також наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому, зокрема його щире каяття, активне сприяння органам досудового розслідування в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження відносно нього, той факт, що ОСОБА_4 самостійно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 із зізнанням, для подальшого проходження військової служби. Також суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, має на утриманні малолітню доньку, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проходження військової служби характеризується посередньо, був неодноразово нагороджений відзнаками, зокрема, на підставі Указу Президента України № 17/2023 від 13.01.2023 - орденом «За мужність» ІІ ступеню, на підставі Розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 02.12.2021 № 1438-р нагороджений почесною відзнакою «Вдячна Буковина», на підставі Указу Президента України № 322/2016 від 01.08.2016 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на підставі наказу Міністра оборони України від 25.01.2016 № 60 нагороджений нагрудним знаком «за військову доблесть». Зазначене дає підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 під час військової служби зробив значний внесок, обороняючи нашу країну.
Таким чином, суд дійшов висновку, що укладена угода відповідає вимогам закону, а тому суд вважає можливим затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 23.04.2024 між прокурором Волноваського відділу Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , який підтримує публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 42023052210000001 від 24.03.2023, та обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 , за участю захисника, адвоката ОСОБА_5 , і призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджену сторонами міру покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, - у виді арешту на строк 6 (шість) місяців, з відбуванням покарання на гауптвахті.
Строк покарання слід рахувати з дня взяття ОСОБА_4 під варту, тобто з 19.04.2024.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк остаточного покарання слід зарахувати попереднє ув'язнення, починаючи з 19.04.2024 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню арешту на гауптвахті.
Крім того, судом з достовірністю встановлено, що вироком Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області від 22.02.2024 по справі № 346/353/24, провадження № 1-кп/346/397/24,ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, застосовано ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з випробувальним строком тривалістю 1 (один) рік. Вирок набрав законної сили.
Згідно з практикою об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (постанова від 15.02.2021 по справі № 760/26543/17, провадження № 51-3600кмо20), визначено, що якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.
У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно.
Враховуючи наведене, з огляду на те, що ухвалений відносно ОСОБА_4 вирок від 22.02.2024 набрав законної сили, а також зважаючи на визначені ОСОБА_4 види покарань за цим вироком та за вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.02.2024, суд вважає, що вказане виключає можливість застосування принципу поглинання призначених покарань за різними вироками в порядку ч. 4 ст. 70 КК України, а тому вироки підлягають окремому виконанню.
Відтак, вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.02.2024 по справі № 346/353/24, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, застосовано ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з випробувальним строком тривалістю 1 (один) рік, - слід виконувати самостійно.
Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти, - до набрання цим вироком законної сили слід залишити без змін.
Витрати на залучення експерта відсутні.
Цивільний позов не заявлений.
Речові докази відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України,
Затвердити угоду про визнання винуватості від 23.04.2024, укладену між прокурором Волноваського відділу Маріупольської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_7 , який підтримує публічне обвинувачення у кримінальному провадженні № 42023052210000001 від 24.03.2023, та обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 , за участю захисника, адвоката ОСОБА_5 .
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді арешту на строк 6 (шість) місяців, з відбуванням покарання на гауптвахті.
Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту набрання вироком законної сили, зарахувавши ОСОБА_4 , на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення, а саме - з 19.04.2024 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню арешту на гауптвахті.
Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою, - до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Покарання, призначене ОСОБА_4 вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.02.2024 по справі № 346/353/24, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, застосовано ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з випробувальним строком тривалістю 1 (один) рік, - виконувати самостійно.
Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти діб з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, а саме:
- обвинуваченим, його захисником, законним представником - виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.4, ч.6, ч.7 ст. 474 КПК України, у тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
- прокурором - виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1