печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16629/24-ц
пр. 2-5962/24
11 червня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, -
У квітні 2024 року представник позивача звернулась до суду із позовом про захист прав споживачів, в якому просить суд: визнати неправомірним одностороннє розірвання правочину між відповідачем та позивачем про надання банківських послуг, відмову відповідача від підтримання з позивачем ділових відносин та закриття рахунку, відкритого в АТ КБ Приватбанк, що вчинені згідно листа №20.1.0.0.0/7-230916/120 від 16 вересня 2023 року, а також зобов'язати відповідача відновити обслуговування рахунку позивача шляхом здійснення операцій з розрахунково-кacового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між торонами; зобов'язати відповідача виконати розпорядження позивача про переведення всіх коштів останнього, які незаконно утримуються відповідачем, на рахунок НОМЕР_1 y A-Бaнку, що належить позивачеві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що листом від 16 вересня 2023 року за №20.1.0.0.0/7-230916/120 Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» повідомило ОСОБА_1 «про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку». Викладаючи підстави, якими він керувався у своїй відмові підтримувати надалі ділові відносини з позивачем, відповідач посилався на статті 8, 11, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65, свої внутрішні документи з питань фінансового моніторингу та результати здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин тa фінансових операцій.
Цьому кроку передувало блокування банківського рахунку позивача, що одразу позбавило останню будь якої можливості використовувати власні кошти, які на той момент на ньому знаходились.
Таке рішення відповідача було несподіваним та незрозумілим для позивача, оскільки ще у 2013 році на підставі анкети-заяви шляхом приєднання до умов та правил надання банківських послуг позивач уклав з відповідачем договір про відкриття карткового рахунку й отримала картку для виплат. З того часу жодного випадку, який би давав відповідачу привід для сумнівів щодо дотримання позивачем, як усіх умов договору, укладеного між ними, так й нормативних актів, якими відповідач оперував, відмовляючи в подальшій співпраці.
Крім усього іншого, рішення відповідача про відмову в обслуговуванні і закриття рахунку створило для позивача серйозну проблему через те, що на момент розірвання договору банківського обслуговування та закриття рахунку, він знаходився на тимчасово окупованій території (далі - ТОТ). Як відомо в ніч з 27-го на 28-е лютого 2022 року м. Бердянськ було окуповано військами агресора.
Після того як позивач побачила, що її рахунок заблокований, а зі слів представника відповідача їй стало відомо, що ділові відносини з ним з невідомих причин розірвані, він, як самостійно (технічні особливості месенджера відповідача, нажаль, унеможливлюють зберігання будь якої переписки з його представником), так й за допомогою свого представника, робив неодноразові спроби повернути кошти, які залишились на її рахунку після блокування і були власністю позивача. Проте, нажаль, жодні такі дії бажаного результату не дали.
Так, 05 листопада 2023 року представник позивача за дорученням останнього звернувся до відповідача із запитому порядку ст. ст. 4, 5, 20 та 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» про можливість переведення коштів, що знаходились на той момент у повному та безроздільному розпорядженні останнього, на діючий рахунок НОМЕР_1 у А-Банку, який належить позивачеві, і яким остання користується досі. До запиту докладалось власноруч написане доручення позивача про переказ коштів.
У своєму листі -відповіді № 20.1.0.0.0/7-231115/25069 від 15 листопада 2023 року відповідач у наданні затребуваної інформації відмовив, посилаючись на ту формальну обставину, що вона, має обмежений доступ, оскільки є банківською таємницею. Хоча характер запиту і не містив жодного питання до відповідача, відповідь на яке б вимагала від нього порушення зазначеного правила. Також відповідач по суті відмовив представнику позивача у проханні переказу коштів на рахунок, який належить позивачу i знаходиться в іншому українському банку.
22 листопада 2023 року представник позивача за дорученням останньої звернувся до відповідача із повторним запитом у порядку ст. ст. 4, 5, 20 та 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність» про можливість переведення коштів, що знаходились на момент запиту у повному та безроздільному розпорядженні останнього, на діючий рахунок НОМЕР_1 у А-Банку, який належить позивачеві, і яким вона користується досі. На цей раз, окрім доручення позивача до запиту про переказ коштів докладався на флеш-носії дозвіл позивача на розкриття банківської таємниці, завірений її електронним підписом.
Але і це не призвело до повернення позивачу коштів, які є її власністю, і якi незаконно утримує в себе відповідач.
Листом-відповіддю № 20.1.0.0.0/7- 231212/51705 від 13 грудня 2023 року останній відмовився перерахувати утримувані кошти на вказаний позивачем рахунок у А-Банку, який йому належить і на момент подання позовної заяви є діючим.
Haтомість, як і в своїй минулій відповіді, відповідач пропонував позивачеві для отримання своїх коштів з'явитись до будь якого відділення ПриватБанку персонально або надати нотаріально завірене доручення на отримання коштів довіреній особі.
На момент надання останньої відмови у поверненні коштів відповідач знав, що позивач знаходиться на ТОТ й фактично для отримання власних грошей не має жодного шансу ані з'явитись до відділення банку персонально, ані оформити нотаріальне доручення довіреній особі на вчинення таких дій.
Ухвалою судді від 15 квітня 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20 травня 2024 року представником відповідача до суду подано відзив, в якому вказано про те, що згідно анкетних даних ОСОБА_1 має соціальний статус - ДЕКРЕТНА ВІДПУСТКА; в статусі ФОП не зареєстровано, рахунки в АТ КБ ПриватБанк 2600* відсутні, проте встановлено, що за карткою № НОМЕР_2 обіг грошових коштів за період з 08.01.2023 р. по 12.09.2023 р. становить 10.6 млн. грн., КТ - зарахування переказів на картковий рахунок, переказ коштів від третіх осіб, ДТ - переказ коштів на рахунки третіх осіб.
Рахунку № НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1 притаманні наступні ознаки: концентрована кількість операцій зарахування чи списання Р2Р переказів на день; ознаки "накопичення" та виведення коштів отриманих через Р2Р перекази; значні обсяги та кількість операцій P2P переказів; мета та суть фінансових операцій незрозуміла; джерела походження коштів не з'ясовані; подальше використання коштів - невідоме, фінансові операції носять транзитний характер.
Виходячи з вищезазначеного діяльність Клієнта підпадає під статус - "Дроп" чи «грошовий мул».
"Дроп" чи «грошовий мул» - людина, яка надає банківську картку, оформлену з його ім'я, для транзитних переказів коштів. Дроп отримує гроші на карту і відразу переводить їх на вказаний «роботодавцем» номер іншої карти, при цьому залишивши собі обумовлений відсоток. В інших випадках дроп просто переводить у готівку гроші (і передає їх зазначеній людині), залишивши собі «комісійні». Перекази грошей «через багато карт» - це шлях для відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом. І всі ланки на цьому шляху є злочинні. Відповідно пункту 24, Розділу 1 «Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків», затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 за № 162 - «Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб-резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов'язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності». У Банку є наявні підстави вважати використання клієнтом продуктів АТ КБ ПриватБанк (особисті картки) для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень. Виникають підозри щодо вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів за результатом використання віртуальних активів та грального бізнесу/ Ознаки можливого використання особистих карток/рахунків фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.
Додатково до зазначеного слід також вказати, що згідно повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин /розірвання договору і закриття рахунку 15.09.2023, позивачу було запропоновано звернутися до відділення АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про перерахування залишків коштів.
Відповідно до п. 1.1.8.2. Умов та правил надання банківських послуг - Банк ініціює розірвання Договору та закриває рахунок/рахунки в наступних випадках/ за наявності однієї з таких обставин:
- якщо протягом 12 місяців з дня відкриття рахунку або протягом 12 місяців підряд відсутні будь-які ініційовані Клієнтом операції за рахунком та відсутній залишок коштів на рахунку;
- у разі отримання від контролюючих органів інформації про державну реєстрацію припинення Клієнта або самостійного виявлення таких відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- у випадку порушення клієнтом своїх зобов'язань за договором, у тому числі щодо актуалізації даних, а також у випадку, якщо було з'ясовано, що дія договору суперечить законодавству України або може призвести до фінансових збитків, погіршення іміджу Банку;
- за наявності підстав, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу;
- у разі встановлення факту надання клієнтом недостовірної інформації для встановлення податкового резидентства та статусу податкового резидентства своїх власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та іншої обов'язкової інформації відповідно вимог FATCA, CRS.
- у випадку виникнення у Банку підозри або виявлення ознак незаконних операцій із платіжним інструментом з боку клієнта.
При цьому залишок коштів на рахунку клієнта перераховується на відповідний рахунок згідно облікової політики Банку та повертається клієнту на його першу вимогу, за умови виконання клієнтом вимог щодо ідентифікації та верифікації його особи та підтвердження належності йому цих грошових коштів.
Однак, ОСОБА_1 не виконала вимог щодо ідентифікації та верифікації її особи та не підтвердила належності їй цих грошових коштів.
Пунктом 1.1.8.3. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що про розірвання договору Банк повідомляє клієнта шляхом направлення повідомлення способом, узгодженим Сторонами у п.1.1.3.2.1. цього договору. Клієнт повинен відповісти на повідомлення протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту направлення йому такого повідомлення та подати до банку заяву про закриття рахунку та перерахування залишків коштів - платіжну інструкцію про переказ залишку коштів на рахунках клієнта на рахунки клієнта в іншому банку з урахуванням вимог п.1.1.8.5. цього договору.
У разі неотримання Банком відповіді протягом зазначеного строку вважається, що Клієнт згоден з розірванням Договору. Також, з 15.09.2023 року і до цього часу від позивача не надходило жодних звернень щодо незгоди з прийнятим рішенням Банку про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин /розірвання договору і закриття рахунку.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд установив, що 15 вересня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» складено висновок НФМ про розірвання ділових відносин з ОСОБА_1 .
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 16 вересня 2023 року повідомлено позивача про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020р. № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 15 вересня 2023 року прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку.
Банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.
Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб'єкт первинного фінансового моніторингу здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та суб'єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).
Частина 6 ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надає банку право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Разом з тим ч. 7 даної статті надає банку право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел, проте не зобов'язує банк вчиняти відповідні дії.
Проаналізувавши дії відповідача та наведені норми законодавства суд приходить до висновку, що відповідачем листом №20.1.0.0.0/7-230916/120 від 16 вересня 2023 року відмовлено у підтриманні ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, що відповідає вищевикладеним нормам закону.
Зокрема, відповідно до положень чинного законодавства АТ КБ «ПриватБанк» є суб'єктом первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками та розроблення критеріїв ризику згідно Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний:
- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі, коли здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (у тому числі встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- відмовитися від проведення переказу в разі відсутності даних, передбачених частинами дванадцятою і тринадцятою статті 9 цього Закону;
- відмовити клієнту в обслуговуванні (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) у разі встановлення факту подання ним під час здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта (поглибленої перевірки клієнта) недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
В розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» ділові відносини - це відносини між клієнтом та суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг; неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, який не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 року затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб'єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта.
Також, відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 року №417 (далі - Положення НБУ №417), банк зобов'язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу.
Відповідно до п. 47 Положення № 417, банк зобов'язаний у порядку, установленому Програмою ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку до встановлення ділових (договірних) відносин, що оформлені в письмовій формі (укладення договорів), відкриття рахунку, здійснення разових фінансових операцій на значну суму та під час вивчення клієнта, уточнення/додаткового уточнення інформації про клієнта забезпечувати виявлення факту належності клієнта (крім клієнтів, зазначених у пункті 58 цього розділу) або особи, яка діє від його імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов'язаних з публічними особами.
Банк у разі виникнення підозри, проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу, зобов'язаний забезпечувати виявлення факту належності стосовно всіх без винятків клієнтів або осіб, які діють від їх імені, їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), вигодоодержувачів до публічних осіб, до осіб близьких або пов'язаних з публічними особами.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.
Як передбачено ст. 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами; банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам; банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами; у разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.
Водночас з урахуванням приписів статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом, як спеціальних законодавчих норм, що прямо наділяють Банк правом відмовитися від ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого й відсилає частина друга статті 1067 Цивільного кодексу України, зокрема абзац другий цієї частини.
Норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом чи припинення ділових відносин шляхом розірвання договору і закриття рахунку в разі наявності визначених цими законами обставин.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Так, позивачем не доведено суду та не надано належних доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, порушення ним законних прав та охоронюваних інтересів позивача та норм чинного законодавства. При цьому, позивач посилається лише на неправомірні дії відповідача щодо припинення ділових відносин, однак будь-яких доказів, що позивача було неправомірно віднесено до категорії ризикових, не надано.
Посилання позивача на порушення норм Цивільного кодексу України є безпідставними з огляду на те, що відповідач є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, та враховуючи приписи статей 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», та статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як спеціальних законів, що прямо наділяють Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Банку вчинити дії, а саме зобов'язати відповідача виконати розпорядження позивача про переведення всіх коштів останнього, які незаконно утримуються відповідачем, на рахунок НОМЕР_1 y A-Бaнку, що належить позивачеві, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів, долучених до позовної заяви представником позивача направлялись адвокатські запити з проханням надати інформацію про можливість перерахування грошових коштів на рахунок А-Банку, який належить ОСОБА_1 , проте, не надано доказів звернення до Банку з вищевказаною вимогою у встановленому законом порядку.
За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження, отже у задоволенні позову слід відмовити.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 23, 202, 203, 205, 207, 237, 1067, 1167 ЦК України, ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 5, 6, 10, 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -,
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 11 червня 2024 року.
Суддя О.Л. Бусик