79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
03.06.2024 Справа № 914/2964/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни ГОРЕЦЬКОЇ, при секретарі Марті ПРИШЛЯК, розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід»,
до відповідача: Фермерського господарства «Агро-Груз»,
третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна",
про стягнення заборгованості,
представники сторін:
від позивача: Гарагуц І.Ф. (в режимі відеоконференції); Сойка Ю.Ю.;
від відповідача: Пшенична Т.М., Дідик О.Л.;
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агрозахід» до Фермерського господарства «Агро-Груз» про визнання недійсними договорів.
Ухвалою від 09.10.2023 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. 04.12.2023 закрито підготовче провадження у справі, та призначено розгляд справи по суті. Однак, у звязку з необхідністю залучення до участі у справі третьої особи, суд 05.02.2024 повернувся на стадію підготовчого провадження, залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Нуфарм Україна".
25.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судове засідання 03.06.2024 сторони забезпечили участь уповноважених представників.
Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи та прийняття рішення судом 03.06.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.
Позиція позивача
Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору поставки №ЛВ-2 від 29.12.2021 та договору поставки ЛВ-45 від 20.10.2022 у зв'язку з чим основна заборгованість становить 2 538 514,64 грн. На основну суму заборгованості нараховано пеню, 39 відсотків річних, інфляційні втрати та курсову різницю.
Позиція відповідача
Відповідач позовні вимоги заперечив, зокрема з тих підстав, що за договором поставки ЛВ-2 від 29.12.2021 була видана аграрна розписка №8000 від 30.12.2021 на суму 715 744,80 грн. Зобов'язання за вказаною аграрною розпискою виконано, отже твердження про невиконання відповідачем свої зобов'язань є безпідставними. Щодо заборгованості по договору №ЛВ-45 від 20.10.2022 відповідач послався на форс мажорні обставини. Відповідач вказує на невірно проведений розрахунок заборгованості на підтвердження чого долучає акти звірки взаєморозрахунків, які містять суттєві розбіжності.
Водночас відповідач стверджує, що по договору №ЛВ-2 був поставлений товар не передбачений умовами договору.
Крім того, не підлягають стягненню інфляційні втрати разом з курсовою різницею.
Позивач в порушення вимог законодавства в ході розгляду даної справи звернувся з тими ж вимогами по договору №ЛВ-2 в порядку вчинення виконавчого напису нотаріуса на підставі аграрної розписки №1641 від 30.06.2022.
Відповідач звертає увагу на порушення норм про об'єднання позовних вимог.
Позиція третьої особи
ТОВ «НУФАРМ УКРАЇНА» у своїх поясненнях стверджує, що ФГ «АГРО - ГРУЗ» виконало свої зобов'язання за фінансовою аграрною розпискою №8000 від 30.12.2021 на суму 715 750,00 грн
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладених договорів поставки №ЛВ-2 від 29.12.2021 та №ЛВ-45 від 20.10.2022.
По договору поставки №ЛВ-2 відбулись поставки на загальну суму 2 168 604,28 грн. Відповідач частково сплатив заборгованість в розмірі 89 737,48 грн.
Згідно договору №ЛВ-45 проведено поставку на суму 459 647,84 грн. Доказів погашення заборгованості по вказаному договору матеріали справи не містять.
Поставки підтверджуються видатковими накладними, які долучені до матеріалів справи. Вказані видаткові накладні містять підписи та печатки сторін. Жодних зауважень щодо кількості, якості, комплектності товару при його отриманні видаткові накладні не містять та жодні докази, які містяться в матеріалах справи не підтверджують таких фактів.
В ході розгляду справи встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань по договору №ЛВ-2 та №ЛВ-19 (стягнення по даному договору не є предметом даного спору) видано фінансову аграрну розписку №8000 від 30.12.2021 на загальну суму 715 744,80 грн. ФГ «Агро - Груз» виконало свої зобов'язання за вказаною аграрною розпискою на загальну суму 715 750,00 грн. Вказане підтверджується випискою по рахунку ТОВ «Нуфарм Україна» та не заперечується позивачем.
Одночасно суд звертає увагу, що між сторонами 30.06.2022 укладено фінансову аграрну розписку №1641 на суму 991 206,00 грн. 17.04.2024 за заявою ТОВ «Сервіс - Агрозахід» приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області вчинено виконавчий напис за №1119 на суму штрафних санкцій 5 049 981,59 грн. Вказана сума за виконавчим написом не містить заборгованості по договору поставки №ЛВ-2.
Згідно з п. 8.3 Договору поставки, покупець несе відповідальність за прострочення з оплатою вартості товару, сплачуючи пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на відповідний момент, від суми простроченого платежу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 39,00% річних від простроченої суми.
Відповідно до п. 8.4 Договору поставки, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань щодо оплати ціни товару покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30,00% від суми боргу.
Згідно п. 4.4 Договору поставки, Сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання ПОКУПЦЯ існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті ПОКУПЦЕМ на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додаткових угодах (Специфікаціях) до договору на курс продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними Інтернет - сторінки http://minfin.com.ua/ на день, що передує дн. фактичної оплати ПОКУПЦЕМ ціни договору (її неоплаченої частини), але не менше курсу іноземної валюти зазначеної в додаткових угодах (Специфікаціях) до даного Договору.
В розрізі аграрної розписки №8000 від 30.12.2021 позивач надав договір №ЛВ-19 від 09.03.2021 та видаткові накладні про поставку товару за вказаним договором. Видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками сторін. Сума заборгованості за видатковими накладними становить 787 018,61 грн.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11, 509 ЦК України, зобов'язання виникають на підставі договору.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Матеріалами справи підтверджується поставка товару за договорами №ЛВ-2 та №ЛВ-45.
На підтвердження поставки товару позивач долучив до матеріалів справи ряд видаткових накладних підписаних та скріплених печатками сторін без зауважень. Посилання відповідача на поставку товару не передбаченого умовами договору, суд не бере до уваги, оскільки в покупця при отриманні товару не виникло жодних претензій щодо поставленого товару.
В частині аграрної розписки №8000, то таку укладено в забезпечення виконання зобов'язань за договором №ЛВ-2 та №ЛВ-19. Суд не заперечує того факту, що зобов'язання за вказаною аграрною розпискою виконані в повному обсязі, однак така розписка також вказує на той факт, що у ФГ «Агро - Груз» існувала заборгованість по договору №ЛВ-19. Вказаний договір та видаткові накладні долучені до матеріалів справи з метою спростування позиції відповідача, яка зводиться виключно до того, що аграрна розписка укладена в забезпечення виконання зобов'язань по двох договорах. В свою чергу, матеріали справи не містять жодних первинних доказів на підтвердження погашення заборгованості (виписки по рахунку, платіжні доручення), усі твердження відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях. Твердження про неточності в актах звірки взаєморозрахунків не є належним доказом хибності розрахунків позивача, оскільки такі акти не є первинними бухгалтерськими обліковими документами.
Основна сума заборгованості по договору №ЛВ-2 не увійшла до сум, які підлягають стягненню на підставі виконавчого напису нотаріуса №1119. До стягнення за виконавчим написом №1119 включено санкції погоджені сторонами у фінансовій аграрній розписці №1641.
Відповідач не спростував факт поставки товару, не надав доказів оплати товару в повному обсязі, а тому основна заборгованість по договору №ЛВ-2 обґрунтована належними доказами та підлягає стягненню в розмірі 2 078 866,80 грн.
Щодо поставки по договору №ЛВ-45, то позиція відповідача зводиться до настання форс - мажорних обставин, які негативним чином вплинули на виконання зобов'язаня. З приводу даного твердження необхідно зазначити наступне.
Посилаючись на форс мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, стороні потрібно довести, як саме форс мажор вплинув на виконання зобов'язання. Одного лише посилання на наявність форс мажору є недостатнім, оскільки суд має досліджувати докази в сукупності.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:
- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, саме лише посилання відповідача на воєнний стан, як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов'язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов'язання, а відповідач повинен довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов'язання (постанова Верховного Суду від 17.08.2022р. у справі № 922/854/21).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Відповідач не надав суду доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню саме спірного договору. Це позбавляє відповідача права посилатися на ці обставини, як на підставу звільнення від відповідальності.
Інших доказів на спростування заборгованості по договору №ЛВ-45 відповідач не представив, тому заборгованість по договору в розмірі 459 647,84 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Загальна сума основної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2 538 514,64 грн.
Згідно ст. 230 ГК України, штрафні санкції - це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов язання.
Згідно ст. 232 ГК України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.
Згідно ст. 234 ГК України, сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення 39 % річних, пеню, інфляційні втрати та курсову різницю. Розмір штрафу розрахований позивачем відповідно до п. 8.4 договору однак не заявлений до стягнення.
Судом перевірено розрахунки 39 % річних, курсовою різниці та пені і встановлено що такі проведено вірно.
Щодо стягнення інфляційних втрат суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Крім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 426/1201/16 від 04 грудня 2019 року висловлено Окрему думку, де зокрема зроблено висновок, що індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тоді як втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Отже, в силу викладених вище норм, інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Одночасно суд звертає увагу, що відповідач у своїх додаткових поясненнях посилається на ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України з точки зору інституту зменшення неустойки, як ефективного механізму забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Що стосується суми пені, яка підлягає стягненню із відповідача, то суд, виходячи із обставин даної справи, вважає за необхідне скористатись своїм правом на зменшення її розміру.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є: критичний фінансово господарський стан суб'єкта господарювання; наявність заборгованості із заробітної плати; наявність податкового боргу; зменшення прибутку підприємства; відсутність коштів на банківських рахунках; потреба в грошових коштах для підтримання технологічного процесу виробництва; монопольне становище контрагента; стягнення 3 відсотків річних та інфляційних нарахувань; існування дебіторської заборгованості (постанови Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18).
В обґрунтування необхідності зменшення пені, суд бере до уваги надмірний розмір такої щодо основної заборгованості з врахуванням нарахованих 39 % річних та курсової різниці. Крім того, додатковим фактором для зменшення є виконавчий напис нотаріуса на підставі фінансової аграрної розпискищодо стягнення 5 049 981,59 грн штрафних санкцій.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, а також обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені.
У своїй постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18 Верховний Суд вказав, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
У постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
За наведених обставин суд вважає за можливе зменшити пеню на 50 % та стягнути з відповідача 295 081,54 грн пені.
Відповідач стверджує, що позивачем при подачі позову в порушення ст. 173 не дотримано правил об'єднання позовних вимог. З даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Вимоги позиваав у діній справі пов'язані між собою підставами виникнення та наданими доказами, а саме виникають з договорів поставки, які є типовими. Посилання на норми законодавства спільне для обох договорів та стосується невиконання обовязку з оплати за поставлений товар.
Враховуючи викладене, суд, дослідивши матеріали справи, виходячи з суб'єктного складу сторін та підстав позовних вимог, з огляду на взаємовідносини сторін, доводи, на які ті посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про відсутність підстав для утруднення розгляду спору та порушення ст. 173 ГПК України. Окрім того, розгляд вказаної справи по двох договорах поставки оптимізує ведення судового процесу та дозволяє ефективніше та в коротші строки вирішити спір.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки такими, що підлягають частковому задоволенню в наступному розмірі:
- 2 538 514,64 грн основної заборгованості;
- 295 081,54 грн пені;
- 482 161,58 грн відсотків річних;
- 395 616,59 грн курсової різниці.
Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в розмірі 60 096,84 грн. При розрахунку судового збору судом не враховується розмір зменшеної на 50 % пені.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 79, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Агро-Груз» (ЄДРПОУ 41596861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс - Агрозахід» (ЄДРПОУ 38038313) заборгованість за Договорами поставки №ЛВ-2 від 29.12.2021 та №ЛВ-45 від 20.10.2022, з яких:
- 2 628 252,12 грн основної заборгованості;
- 295 081,54 грн пені;
- 482 161,58 грн відсотків річних;
- 395 616,59 грн курсової різниці та судовий збір в розмірі 61 442,91 грн судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Призначити на 10.07.2024 о 15:45 год судове засідання для вирішення питання відшкодування витрат на правову допомогу.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Горецька З.В.