ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 червня 2024 року Справа № 906/1456/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
органу прокуратури - Гіліс І.В.;
позивача - не з'явився;
відповідача 1 - не з'явився;
відповідача 2 - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19 березня 2024 року (повний текст складено 29.03.2024) у справі №906/1456/23 (суддя Кудряшова Ю.В.)
за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
до відповідача-1 Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України
до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв"
про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити об'єкт оренди
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19 березня 2024 року у справі №906/1456/23 позов Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити об'єкт оренди задоволено.
Визнано недійсним договір оренди від 03.09.2018, укладений між Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв".
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" звільнити об'єкт оренди: майданчик, площею 0,23 га, з будівлею гаража за адресою вул. Київське шосе, 131 в м. Житомирі, що переданий Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України ТОВ "Автошкола Драйв" на підставі договору оренди від 03.09.2018.
Присуджено до стягнення з Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України на користь Житомирської обласної прокуратури 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" на користь Житомирської обласної прокуратури 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Автошкола Драйв" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду. Крім того, просить залучити до справи Національну академію аграрних наук України.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Житомирська окружна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання представники позивача та відповідача-1 не з'явилися, представник ТОВ "Автошкола Драйв" на відеоконференцзв'язок не вийшов. При цьому, колегією суддів було надано представнику достатньо часу для забезпечення участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів заявника.
Колегія суддів, враховуючи положення ч.5 ст.197 ГПК України, якою передбачено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку, тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, про що заявника було попереджено в ухвалі Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі №906/1456/23, та зважаючи на те, що позиція ТОВ "Автошкола Драйв" викладена безпосередньо у розглядуваній апеляційній скарзі, а також те, що явка представників учасників справи до суду не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Прокурор безпосередньо в судовому засіданні підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 вересня 2018 року між Інститутом сільського господарства Полісся ПЛАН України (орендодавець/відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" (орендар/відповідач-2) був укладений договір (далі - договір, а.с. 15-17), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: майданчик з будівлею гаража за адресою: 10007, м. Житомир, вул. Київське шосе, 131 ("об'єкт оренди").
Розмір земельної ділянки, що передається в користування разом з об'єктом, що орендується: 0,23 га (виділено пунктиром на плані зовнішніх меж землекористування Інституту хмелярства Української академії аграрних наук, який згідно рішення МВК №759 від 14.12.2000 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 18.08.1998 №78 замість науково-дослідного проектно-технологічного інституту хмелярства читається Інститут сільського господарства "Полісся" Української аграрної академії аграрних наук).
Згідно п.п. 1.1.2.-1.1.4. договору загальна площа будівлі 70 кв.м. Кількість поверхів: один. Стан майна, що орендується, на момент передачі в оренду: задовільний.
Підпунктом 1.1.7. договору визначено, що об'єкт оренди належить орендодавцю на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ЖТ №000867, виданого Житомирською міською Радою 10.03.1994.
Відповідно до п.2.1. договору визначено, що об'єкт оренди передається в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
Термін оренди складає 2 роки 11 місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується згідно акту здачі-приймання. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі, якщо жодна сторона в термін 30 календарних днів до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати. (п. 3 договору).
03 вересня 2018 року між Інститутом сільського господарства Полісся ПЛАН України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" підписано акт приймання-передачі "об'єкта оренди" (а.с.18).
Згідно додаткової угоди від 03.08.2021 №1 до вищевказаного договору термін оренди продовжено до 03.07.2024 (а.с.24).
Прокурор, посилаючись на те, що даний договір оренди укладений з порушенням норм чинного законодавства, що регулює передачу державного майна в оренду, звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним та зобов'язання ТОВ "Автошкола Драйв" звільнити об'єкт оренди.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб'єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.
При цьому, земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.
Відтак, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду.
Згідно з ч.1 ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження cільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Таким чином, саме Інститут сільського господарства Полісся, як землекористувач, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.
Формулювання законодавця "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання мас відбуватися самостійно.
Водночас, зміст погоджених сторонами договору умов, свідчить, що Інститут фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці, незаконно передавши її відповідачу-2 - ТОВ "Автошкола Драйв".
Водночас правовий статус постійних землекористувачів, визначений ст.ст. 92, 95, 96 ЗК України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
Подібна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі №910/22880/17 та від 07.07.2021 у справі №903/601/20.
Згідно з п.5.6 рішення Конституційного суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.92 п.6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 встановлено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного прав власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.
Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.
В контексті зазначеного Верховним Судом сформовані близькі за змістом правові позиції у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18 про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в користування (оренда, спільна діяльність), оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.150 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.
Згідно ч. 1, 2, 5-6 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і орошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, об'єктів, пов'язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Проте, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, Інституту сільського господарства Полісся НААН України спірну земельну ділянку надано для розміщення бази інституту.
Згідно витягу з ДЗК цільове призначення земельної ділянки: категорія - землі сільськогосподарського призначення: 01.09. для дослідних та навчальних цілей.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, пунктом 2.1. договору передбачено, що об'єкт оренди передається в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
Викладене, в свою чергу, свідчить про те, що Інститутом без наявності відповідних повноважень змінено цільове призначення земельної ділянки, переданої їм в постійне користування, та надалі протиправно передано її в оренду суб'єкту господарювання.
Також статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.15 даного Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
В свою чергу, у спірному договорі відсутні повні відомості про об'єкт оренди, а саме не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, чітке місце розташовування земельної ділянки, що передасться в оренду.
Разом з тим, ч.2 ст.640 Цивільного кодексу України визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно статті 17 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Пунктом 2 частини 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Всупереч вказаних норм, державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку здійснено не було.
Враховуючи, що оспорюваний договір не містить всіх істотних умов, передбачених Законом України "Про оренду землі", та не здійснено державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ТОВ "Автошкола Драйв" використовує об'єкт оренди без достатніх правових підстав.
Також слід зазначити, що правові основи управління об'єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".
Пунктом 9 частини 1 статті 3 Законом України "Про оренду землі" визначено, що об'єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.
За частиною 1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Згідно зі ст.8 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені п. п. 1,3-11, 14-15, 18-38 ст.6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.
Разом з тим, статтею 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачено, що Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством, надають дозвіл організаціям, що віднесені до відання національних галузевих академій наук, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.
Частинами 4-5 статті 7 Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність" визначено, що складовими матеріально-технічної бази наукових установ є будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи.
Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми наукової установи з метою забезпечення провадження її статутної діяльності засновником закріплюються за нею на основі права оперативного управління чи господарського відання або передаються їй у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.
Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок (для приватних наукових установ), у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються науковими установами відповідно до земельного законодавства.
Пунктом 3.2. Статуту Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України передбачено, то Інститут заснований на державній власності. На балансі Інституту знаходиться майно, закріплене за ним Академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів Державного бюджету. За Інститутом закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку.
Вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ними може здійснюватись лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України.
Згідно п. 3.7. Статуту Інститут користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності.
Відповідно до п.4.9. Статуту, Інститут може, на вигідних для нього умовах, керуючись чинним законодавством про оренду майна, з дозволу Президії Академії, та в установленому законодавством порядку, здавати в оренду закріплене за ним державне майно, що відноситься до основних засобів і не використовується з науковою та виробничою метою.
Проте, всупереч зазначених норм Інститут сільського господарства Полісся НААН не погоджував оспорюваний договір з Національною академією аграрних наук.
Водночас згідно листа НААН від 18.07.2023 №10.2-12/590 спірний договір не відповідає вимогам Типового договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого Порядком управління об'єктами майнового комплексу Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Президії ПЛАН від 3 1.01.2028 (протокол №2), який діяв у даний період.
Згідно з ч.4 ст.4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Перелік таких суб'єктів визначено ст.122 ЗК України, відповідно до ч.4 якої, повноваження щодо розпорядження зазначеними ділянками належать ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Винятки, які б давали можливість передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, у даному випадку, відсутні.
Також, як уже зазначалося, Інститут сільського господарства Полісся, як постійний землекористувач спірної земельної ділянки, не володіє повноваженнями на її передачу у користування третім особам.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна маги необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що до спірного договору мають застосовуватися положення чинного законодавства, що регулюють правові відносини оренди землі, при цьому спірний договір оренди не відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" в частині дотримання порядку, компетенції та способу передачі земельної ділянки в оренду, а його укладення відбулось без належного погодження з органом управління, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання договору оренди від 03.09.2018, укладеного між Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв", недійсним на підставі ч.ч. 1,2,5 ст.203, ст.215 ЦК України.
За змістом ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Оскільки ТОВ "Автошкола Драйв" неправомірно використовує об'єкт оренди, що перебуває у постійному користуванні Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України, з метою відновлення становища, що існувало до порушення, і захисту прав постійного землекористувача на вільне користування та розпорядження земельними ділянками, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що об'єкт оренди підлягає звільненню.
При цьому, доводи скаржника про те, що судом неправильно визначено об'єкт спірного договору оренди, в зв'язку з чим неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Правова природа договорів визначається з огляду на їхній зміст. Здійснюючи оцінку відповідності волі сторін при укладенні спірних договорів фактичним обставинам справи та, визначаючи спрямованість як дій сторін цих договорів, так і правових наслідків, зумовлених ними, суд, перш за все, виходить із умов спірних договорів, встановлених ними прав та обов'язків сторін.
Так, пунктом 1.1. договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: майданчик з будівлею гаража за адресою: 10007, м. Житомир, вул. Київське шосе, 131 (далі за текстом - "об'єкт оренди").
Згідно п.п. 1.1.1. договору розмір земельної ділянки, що передається в користування разом з об'єктом, що орендується: 0,23 га (виділено пунктиром на плані зовнішніх меж землекористування Інституту хмелярства Української академії аграрних наук, який згідно рішення МВК №759 від 14.12.2000 р. на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 18.08.1998 р. №78 замість науково-дослідного проектно-технологічного інституту хмелярства читається Інститут сільського господарства "Полісся" Української аграрної академії аграрних наук).
Підпунктом 1.1.7. визначено, що об'єкт оренди належить орендодавцю на підставі Держакту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ЖТ №000867 виданого Житомирською міською Радою 10 березня 1994 року.
Вищезазначене спростовує доводи представника відповідача про те, даним договором земельна ділянка не передавалась в оренду ТОВ "Автошкола Драйв".
Щодо наявності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді із зазначенням уповноваженого органу, в інтересах якого заявлено позов, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзац 1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
Верховний Суд звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала правову позицію, за якою:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п.7);
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п.38);
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39);
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п.40);
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва (п.43).
Як вбачається, позивачем у даній справі визначено ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення), Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, у частині родючості ґрунтів, у частині проведення планових та позапланових перевірок (п.п.33 п.4 Положення).
Наведеним підтверджується, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
Згідно зі ст.28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19 зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Таку позицію підтримано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.
Отже, Житомирська окружна прокуратура правомірно звернулася з даним позовом до суду в інтересах Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, яке відповідно до вимог ст.122 Земельного кодексу України є органом, який від імені держави здійснює права власника щодо розпорядження земельною ділянкою, яка є об'єктом оренди в спірному договорі.
На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", Житомирською окружною прокуратурою позивачу надіслано повідомлення з проханням повідомити, чи будуть вжиті Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області заходи представницького характеру (звернення до суду із позовом) щодо визнання недійсним договору оренди від 03.08.2018 та зобов'язання повернути об'єкт оренди.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, в свою чергу, належним чином не відреагувало, але і заперечень щодо представництва інтересів держави в їх особі не висловило.
Враховуючи, що Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області не вжито жодних дій щодо вказаних обставин, що свідчить про її бездіяльність, заступником керівника Житомирської окружної прокуратури повідомлено про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області шляхом звернення до суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурором дотримано встановленого ст.23 Закону України "Про прокуратуру" порядку щодо звернення до органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, з повідомленням про виявлені порушення та надання розумного строку для реагування на стверджуване порушення.
У зв'язку з неотриманням відповіді зазначеного компетентного органу та відсутність будь-яких посилань цього органу на вчинення дій для усунення виявлених порушень, прокурор правомірно скористався процесуальними повноваженнями щодо звернення з даним позовом до суду.
Стосовно доводів представника ТОВ "Автошкола Драйв" щодо невірного визначення позивача, то колегія суддів зазначає, що при визначенні органу, в інтересах якого пред'являється позов, закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них (висновок, викладений Об'єднаною палатою КГС у складі ВС у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 та Верховним Судом у постановах від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18).
Щодо заяви відповідача-2 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національної академії аграрних наук України, то суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення, оскільки рішення господарського суду першої інстанції у даній справі не впливає на права та обов'язки Національної академії аграрних наук України, так як спірні правовідносини стосуються відносин між позивачем та відповідачами, які виникли на підставі договору оренди.
Залучення чи незалучення третьої особи в даному випадку не впливають на вирішення справи по суті та не можуть бути окремою підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19 березня 2024 року у справі №906/1456/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "11" червня 2024 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.