вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2024 р. Справа№ 910/14141/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
секретар
судового засідання Рибчич А.В.
за участю
представників:
від позивача - Ковальчук І.В.
від відповідача - Андрощук Ю.П.
розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт"-Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт"
на рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2024 р. (повний текст складено 11.03.2024 р.)
у справі № 910/14141/23 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом Міністерства оборони України
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт"
про стягнення 45957571,64 грн
У вересні 2023 року Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 109101713,22 грн, з яких: 76531327,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 21347311,59 грн пені та 11223074,63 грн штрафу.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного державного контракту № 403/1/22/219 від 21.06.2022 р. здійснив поставку товару з порушенням строку, у зв'язку з чим йому нараховано пеню, штраф, а частина товару не була поставлена.
У жовтні 2023 року від Міністерство оборони України звернулось із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просило стягнути з відповідача 45957571,64 грн, з яких: 9520477,65 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 24166232,78 грн пені та 12270861,21 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.02.2024 р. у справі № 910/14141/23 позов Міністерства оборони України задоволено частково; стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" на користь Міністерства оборони України 9520477,65 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 12083116,39 грн пені, 6135430,61 грн штрафу; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 12083116,39 грн пені, 6135430,61 грн штрафу та ухвалити нове рішення про часткову відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що товар було доставлено на територію України до граничного строку поставки, однак вказаний товар не було прийнято позивачем через заявлені додаткові умови до його технічних характеристик, які не були обумовлені умовами державного контракту, у зв'язку із чим відповідач провів переговори з іноземними постачальниками щодо направлення технічних фахівців для проведення додаткового технічного опрацювання товару. Після проведення технічних робіт та налагоджуванню техніки, її було передано вантажоодержувачу. Також скаржник вказує, що судом було безпідставно відмовлено у залученні до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління розвідки Міністерства оборони України та Іноземну компанію S2M Equipment (Франція).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14141/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" та призначено справу № 910/14141/23 до розгляду на 30.04.2024 р.
У судовому засіданні 30.04.2024 р. представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, після чого було оголошено перерву до 28.05.2024 р.
У судовому засіданні 28.05.2024 р. представники сторін надали додаткові усні пояснення по суті апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
21.06.2022 р. між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (далі - виконавцем) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/219 (далі - контракт).
Відповідно до п. 1.1 контракту виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначений в специфікації товару (додаток 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такий товар.
Згідно з п. 2.1 контракту загальна орієнтовна вартість товару на момент укладання контракту складає 5835447,00 грн.
В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до контракту, якими змінювалися строки, ціна та порядок поставки товару.
09.11.2022 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 6 та викладено специфікацію у новій редакції, якою було погоджено, що загальна вартість товару за контрактом становитиме 322306526,00 грн з ПДВ, а також вказано найменування товару та строк його поставки до 31.10.2022 р.
Як передбачено п. 3.1 контракту, поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з подальшим оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі.
У відповідності до п. 3.4 контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата затвердження акту приймання-передачі вантажоодержувачем.
За п. 4.1 контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з п. 2.5 контракту.
На виконання умов укладеного контракту позивачем було перераховано на рахунок відповідача передоплату у розмірі 315484207,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 403/1/286 від 01.07.2022 р., № 403/1/287 від 01.07.2022 р., № 403/1/577 від 23.09.2022 р. та № 403/1/578 від 23.09.2022 р., з яких: 272687568,85 грн на закупівлю гаубиць, а 42796638,35 грн на закупівлю тягачів.
В свою чергу, на виконання контракту відповідач здійснив поставку товару, який зазначений в специфікації товару, а саме:
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 2 од., вартістю 15509024,80 грн за одиницю на суму 31018049,60 грн, поставлено 02.02.2023 р., із затримкою у 93 дні, що підтверджується актом приймання-передачі № 554 від 02.02.2023 р.;
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 1 од., вартістю 15509024,80 грн, поставлено 28.02.2023 р., із затримкою у 119 днів, що підтверджується актом приймання-передачі № 1042 від 28.02.2023 р.;
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 1 од., вартістю 15509024,80 грн, поставлено 08.04.2023 р., із затримкою у 158 днів, що підтверджується актом приймання-передачі № 1616 від 08.04.2023 р.;
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 1 од., вартістю 14939892,60 грн, поставлено 23.01.2023, із затримкою у 83 дні, що підтверджується актом приймання-передачі № 392 від 23.01.2023 р.;
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 3 од., вартістю 14968379,80 грн за одиницю на загальну суму 44905139,40 грн, поставлено 16.11.2022 р., із затримкою у 15 днів, що підтверджується актом приймання-передачі № 4014 від 16.11.2022 р.;
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 1 од., вартістю 14968379,80 грн за одиницю, поставлено 18.05.2022 р., із затримкою на понад 182 дні, що підтверджується актом приймання-передачі № 2283 від 18.05.2023 р.;
- буксировальна гаубиця Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм з комплектом ЗІП (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 1 од., вартістю 67844621,00 грн, поставлено 24.06.2023 р. із затримкою понад 182 дні, що підтверджується актом приймання-передачі № 2951 від 24.06.2023 р
Крім цього, відповідачем не було поставлено Буксировальну гаубицю Surplus GIAT TRF1 калібру 155 мм (номенклатурний номер НАТО 10250-14-490-4804) у кількості 1 од., вартістю 15509024,80 грн (пункт 1 специфікації) - прострочення поставки понад 182 дні.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного контракту, свої зобов'язання щодо вчасної поставки не виконав, у зв'язку з чим йому нараховано штраф та пеню. Крім цього, позивач вказує, що частина товару взагалі не була поставлена, тому сума авансу за цей товар підлягає поверненню.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК України).
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до специфікації товару, що поставляється за контрактом (додаток 1), відповідач повинен був поставити позивачу товар (перелік та кількість вказано у специфікації) на загальну суму 322306526,00 грн у строк до 31.10.2022 р.
Відповідач вказує, що ним було поставлено усю кількість товару, погоджену умовами специфікації, однак позивачем не було прийнято частину товару у зв'язку із невідповідністю його технічним умовам та неможливістю використання за призначенням Збройними Силами України.
Згідно з п. 1.3 контракту якість, комплектність товару і технічна документація товару повинні відповідати умовам контракту та забезпечувати експлуатацію товару у повному обсязі відповідно до призначення.
Як передбачено ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи те, що відповідачем не було поставлено товар, який би відповідав умовам укладеного контракту на суму 9520477,65 грн, тому вказана сума коштів підлягає поверненню позивачу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 9520477,65 грн попередньої оплати за непоставлений товар є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просив стягнути 24166232,78 грн пені та 12270861,21 грн штрафу.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Як передбачено ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов'язаних із виконанням зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відтак, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу та пені, передбачених пунктом 7.2 укладеного договору.
Так, відповідно п. п. 1 п. 7.2 контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, тому передбачений умовами укладеного договору розмір пені та штрафу узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, позивачем було правомірно застосовано пеню, передбачену п. 7.2 договору.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 р. у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення 24166232,78 грн пені та 12270861,21 грн штрафу, колегією встановлено, що їх розмір є арифметично вірним, у зв'язку з чим вказані вимоги позивача є обґрунтованими.
Разом з цим, відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Так, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 р. у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 р. у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 р. у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 р. у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 р. у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 р. №925/597/19.
При розгляді даної справи судом враховано наявність військового стану в Україні та його наслідки для господарської діяльності підприємств; часткове виконання відповідачем зобов'язання щодо постачання товару хоч із порушення строків, передбачених договором; незначне порушення строків поставки товару; відсутність документального підтвердження наявності збитків позивача через неналежне виконання відповідачем умов договору.
Отже, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для зменшення нарахованих пені і штрафу на 50%, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 12083116,39 грн пені, 6135430,61 грн штрафу.
Доводи скаржника про те, що місцевим судом було безпідставно відмовлено йому у клопотанні про залучення до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління розвідки Міністерства оборони України та Іноземну компанію S2M Equipment (Франція), колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, прийняте рішення у даній справі не вплине на права та обов'язки цих сторін, оскільки спір у даній справі стосується саме договірних відносин між позивачем та відповідачем на підставі укладеного державного контракту.
При цьому питання, що стосуються договірних відносин між відповідачем та Іноземною компанією S2M Equipment регулюються іншим договором, в межах якого відповідач має право захищати свої порушені права.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2024 р. у справі № 910/14141/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2024 р. у справі № 910/14141/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт"-Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 12.06.2024 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран