печерський районний суд міста києва
Справа № 757/43284/23-ц
06 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Вовк С. В.,
за участі секретаря судового засідання - Брачун О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки квартири,
В провадженні суду перебуває вказана справа.
Представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити до набрання рішенням суду законної сили наступні заходи забезпечення позову:
- заборонити вчинення будь-яких дій щодо продажу, у тому числі на прилюдних торгах, квартири АДРЕСА_1 ;
- заборонити вчинення будь-яких дій щодо виселення позивачки, ОСОБА_1 , з квартири АДРЕСА_1 ;
- заборонити вчинення будь-яких дій суб'єктам державної реєстрації, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в тому числі, але не виключно: державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України та іншим суб'єктам, що вчиняють дії з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щодо набуття, зміни або припинення речових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Заява обґрунтовувалась тим, що хоча в іпотечному договорі ОСОБА_1 виступала як майновий поручитель, договір майнової поруки вона не укладала, відповідно і поручителем виступати не могла. Так як спірна квартира може бути в будь-який час відчужена на користь третіх осіб, у тому числі шляхом продажу на прилюдних торгах, існує ризик виселення ОСОБА_1 з даної квартири, а тому незабезпечення позову може утруднити чи в подальшому зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з приписами частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, відповідно до роз'яснень у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховною Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 757/71482/17-ц в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 29 травня 2014 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка становить 1 932 015, 00 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом її продажу на прилюдних торгах за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Згадане рішення суду перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хоменко В. В., в межах виконавчого провадження накладено арешт на квартиру.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареска проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, § 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Суд зазначає, що обґрунтування заяви про забезпечення позову фактично зводиться до необхідності зупинення виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, що є недопустимим, а відтак відсутні правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
Неспроможними є доводи заяви про можливе виселення позивача та її літньої бабусі, оскільки відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Одночасно суд зазначає, що обґрунтування цієї заяви є тотожними заяві, яка вже вирішувалась судом ухвалою від 14 грудня 2023 року, а відтак суд застерігає сторону позивача від дій, які можна кваліфікувати, як зловживання процесуальними правами, за що процесуальним кодексом передбачені заходи процесуального примусу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157, 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки квартири - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя С. В. Вовк