ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.06.2024Справа № 910/3818/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"
про стягнення 545 507,58 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Патрікеєва Т.В.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС" (далі - позивач, ТОВ "ТЕХНОФОРС") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - відповідач, АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ") про стягнення 545 507,58 грн заборгованості на підставі Договору поставки товару № 53-121-01-21-10393 від 29.06.2021, з яких: 399 840,00 грн основного боргу, 120 633,18 грн інфляційних втрат, 25 034,40 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору поставки товару № 53-121-01-21-10393 від 29.06.2021 щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 позовну заяву ТОВ "ТЕХНОФОРС" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/3818/24, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання)
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/3818/24.
08.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначив, що останнім про поданні позовної заяви було помилково вказано розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 35 000,00 грн, замість 50 000,00 грн, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
15.04.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформований та зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд: відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ТЕХНОФОРС" до АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ"; у разі задоволення позовних вимог зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних; відмовити позивачу в задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн та зменшити суму судових витрат на професійну правничу допомогу до мінімально можливої за вказаних обставин.
19.04.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заява про вступ у справу як представника.
20.04.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформована та 22.04.2024 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
25.04.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем сформовані та зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи, а також додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
29.06.2021 між ТОВ "ТЕХНОФОРС" (постачальник) та АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ", що є правонаступником ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ", в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС», (покупець) укладено Договір поставки товару №53-121-01-21-10393 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов?язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, перелік якого визначений цим пунктом Договору, на загальну суму 862 662,00 грн з ПДВ.
Умовами пункту 3.1 Договору сторони погодили, що вартість товару за договором - 718 885,00 грн (сімсот вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят п?ять грн 00 коп.). Крім того ПДВ - 143 777,00 грн (сто сорок три тисячі сімсот сімдесят сім грн 00 коп.). Разом з ПДВ - 862 662,00 грн (вісімсот шістдесят дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 00 коп.).
Згідно з п. 3.2 Договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 3.3 Договору, оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Відповідно до п. 4.1 Договору, поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP склад вантажоодержувача, Запорізьке відділення ВП «Складське господарство»: 71504, Україна, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова 133, склад № 6.
Згідно з п. 4.5 Договору, постачальник зобов?язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до умов пункту 7.7 Договору, у випадку неотримання покупцем в строк, визначений чинною редакцією ПКУ електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом З цього договору на суму ПДВ.
Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного року (п. 12.1 Договору).
Позивач зазначив, що на виконання умов Договору здійснив поставку товару на загальну суму 399 840,00 грн з ПДВ відповідачу, що підтверджується видатковою накладною від 23.12.2021 №Т-00000309.
Як стверджує позивач, відповідач мав здійснити оплату за Договором за поставлений позивачем товар до 22.02.2022 включно.
Однак, відповідач свого обов'язку з оплати поставленого товару своєчасно та належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 399 840,00 грн.
Листом №055/0124 від 16.01.2024 позивач звернувся на юридичну адресу відповідача про сплату заборгованості за поставлений товар на суму 399 840,00 грн з ПДВ протягом п'яти календарних днів з моменту отримання даного листа, проте відповідач вимоги претензії не виконав та грошові кошти у розмірі 399 840,00 грн не сплатив.
З огляду на невиконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 399 840,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 120 633,18 грн та 3% річних у розмірі 25 034,40 грн за період з 23.02.2022 по 25.03.2024.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши таке:
- позивачем не надано належних доказів щодо надання відповідачу податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних на електронну адресу відповідача, у зв'язку з чим згідно з п.7.7 Договору покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну Договору на суму ПДВ;
- в Договорі не встановлений строк виконання зобов'язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ 66 640,00 грн, у зв'язку з чим твердження позивача щодо настання строку оплати вартості поставленого товару 22.02.2022 та наявності заборгованості є безпідставними;
- позивач не врахував умови Договору щодо порядку оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ, адже це грошове зобов'язання у зазначений період не було простроченим, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованою та безпідставною;
- вартість послуг представника позивача є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, не є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати задоволенню не підлягають, в разі задоволення підлягають значному зменшенню, зокрема, покладення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн становитиме для відповідача надмірний тягар;
- відповідач зазначив, що не мав можливості здійснити оплату поставленого позивачем товару у строк, встановлений Договором, та не має можливості на даний час здійснити оплату основного боргу за Договором внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, а саме: у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому відповідач опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися на енергетичному ринку країни, а також у зв'язку з окупацією військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача в ході військової агресії російської федерації проти України.
При цьому відповідач посилався, зокрема, на такі обставини:
- на АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" (відповідач) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.1996 №1268 покладено функції експлуатуючої організації (оператора);
- відповідач є оператором чотирьох діючих атомних електростанцій України, на яких експлуатується 15 атомних енергоблоків;
- відповідач відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та є суб'єктом господарювання, на якого поширюється дія Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок;
- відповідач відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії" виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів;
- відповідач забезпечує покриття основного фінансового навантаження, необхідного для реалізації загальносуспільного інтересу, однак зазнає надзвичайно великих фінансових витрат у межах його виконання, за відсутності джерела та механізму компенсації за виконання таких спеціальних обов'язків;
- фінансовий стан відповідача ускладнився ще більше через зменшення грошових надходжень відповідача за відпущену на ринок електроенергію у зв'язку з початком військової агресії російської федерації проти України;
- з 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації, поряд з цим відповідач продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу;
- втрата відповідачем значних виробничих потужностей, а також постійні ракетні атаки російської федерації на енергетичну інфраструктуру України негативно вплинули на фінансовий стан відповідача.
Відхиляючи заперечення відповідача, позивач зазначив таке:
- отримання товару відповідачем підтверджується підписом останнього про отримання товару на видатковій накладній, таким чином у строк, що вказаний у пунктах 3.2. та 3.3. Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар;
- відповідач не надав доказів повідомлення позивача у порядку та строки, передбачені п. 9.3. Договору, про дію форс-мажорних обставин та неможливість виконати свої зобов'язання за Договором, а посилання відповідача на лист ТПП України не може бути доказом форс-мажору у відповідача;
- відповідно до Витягу з наказу Міністерства енергетики України №344 від 16.11.2023р. «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» (Протокол №4), позивач є критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а тому відсутність оплати за товар призводить до істотних грошових витрат позивача, неможливості виконання обов?язків перед контрагентами, оплати праці працівників, сплати податків та зборів, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу на умовах Договору поставки товару №53-121-01-21-10393 від 29.06.2021 товар, а саме «підйомник ножичний пересувний SJY0.3-10» у кількості 1,000 шт. на загальну суму 399 840,00 грн з ПДВ (333 200,00 грн без ПДВ + 66 640,00 грн ПДВ), що підтверджується видатковою накладною від 23.12.2021 №Т-00000309.
Суд звертає увагу на те, що вказана видаткова накладна підписана представниками сторін та скріпленими печатками. Зокрема, на зазначеній видатковій накладній міститься напис, що свідчить про отримання відповідачем поставленого позивачем товару 29.12.2021, а саме економістом Будник О.Г.
Крім того, відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву не заперечується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 399 840,00 грн з ПДВ відповідно до вказаної видаткової накладної.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до умов Договору поставки товару №53-121-01-21-10393 від 29.06.2021, позивач поставив вказаний товар 29.12.2021, а відповідач відповідно його прийняв.
Судом встановлено, що позивачем на виконання п. 4.5. Договору в електронній формі було складено податкову накладну та 11.01.2022 контролюючим органом зареєстровано податкову накладну №35 від 23.12.2021, що підтверджується доданою до матеріалів справи квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 11.01.2022 №9409749216.
Таким чином, згідно з умовами пункту 3.2. Договору, відповідач мав здійснити оплату за поставлений товар (333 200,00 грн без ПДВ) протягом 60 календарних днів з дати поставки (29.12.2021), тобто до 27.02.2022 включно.
Проте, умовами пункту 3.3. Договору сторони погодили, що оплата відповідачем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ (66 640,00 грн) здійснюється після отримання відповідачем від позивача податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Відповідно до положень абзацу 14 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Таким чином, суд дійшов висновку, що податкову накладну №35 від 23.12.2021 було складено позивачем та зареєстровано контролюючим органом з урахуванням граничних строків, що встановлені нормами ПК України.
Суд погоджується з твердженням відповідача, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН, як встановлено умовами пункту 3.3. Договору.
Водночас, відповідно до положень абзацу 6 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в ЄРПН, покупець надсилає в електронному вигляді запит до ЄРПН, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в ЄРПН та отриманими покупцем.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що оскільки, позивачем не надано належних доказів щодо надання відповідачу податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН на електронну адресу відповідача, то згідно з умовами пункту 7.7 Договору, відповідач має право в односторонньому порядку зменшити ціну Договору на суму ПДВ, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення відповідачем позивача про зменшення ціни Договору на суму ПДВ в односторонньому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 399 840,00 грн.
Отже, станом на дату вирішення по суті спору у справі №910/3818/24 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений позивачем товар за Договором становить 399 840,00 грн.
Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідно до п. 9.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором, якщо невиконання або неналежне виконання зобов?язань за даною угодою є наслідком непередбачених і непереборних, за даних умов, обставин: повінь, пожежа, землетрус і інші стихійні лиха, а також війна або воєнні дії, що виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договору, страйки, або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору (надалі - форс-мажор).
Умовами пункту 9.3 Договору сторони погодили, що сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов?язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню Договору.
Згідно з п. 9.5 Договору, дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Отже, саме відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин посилався на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.
Судом враховано, що такий лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між введенням військового стану, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором, а саме здійснення оплати поставленого позивачем товару у встановлений термін за Договором.
Суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 9.3 Договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об'єктивної неможливості виконати зобов'язання за договором.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару за Договором.
Крім того, суд відхиляє як безпідставні заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог з огляду на об'єктивні та незалежні від відповідача обставини, які виникли внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості контрагентів відповідача за відпущену на ринок електроенергію і як наслідок до скрутного фінансового становища відповідача, яке ще більш ускладнилось у зв'язку зі зменшенням грошових надходжень відповідача за відпущену на ринок електроенергію після початку військової агресії збройних сил російської федерації проти України та введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022. Відхиляючи такі заперечення відповідача суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» містить перелік форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), до складі якого не включено відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, відповідно до норм ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» та умов Договору скрутне фінансове становище сторони не є випадком або обставиною непереборної сили.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в частині стягнення основного боргу підлягають повному задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 399 840,00 грн.
Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 120 633,18 грн та 3% річних у розмірі 25 034,40 грн за період з 23.02.2022 по 25.03.2024.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 120 633,18 грн інфляційних втрат та 25 034,40 грн 3% річних у період з 23.02.2022 по 25.03.2024.
Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором на суму 333 200,00 грн без ПДВ, починаючи з 28.02.2022.
Оскільки, умовами пункту 3.3. Договору не встановлений строк оплати відповідачем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ (66 640,00 грн), суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних в цій частині.
Дослідивши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, наведені позивачем у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено періоди прострочення, за які нараховується 3% річних та інфляційні втрати, оскільки на день оплати не нараховуються інфляційні втрати та 3% річних на суму боргу.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 120 633,18 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 102 696,28 грн.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи “Ліга” перевірку заявленої до стягнення суми 3 % річних дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 25 034,40 грн 3% річних частково у сумі 20 725,07 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення сум 3% річних та інфляційних втрат.
Норми ГК України та ЦК України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 1 статті 233 ГК України врегульовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:
"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання".
З урахуванням конкретних обставин даної справи № 910/3818/24, суд дійшов про відсутність підстав для зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 399 840,00 грн основного боргу, 102 696,28 грн інфляційних втрат та 20 725,07 грн 3% річних.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві (уточненій) наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 8 182,61 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст.129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 7 848,92 грн покладається на відповідача, а у сумі 333,69 грн на позивача.
Приписами ст. 126 ГПК України встановлено:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 50 000,00 грн позивачем було подано такі документи:
- копія Договору № 25/03-2 про надання правової допомоги від 25.03.2024, укладений між ТОВ "ТЕХНОФОРС" (клієнт, позивач) та Адвокатським бюро "Горбачов ЛО" (бюро);
- ордер серії АІ №1578686 від 25.03.2024, виданого адвокатським бюро "Горбачов ЛО" адвокату Горбачову Олегові Олександровичу на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "ТЕХНОФОРС";
- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10644/10 від 20.06.2022;
- Рахунок-фактура №25/03-24-2 від 25.03.2024;
- копія платіжної інструкції №308 від 26.03.2024 на суму 50 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.1. Договору № 25/03-2 про надання правової допомоги від 25.03.2024 (далі - Договір) визначено, що відповідно до умов цього Договору бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов?язання надати правову допомогу клієнту щодо захисту його інтересів у господарській справі про стягнення заборгованості за Договором поставки товару №53-121-01-21-10393 від 29.06.2021 року, укладеним з ВП «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» (правонаступником якого є ВП «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»), а саме:
1.1.1. надання правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань;
1.1.2. складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;
1.1.3. складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);
1.1.4. представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, у справах про адміністративні правопорушення, в міжнародних комерційних арбітражах, третейських судах, органах державної виконавчої служби, приватних виконавців, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної податкової служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо.
Відповідно до п. 3.1. Договору визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, становить 50 000,00 грн (п?ятдесят тисяч гривень 00 коп.) за надання правової допомоги визначеної п. 1.1. Договору, до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції включно.
Клієнт на підставі виставленого рахунку-фактури, протягом 30 (тридцяти) календарних днів, вносить гонорар на розрахунковий рахунок бюро. (пункт 3.2 Договору).
Згідно з п. 3.4. Договору, засвідченням факту належного надання послуг за цим Договором є Акт прийому-передачі послуг (далі за текстом - Акт), підписаний уповноваженими представниками сторін. Акт повинен бути наданий клієнту у двох екземплярах не пізніше 2 (двох) календарних днів з дати ухвалення рішення судом першої інстанції. У разі відсутності зауважень до послуг клієнт повинен підписати акт протягом 3 (трьох) календарних днів та повернути один екземпляр Акту бюро, або в той же строк надати зауваження до послуг. В такому разі сторони додатково погоджують порядок усунення виявлених недоліків.
Судом встановлено, що бюро виставило клієнту рахунок-фактура №25/03-24-2 від 25.03.2024 на суму 50 000,00 грн, відповідно до якого бюро має надати клієнту правові послуги по господарській справі про стягнення заборгованості за Договором поставки товару № 53-121-01-21-10393 від 29.06.2021 року, укладеним з ВП «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» (правонаступником якого є ВП «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» АТ «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»), а саме: надання правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань; складання документів правового характеру; складання процесуальних документів; представництво та захист інтересів клієнта в суді.
Зокрема, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №308 від 26.03.2024 на суму 50 000,00 грн, що свідчить про оплату «правові послуги по госп. справі стягнення заборгованості згідно рах №25/03-24-2 від 25.03.2024, без ПДВ».
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат у силу приписів частини шостої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву не погодився з заявленою сумою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн та просив суд відмовити позивачу у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу до мінімально можливої за вказаних обставин. Обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач зазначив про те, що вартість виконаних адвокатом робіт встановлена в розмірі 50 000,00 грн є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини п?ятої статті 129 ГПК України, не є співмірною зі складністю справи, оскільки:
- справа є малозначною та підлягає розгляду, згідно з ухвалою від 01.04.2024 Господарського суду міста Києва, у порядку спрощеного провадження повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання);
- спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв?язку із неналежним виконанням договору, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності;
- у спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту невиконання зобов?язання та нарахування 3% річних та інфляційних втрат, судова практика є сталою;
- застосування великої кількості законів та підзаконних актів спірні правовідносини не передбачають;
- матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час.
- Договір поставки товару №53-121-01-21-10393 від 29.06.2021 не містить в собі складних юридичних конструкцій, його умови є доволі простими, чіткими та зрозумілими;
- позовна заява від 26.03.2024 не обтяжена великою кількістю обґрунтувань та доказів, більшість тексту складається з цитування умов укладеного договору та норм процесуального законодавства щодо належного виконання зобов?язань та не є складною і не потребує значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, оскільки не вимагає додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики;
- публічний інтерес до справи №910/3818/24 - відсутній, спір у цій справі стосується лише її сторін позивача та відповідача.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 910/3547/21.
Надавши оцінку наявним в матеріалах справі доказам, беручи до уваги ступінь складності справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), принципи справедливості та верховенства права, співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (Україна, 01032, місто Київ, вул. Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС" (Україна, 01021, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 28/2, Н/П №43; код ЄДРПОУ 36560388) 399 840,00 грн (триста дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сорок гривень 00 коп.) основного боргу, 102 696,28 грн (сто дві тисячі шістсот дев'яносто шість гривень 28 коп.) інфляційних втрат, 20 725,07 грн (двадцять тисяч сімсот двадцять п'ять гривень 07 коп.) 3% річних, 7 848,92 грн (сім тисяч вісімсот сорок вісім гривень 92 коп.) та 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України.
Повне рішення складено 11.06.2024.
Суддя Оксана ГУМЕГА