вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2024 р. Справа № 920/806/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: не вийшов на зв'язок у режимі відеоконференції
від відповідача: Голобурда Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Голобурди Дар'ї Володимирівни
на рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 (повне рішення складене та підписане 13.11.2023) (суддя Жерьобкіна Є.А.)
у справі № 920/806/23 Господарського суду Сумської області
за позовом фізичної особи-підприємця Голіуса Миколи Степановича
до фізичної особи-підприємця Голобурди Дар'ї Володимирівни
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 397 050,76 грн
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Голіус Микола Степанович (далі - ФОП Голіус М.С., позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до фізичної особи-підприємця Голобурди Дар'ї Володимирівни (далі - ФОП Голобурда Д.В., відповідачка) про: зобов'язання відповідачки повернути орендоване згідно з договором оренди № 2 від 08.12.2022 (далі - Договір) приміщення та майно, а також ключі від приміщення, шляхом підписання акта приймання-передачі; стягнення з відповідачки на користь позивача збитків, завданих погіршенням приміщення, в сумі 13 579,00 грн; стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Договором на загальну суму 383 471,76 грн, у тому числі: 236 935,48 грн - з орендної плати, 146 536,28 грн - з компенсації за комунальні послуги.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Рішенням Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 позов задоволено частково. Зобов'язано ФОП Голобурду Д.В. повернути ФОП Голіусу М.С. орендоване приміщення та майно згідно з Договором шляхом підписання акта приймання-передачі. Стягнуто ФОП Голобурди Д.В. на користь ФОП Голіуса М.С. 42 096,77 грн боргу з орендної плати, 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги, 13 579,00 грн збитків, 5 675,10 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідачка звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги, оскільки позивач не надав відповідачці (скаржниці) документи на підтвердження сум щодо компенсації комунальних послуг.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Розгляд апеляційної скарги здійснювався у судовому засіданні за участю представників сторін із продовженням строку розгляду апеляційної скарги, у розумні строки відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Позиції учасників справи
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідачка подала до суду письмові заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
Явка представників учасників справи
Усі учасники справи належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Розгляд апеляційної скарги здійснювався за участю представників сторін.
04.06.2024 представник позивача не вийшов на зв'язок у режимі відеоконференції з причин, що не залежали від суду.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
08.12.2022 між позивачем (Орендодавець) та відповідачкою (Орендар) укладено договір оренди № 2 (Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати відповідачці у строкове платне користування нежитлове приміщення та майно згідно з додатком № 1, який є невід'ємною частиною Договору, а відповідачка зобов'язується його прийняти та сплачувати орендну плату (п. 1.1 Договору).
08.12.2022 сторонами підписаний акт приймання-передачі приміщення та майна в оренду, за яким позивач передав, а відповідачка прийняла у строкове платне користування приміщення та майно (згідно з додатком № 1) до Договору загальною площею 432,3 кв.м, що розташоване за адресою: м. Суми, вул. Харківська, буд. 5, на другому поверсі (зал ресторану Сімбіозі).
Згідно з п. 2.1 Договору приміщення, що орендується, надається Орендарю для зайняття господарською діяльністю (заклад громадського харчування).
Цей Договір укладається сторонами строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців та діє з "8" грудня 2022 року до "8" листопада 2025 року (п. 4.1 Договору).
Згідно з п. 5.1.1 Договору з дати підписання акта прийому-передачі приміщення та майна в оренду і до закінчення дії Договору, зазначеному в п. 4.1 цього Договору, Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в такій послідовності: 50 000,00 грн за місяць з 01.01.2023 та протягом перших шести місяців, з сьомого місяця дії Договору і до закінчення воєнного стану в Україні - 70 000,00 грн.
Пунктом 5.1.3 Договору визначено, що орендна плата сплачується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця, вказаний у реквізитах сторін, відповідно до Договору, не пізніше 5 числа кожного місяця.
Орендна плата за перший і останній неповні календарні місяці терміну оренди за цим Договором розраховується пропорційно кількості днів в такому неповному місяці (п. 5.1.4 Договору).
Комунальні платежі Орендар сплачує щомісяця на рахунок Орендодавця протягом трьох днів з моменту надання відповідного рахунку на сплату (п. 5.2.1 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору датою платежу є дата сплати на рахунок Орендодавця відповідного платежу в повному обсязі, а підтвердженням цього є квитанція, платіжне доручення.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що в разі закінчення терміну оренди чи достроковому припиненні Договору орендні платежі нараховуються та підлягають сплаті Орендарем за період фактичного знаходження приміщення та майна в користуванні Орендаря по дату підписання акта прийому-передачі повернення приміщення та майна Орендодавцю.
Пунктом 5.6 Договору визначено, що у випадку прострочення Орендарем будь-якого платежу з його вини Орендодавець має право нарахувати пеню. Пеня за прострочення будь-якого платежу нараховується в розмірі 1 000,00 грн за кожен календарний день прострочення.
У розділі 6 Договору сторони визначили, що Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 6.3.2); забезпечувати збереження орендованого приміщення та майна, запобігати його пошкодженню і псуванню (п. 6.3.3); підтримувати орендоване майно та приміщення в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням фактичного зносу (п. 6.3.4); у разу припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцю орендоване приміщення та майно (п. 6.3.7).
Відповідно до п. 6.2.2 Договору Орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання.
Згідно з п. 6.4.7 Договору Орендар має право розірвати договір оренди приміщення та майна, попередивши письмово Орендодавця не пізніше ніж за 1 (один) місяць до такого наміру.
Після закінчення терміну дії Договору, не виявивши бажання його продовження або дострокового його розірвання, Орендар зобов'язаний повернути орендоване приміщення та майно Орендодавцю (п. 7.1 Договору).
17.04.2023 відповідачка звернулась до позивача з повідомленням про розірвання Договору з 04.04.2023, оскільки станом на вказану дату ФОП Голобурду Д.В. та її працівників не було допущено до орендованого приміщення, через те, що воно здано під сигналізацію служби охорони, пароль для входу в приміщення не було надано. Також у повідомленні відповідачка просила надати офіційні підтверджуючі рахунки на оплату комунальних послуг. Разом із повідомленням, відповідачка направила акт прийому-передачі приміщення (а.с. 19-20).
У відповіді від 25.04.2023 на вказане повідомлення позивач зазначив, що підстави для підписання акта від 04.04.2023 щодо повернення приміщення та майна відсутні, оскільки відповідачкою приміщення залишене в погіршеному стані (зіпсована стіна, демонтований декоративний елемент), погіршення не усунуті та не відшкодовані витрати (збитки), що необхідно понести для їх усунення, ключі від приміщення також не повернуті. Крім того, позивач у відповіді на повідомлення вказав на існуючу заборгованість за Договором (оплата комунальних платежів), яка станом на 24.04.2023 становить 84 795,50 грн. Разом із цим, позивач підтвердив залишення відповідачкою орендованого приміщення.
Також позивачем запропоновано укласти додаткову угоду про розірвання Договору з метою підписання акта повернення орендованого приміщення та майна, самостійно усунути наявні погіршення майна або сплатити вартість його відновлення, а також передати ключі від приміщення; сплатити заборгованість з орендної плати та компенсацію за комунальні послуги.
Вказана відповідь направлена відповідачці 25.04.2023 та отримана останньою особисто 26.04.2023 (а.с. 21-23).
Відповідачка сплатила борг з орендної плати в сумі 125 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1 від 09.12.2022 на суму 100 000,00 грн та № 1 від 08.02.2023 на суму 25 000,00 грн.
Позивачем виставлені відповідачці рахунки-фактури на компенсацію за комунальні послуги (а.с. 24-26):
- за грудень 2022 року - № 1 від 05.01.2023 на суму 10 979,92 грн;
- за січень 2023 року - № 2 від 07.02.2023 на суму 58 623,50 грн;
- за лютий 2023 року - № 4 від 07.03.2023 на суму 82 347,45 грн;
- за березень 2023 року - № 5 від 11.04.2023 на суму 46 071,55 грн;
- за квітень 2023 року - № 6 від 10.05.2023 на суму 3 117,28 грн.
Відповідачка частково оплатила виставлені рахунки на загальну суму 54 603,42 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 6 від 15.02.2023 на суму 10 979,92 грн, № 11 від 15.03.2023 на суму 14 500,00 грн, № 12 від 23.03.2023 на суму 8 623,50 грн, № 13 від 24.03.2023 на суму 20 500,00 грн.
Позивач звернувся до відповідачки з повідомленням, що отримане останньою 12.07.2023, яким повідомив, що орендна плата відповідачем за квітень-червень 2023 року та до 05.07.2023 не сплачена, тому на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач відмовляється від Договору та вимагає належно здійснити повернення орендованого приміщення та ключів від нього, а також сплатити існуючу заборгованість (а.с. 33-36).
Згідно з рахунком № 7922 від 13.07.2023 вартість матеріалів, необхідних для відновлення зіпсованої стіни приміщення, становить 13 759,00 грн (а.с. 37).
Посилаючись на порушення відповідачкою зобов'язань за Договором, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідачки повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі, стягнення боргу з орендної плати в сумі 236 935,48 грн, компенсації за комунальні послуги в сумі 146 536,28 грн та стягнення збитків у сумі 13 579,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Згідно із ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 5, 6 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 797 ЦК України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 773 ЦК України наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною першою статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За результатами розгляду справи місцевий господарський суд дійшов висновків про задоволення позовних вимог у частині зобов'язання ФОП Голобурди Д.В. повернути ФОП Голіусу М.С. орендоване приміщення та майно згідно з Договором шляхом підписання акта приймання-передачі та стягнення з відповідачки на користь позивача 42 096,77 грн боргу з орендної плати, 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги, 13 579,00 грн збитків та відмову в іншій частині позову.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в частині висновків суду про задоволення позовних вимог у частині зобов'язання повернути орендоване приміщення та майно згідно з Договором шляхом підписання акта приймання-передачі та стягнення з відповідачки на користь позивача 42 096,77 грн боргу з орендної плати, 13 579,00 грн збитків та відмову в іншій частині позову рішення суду не оскаржується, відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в цій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.
Отже, оскільки рішення оскаржується в частині стягнення 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги, судом апеляційної інстанції переглядається рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до положень п. 5.2.1 Договору комунальні платежі Орендар сплачує щомісяця на рахунок Орендодавця протягом трьох днів з моменту надання відповідного рахунку на оплату.
Проте суд першої інстанції не врахував, що на підтвердження вимог позивача щодо компенсації оплати комунальних послуг позивач надав лише копії рахунків-фактур № 1 від 05.01.2023 на суму 10 979,92 грн, № 2 від 07.02.2023 на суму 58 623,50 грн, № 4 від 07.03.2023 на суму 82 347,45 грн, № 5 від 11.04.2023 на суму 46 071,55 грн та № 6 від 10.05.2023 на суму 3 117,28 грн, в яких не зазначені ані адреса, ані площа приміщення, за якими нараховано суму компенсації комунальних послуг.
Зазначені рахунки-фактури стосуються компенсації за комунальні послуги без зазначення площі.
Відповідно до документів, які засвідчують право власності позивача на приміщення за адресою: м. Суми, вул. Харківська, буд. 5, загальна площа приміщення складає 951,15 кв.м і знаходиться на першому та другому поверхах (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.01.2022) (а.с. 50-51).
Отже, з рахунків-фактур, які були надіслані позивачем на адресу відповідачки, неможливо встановити, за який метраж та за якою адресою було розраховано суму компенсації за комунальні послуги.
У зв'язку із цим, відповідачка звернулася до позивача з листом з проханням надати первинні документи, на підставі яких сформовані рахунки-фактури щодо нарахування плати за комунальні послуги за користування приміщенням відповідно до Договору, а саме площею 432,3 кв.м (а.с. 19).
Проте позивач документів на підтвердження сформованих рахунків-фактур не надав, що унеможливило відповідачці здійснити компенсацію за комунальні послуги.
Згідно з приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
Передбачивши право учасників спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Враховуючи викладене, пояснення сторін, твердження відповідачки про відсутність документів, які б підтверджували заборгованість із комунальних платежів за користування орендованим майном (432,3 кв.м) за Договором, а також факт неспростування позивачем відповідних тверджень відповідачки певними доказами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації за комунальні послуги в сумі 143 730,73 грн у зв'язку з її недоведеністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі встановлених обставин, рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга відповідачки підлягає задоволенню.
Судові витрати
Згідно із ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги і ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні відповідної позовної вимоги, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати ТОВ "БК "Тріумф" зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 519,14 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, п. 5.1 мотивувальної частини рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 підлягає викладенню в редакції цієї постанови, а пункт 3 резолютивної частини вказаного рішення - у редакції, відповідно до якої належною сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, є 3 519,14 грн.
У свою чергу, витрати, понесені відповідачкою у суді апеляційної інстанції, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.
Таким чином, з огляду на задоволення апеляційної скарги та розмір задоволених вимог апеляційної скарги, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 4 026,00 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату апеляційної скарги відповідачки судовим збором.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Голобурди Дар'ї Володимирівни задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги - скасувати.
3. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги про стягнення 143 730,73 грн компенсації за комунальні послуги - відмовити.
4. Рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 в частині стягнення судового збору - змінити.
5. Викласти п. 5.1 мотивувальної частини рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 в редакції цієї постанови.
6. Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 у такій редакції:
"3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Голобурди Дар'ї Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Голіуса Миколи Степановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 42 096 (сорок дві тисячі дев'яносто шість) грн 77 коп. боргу з орендної плати, 13 579 (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн 00 коп. збитків та 3 519 (три тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) грн 14 коп. витрат зі сплати судового збору.".
7. В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 - залишити без змін.
8. Стягнути з фізичної особи-підприємця Голіуса Миколи Степановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Голобурди Дар'ї Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
9. Видачу наказів доручити Господарському суду Сумської області.
10. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 01.11.2023 у справі № 920/806/23 в частині, яка не була скасована.
11. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
12. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
У зв'язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву повний текст постанови складено та підписано 12.06.2024.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко