СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5339/22
пр. № 2/759/234/24
28 травня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Донець Г.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя,
І. Зміст позовних вимог.
У травні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 з урахуванням уточнених позовних вимог та просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2008р. до 11.11.2011р.; визнати недійсним договір дарування від 05.02.2022р. зареєстрований в реєстрі за № 587 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно земельну ділянку площею 0,0582 га, кадастровий номер № 8000000000:75: 814:0006; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину вказаної ділянки; визнати за позивачем право власності на частину житлового будинку у формі будівельних матеріалів, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер № 8000000000:75: 814:0006; понесені витрати покласти на відповідача.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що у 2008 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 почали спільно проживати як чоловік та дружина вести спільне господарство, побут та бюджет, перебувати у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Сім'єю було придбана та зареєстрована на відповідача земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006, запис у книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку від 03.09.2009р. за № 05-7-03508.
21.05.2010р. від Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації було отримано розпорядження про надання дозволу відповідачу на будівництво садового будинку по АДРЕСА_4 . 11.11.2011р. позивач та відповідач одружилися. Перебуваючи у шлюбі, на вказаній ділянці, подружжям було побудовано п'яти кімнатний житловий будинок з підвалом площею у 144,44 кв.м, який на сьогоднішній день не введений в експлуатацію.
05.02.2022р. відповідач укладає договір дарування спірної земельної ділянки зі своєю матір'ю ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі за № 587, з метою унеможливлення виконання рішення суду щодо спільної земельної ділянки.
Враховуючи те, що перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах та у шлюбі подружжям за спільні кошти було придбано земельну ділянку, на якій було побудовано будинок, який не здано в експлуатацію, тому позивач і звертається із вказаним позовом про визнання за ним право власності на 1/2 частину будинку у формі будіельних матеріалів. Просить позов задовольнити.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25.05.2022р. позов ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.06.2022р. відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Протокольною ухвалою суду від 06.10.2022р. прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 /т.2, а.с.34-35/.
Протокольною ухвалою суду від 06.10.2022р. залучено у якості співвідповідача ОСОБА_6 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2023р. здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) вказаної справи до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підгогтовче судове засідання.
Ухвалою суду від 10.04.2023р. задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
23.04.2024р. протокольною ухвалою суду прийнято заяву представника відповідача ОСОБА_3 про відмову від зустрічних позовних вимог.
05.07.2023р. ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Позивач та його представник у судовому засідання просили позов задовольнити.
Представники відповідачів заперечували проти позовних вимог. Надано відзив на позовну заяву в якому вказано, що відповідач не заперечує, що позивач та відповідач зустрічалися як пара, проводили разом час, зустрічалися з друзями, однак не проживали разом як сім'я. Відповідач з 2008р., як зазначає позивач по жовтень 2011р. не була пов'язана з позивачем взаємними правами та обов'язками, спільним побутом та не мала спільного бюджету, а проживала сім'єю разом зі своїм сином ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матір'ю ОСОБА_6 у квартирі мами за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення про створення сім'ї було прийнято незадовго до офіційної дати укладення шлюбу, та з 09.10.2011р. сторони почали проживати разом у будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності ознак проживання сторін однією сім'єю з 2008р. по 11.11.2021р.
Позивачем, у порушення норм ст.ст. 77, 78, 81, кв. 175 ЦПК України, не надано жодного доказу, який підтверджує, що позивач проживав з відповідачем у фактичних сімейних відносинах без реєстрації шлюбу з 2008р. по 11.11.2021р.
Спірне майно не є спільною сумісною власністю, а є виключно приватною власністю відповідача, так як придбані за кошти відповідача до спільного проживання як сім'ї та укладення офіційного шлюбу. Земельна ділянка була придбана відповідачем до шлюбу та за кошти її сім'ї. Просить відмовити у задоволенні позову.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права,які підлягають застосуванню та мотиви суду,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
03.09. 2009р. ОСОБА_5 було придбано земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_4 ) з кадастровим номером № 8000000000:75: 814:0006/т.1, а.с.48/.
У 2009р. у ТОВ «Аквілон» було замовлено проект будівництва п 'ятикімнатного житлового будинку з підвалрм «Рославічі 3», площа будинку 144,44 кв.м/а.с.16-47/.
Згідно розписки від 28.10.2009р. укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , ОСОБА_8 отримав грошові кошти від відповідача у розмірі 15 000,00 грн. за надання дозволу на підключення її будинку за адресою: АДРЕСА_4 до електромережі розподільних пунктів об 'єкту/т.1, а.с. 234/.
Розпорядженням Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації від 21.05.2010р. № 521 ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво садового будинку по АДРЕСА_5 )/т.1, а.с.20/.
Відповідно до довідки № 05/07-10 від 05.07.2010р. ОСОБА_5 , власниці земельної ділянки АДРЕСА_4 ) повідомлено, що на території с/т «Авіатор» відсутня система каналізації та водопостачання/т.1, а.с.23/.
Встановлено, що 11.11.2011 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім'ї укладено щлюб про що, зроблено актовий запис № 3771/т.1, а.с.15/.
У позовній заяві позивач стверджує, що він з ОСОБА_5 проживав як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2008р. до 11.11.2021р..
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правого висновку про те, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Допитаний в залі судового засідання свідок ОСОБА_9 суду показав, що він познайомився з позивачем у зв'язку з необхідністю будівництва будинку. Фінансові питання всі узгоджував зі ОСОБА_1 , будівництво будинку почали у 2010р. весною. Всі зустрічі щодо будівництва проводились по вул. Туполєва. Позивач забезпечував техніку, він же фінансував і контролював будівництво. ОСОБА_5 приїздила дуже рідко.
Свідок ОСОБА_10 суду показав, що знає позивача з 1997 -1998р. ОСОБА_16 з 2007р. коли купували земельну ділянку. З 2008 року жили як сім'я, відпочивали разом. За відпочинок платив позивач 2-3 рази на рік. У квартиру на ОСОБА_11 жодного разу не заходив. Походження його коштів не знає, платив карткою. Перша сумісна поїздка була у Хорватію. Позивач і відповідач проживали в одному номері. Позивач займався будівництвом, мав гарний дохід. За рік віддав борг у розмірі 30 000 доларів США. Працював підрядником на будівництві.
Свідок ОСОБА_12 суду показала, що проживає на АДРЕСА_6 . ОСОБА_1 є товаришем її чоловіка. Позивач та відповідач їздили на роботу однією машиною .Займався вихованням сина ОСОБА_5 Кожного ранку виходив до машини у іншій сорочці. У 2009р. купили земельну ділянку. ОСОБА_15 ОСОБА_16 називав дружиною з 2007року. У квартирі ніколи не була. Завжди зустрічалися біля будинку. У 2008р. ОСОБА_5 працювала у будівельній компанії зі слів самої ОСОБА_13 . Із розмови чула, що ОСОБА_14 купив земельну ділянку.
Положеннями ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі, зокрема доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).
Суд критично оцінює покази свідків, оскільки жоден із допитаних судом свідків зі сторони позивача, беззаперечно не підтвердили факту перебування позивача та відповідача у спірний період у фактичних шлюбних відносинах, не доповіли про факти, які б підтвердили проживання сторін саме однією сім'єю.
Надані суду позивачем фотографії, де він сфотографований разом з ОСОБА_5 , як доказ на підтвердження їх спільного проживання суд не приймає до уваги, оскільки факт фотографування сторін разом на відпочинку не є доказом їх спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки.
Позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів того, що він у період з 2008р. до 11.11.2011р. проживав однією сім'єю з відповідачем, вів з нею спільне господарство, мав спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім'ї.
Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на частину земельної ділянки та частину житлового будинку у формі будівельних матеріалів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, 03.09. 2009р. ОСОБА_5 було придбано земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_4 з кадастровим номером № 8000000000:75: 814:0006.
Встановлено, що шлюб сторін було укладено 11.11.2011р., тобто земельна ділянка була придбана не під час перебування сторін у шлюбі, а тому відсутні підстави для визнання права власності на частину земельної ділянки розташованої за адресою АДРЕСА_4 з кадастровим номером № 8000000000:75: 814:0006 .
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.
За позовом дружини, чоловіка, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Об'єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва чи його поділу не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов'язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Встановлено, що на земельній ділянці № 8000000000:75: 814:0006 за адресою: АДРЕСА_4 побудовано житловий будинок, який не введений в експлуатацію.
Об'єкт незавершеного будівництва - це об'єкт, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження, але не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Тобто до введення в експлуатацію об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об'єкта незавершеного будівництва, чи сам об'єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Позивачем долучено до матеріалів справи квитанції та накладні на будівельні матеріали датовані 2010, 2011р. на придбання різних будівельних матеріалів.
В той же час, суду не надано доказів, що вказані матеріали придбавалися саме для будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_4 , тобо матеріали справи не містять доказів, коли саме і які будівельні матеріалами використовувалися та їх вартість при будівництві спірного будинку.
Доказів, що спірний будинок був побудований у період шлюбу, а отже є спільною сумісною власністю, суду не надано.
Враховуючи викладене, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки є необгрунтованим та не підтверджений належними доказами.
Щодо визнання недійсним договору дарування від 05.02.2022р. слід зазначити наступне.
05.02.2022р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:814:0006, за адресою: АДРЕСА_4 (с/т «Авіатор»).
Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Згідно зі ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування від 05.02.2023р. зареєстрований в реєстрі за № 587, оскільки вказана земельна ділянка була придбане не у шлюбі, ОСОБА_5 є власником вказаної ділянки і вправі розпоряджатися на власний розсуд майном , яке їй належить.
Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 81, 263, 265, 273 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 203, 215, 717, 718, 719 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Н.О. Петренко