Справа №522/7075/24
Провадження № 1-кп/522/2682/24
11 червня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
здійснивши судовий розгляд, на підставі обвинувального акту, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024164110000030 від 12.04.2024 р., у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прага ЧРСР, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, одруженого, раніше не судимого, з вищою освітою, військовослужбовця військової служби за контрактом, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді командира загону боротьби з підводно-диверсійними силами та засобами військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «капітан 2 рангу»,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
Згідно із ст. 1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_5 . Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІX введено воєнний стан на всій території України.
Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/22 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/22 від 14.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.03.2022 № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України та відповідними законами воєнний стан неодноразово продовжувався.
В останній раз, згідно Указу Президента України від 05 лютого 2024 року №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Відтак, з 24.02.2022 по теперішній час безперервно діє воєнний стан.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №151 від 31.07.2019 капітана 3 рангу ОСОБА_3 , зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення, та призначено на посаду командира загону боротьби з підводно-диверсійними силами і засобами військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_1 та визначено вважати таким, що справи та посаду прийняв.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов'язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно вимог п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Згідно з положеннями ст. ст. 1, 3, 7 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону притягаються до відповідальності згідно із законом.
Пунктом 13 «Положення про порядок обліку, збереження, списання і використання майна військового майна у Збройних Силах України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 визначено, що військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників; умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати.
Відповідно до пунктів 11, 50, 57 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 17.08.2017 № 440 (далі Інструкція), особи, які одержали військове майно для перевезення, відповідають за його збереження відповідно до вимог чинного законодавства, облік військового майна (крім бронетанкового озброєння і техніки, автомобільної техніки і майна, електрогазової техніки та майна, засобів інженерного озброєння і техніки служби пального) ведеться загалом за підрозділом у книзі обліку військового майна (склад, підрозділ), у якій на кожний вид військового майна виділяється окремий розділ. Військове майно, яке видане в користування військовослужбовцям підрозділу ставиться на облік у книзі обліку військового майна, виданого військовослужбовцям. Видавання військового майна зі складу військової частини в тимчасове користування на строк більше місяця оформлюється накладними на видавання (здавання) або накладними (форма № З-3).
У відповідності до вимог п.п. 9, 13 та 15 «Положення про порядок обліку, зберігання, та використання військового майна у Збройних Силах України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року № 1225, встановлено, що облік військового майна ведеться шляхом запису (відображення) в книгах (картках) обліку, інших матеріальних носіях інформації (далі - облікові документи) даних про кількість, якісний (технічний) стан, облікові та заводські номери, вартість (ціну) військового майна, а також про його рух, втрату та нестачу. Військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників. Умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати та відповідати вимогам вибухопожежобезпеки. Порядок зберігання, використання і технічного обслуговування військового майна визначається статутами Збройних Сил, цим Положенням, нормативно-правовими актами і нормативними документами Міноборони та документацією заводів-виробників.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією капітан 2 рангу ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Незважаючи на вищевикладене, в порушення зазначених вище вимог законодавства, капітан 2 рангу ОСОБА_3 , діючи із злочинною недбалістю, достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, допустив їх порушення за наступних обставин.
Проте, з січня 2024 року по 21.03.2024 р., перебуваючи у розташуванні військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , діючи із кримінальною протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, втратив ввірене у службове користування військове майно яке перебувало на відповідному інвентарному обліку речової служби, а саме: радіостанції марки «RF -7800S-TR201», серійні номера: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 у кількості 3 одиниць, акумуляторні батареї до станції RF-7800STR201 у кількості 3 одиниць, чохол до радіостанції RF-7800S-TR201, гарнітура з двома тангентами радіостанції RF-7800S-TR201 у кількості 3 одиниць та зарядний пристрій марки «Harris RF-7800S», внаслідок порушення правил їх зберігання, чим завдав збитків державі, на загальну суму 325679 грн. 93 коп., внаслідок порушення правил їх зберігання.
За таких обставин, своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 413 КК України за кваліфікуючими ознаками - втрата ввіреного для службового користування військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання, вчиненого в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненому правопорушенні визнав, щиро розкаявся, підтвердив обставини кримінального правопорушення, не піддавши сумніву фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті.
Представник потерпілого Військової частини НОМЕР_1 про дату, час та місце проведення судового провадження повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився. В матеріалах справи наявна заява представника потерпілого Військової частини НОМЕР_1 про розгляд кримінального провадження №42024164110000030 від 12.04.2024 р. без участі представника потерпілого. Претензії майнового характеру відсутні, у зв'язку із тим, що обвинувачений відшкодував шкоду у добровільному порядку. Представник потерпілого не заперечує щодо застосування покарання до обвинуваченого у вигляді службового обмеження.
Суд з'ясував, що всі учасники кримінального провадження правильно розуміють обставини справи, та упевнився у добровільності їх позиції. Їм було роз'яснено про те, що якщо докази не будуть досліджені, у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
У зв'язку із зазначеними обставинами, за згодою учасників кримінального провадження, які визнали недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, докази у судовому провадженні не досліджувалися, згідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, окрім допиту обвинуваченого та дослідженням доказів, що стосуються особи обвинуваченого, наданих прокурором.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав, щиро розкаявся, зазначив, що обставини кримінального правопорушення, що описані в обвинувальному акті, відповідають дійсності. Пояснив, що йому як командиру загону боротьби з підводно-диверсійними силами і засобами військової частини НОМЕР_1 , було ввірене у службове користування військове майно, однак у ході виконання свої посадових обов'язків, з січня 2024 року по 21.03.2024 р., він втратив ввірене у службове користування військове майно яке перебувало на відповідному інвентарному обліку, а саме: радіостанції марки у кількості 3 одиниць, акумуляторні батареї до станції у кількості 3 одиниць, чохол до радіостанції, гарнітура з двома тангентами радіостанції у кількості 3 одиниць та зарядний пристрій марки.
У судовому засіданні прокурор просив суд визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, яке передбачене ч.3 ст.413 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.
Приймаючи до уваги вищенаведене, судом встановлено, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України, повністю доведена та підтверджена матеріалами провадження.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 3 ст. 413 КК України - втрата ввіреного для службового користування військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання, вчиненого в умовах воєнного стану.
Висновок суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на наданих у судовому засіданні показаннях самого обвинуваченого яким суд надає віри, оскільки такі є послідовними, логічними, не містять суперечностей, а тому не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Згідно ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Ретельно дослідивши пояснення й щире каяття ОСОБА_3 суд прийшов до висновку, що вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно нього.
Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України, повністю доведена.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України, зі всіма кваліфікуючими ознаками.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд у відповідності до ст.ст.65-67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання винного.
Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив умисне військове кримінальне правопорушення, яке у відповідності до положень ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.
ОСОБА_3 має постійне місце проживання та реєстрації, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, одружений, є військовослужбовцем військової служби за контрактом у військовому званні «капітан 2 рангу», проходить військову службу на посаді командира загону боротьби з підводно-диверсійними силами та засобами військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимий, на наркологічному обліку не значиться.
До обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_3 суд відносить: з'явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 відповідно
до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Пунктом 3 частини 1 статті 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Ч.1 ст. 58 КК України, передбачено, що покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Відповідно до ч.2 ст.58 КК України, із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
З урахуванням вказаних обставин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання винного, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що ОСОБА_3 необхідно для його виправлення та запобігання нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, та згідно ст.58 КК України замість позбавлення волі призначити службове обмеження для військовослужбовців із відрахуванням із суми грошового забезпечення 10 відсотків в дохід держави, що у свою чергу відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого та на переконання суду буде законним, достатнім і справедливим для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Речові докази відсутні.
У кримінальному провадженні цивільний позов заявлено не було.
Процесуальні витрати відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 100, 110, 124, 129, 349, 368, 373-374, 376, 392-395, КПК України, суд, -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 413 КК України та призначити покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі статті 58 КК України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки призначити покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави 10 (десять) відсотків із суми грошового забезпечення.
Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обирався.
Речові доказі - відсутні.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.
Суддя Приморського районного
суду м. Одеси ОСОБА_1