Справа №:755/9640/24
Провадження №: 2-о/755/411/24
"11" червня 2024 р. місто Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва САВЛУК Т.В., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту смерті військовослужбовця,
ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Йовдій Дмитра Васильовича, звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме те, що військовослужбовець Збройних Сил України солдата ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі м.Бахмут Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Встановлення факту смерті ОСОБА_3 заявнику необхідно для реєстрації смерті чоловіка і отримання свідоцтва про смерть, що дає можливість скористатись цивільними та соціальними правами, пов'язаними зі смертю загиблого військовослужбовця зокрема, оформлення спадщини, отримання одноразової грошової допомоги як член сім'ї загиблого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, оформлення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення особі, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, встановлення статусу члена сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни їх соціального захисту»
Правова підстав для звернення до суду про встановлення юридичного факту смерті фізичної особи - п. 8 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
Вивчивши матеріали заяви про встановлення юридичного факту на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, суддя приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам чинного законодавства виходячи з наступних висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ч. 1 ст. 4 ЦПК України)
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
За змістом ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» (далі - Закон № 2345-ІХ від 01.07.2022 року) ст. 317 ЦПК України викладено в новій редакції.
Статтею 317 ЦПК України (в редакції Закону № 2345-ІХ від 01.07.2022 року), передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 297 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.10.2023 року по справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23) вказано, що: «загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У наведеній вище постанові Верховний Суд також зазначив, що: «вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на виняткове значення цього факту, з огляду на правові наслідки пов'язані із ним. За змістом ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи (здатність мати цивільні права та обов'язки) виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Крім того, суди зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».
Цивільний процесуальний кодекс України розрізняє наступні процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, а саме:
1. Встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
2. Встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України).
3. Встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України).
4. Визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Зазначені вище процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.
Відповідно до вимог пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У судовому порядку також можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
У порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки, і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко-і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю. Про зазначене вказав Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 року (справа № 753/8033/22).
Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (ЗУ №2505-VІІІ від 27.04.2022), який забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.
За визначеннями, наведеними у статті 1 цього Закону: особа, зникла безвісти, - фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук; особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Згідно положень статті 4 вказаного Закону особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду. Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом. Надання особі статусу зниклої безвісти відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством. Якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не встановлено, проведення розшуку такої особи в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Статтями 18, 19 вищевказаного закону передбачений порядок подання заяви і розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Зокрема, заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, подається до відповідного територіального органу Національної поліції України. Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана родичем такої особи, представником військового формування, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, громадським об'єднанням або будь-якою іншою особою, якій стало відомо про зникнення. Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана Уповноваженим, якщо зазначені в абзаці другому цієї частини особи звернулися до неї з повідомленням про зникнення особи. У заяві про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зазначається інформація, що може сприяти розшуку такої особи. У разі отримання інформації про зникнення особи за особливих обставин або заяви про розшук такої особи Національна поліція України зобов'язана інформувати Уповноваженого протягом трьох днів з моменту отримання такої інформації або заяви. Відомості, зазначені у заяві про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, підлягають внесенню до Реєстру в порядку, передбаченому цим Законом, протягом 24 годин після отримання Уповноваженим від Національної поліції України інформації про зникнення особи за особливих обставин або інформації про отримання заяви про розшук такої особи. З метою отримання інформації, що може сприяти розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, Уповноважений надсилає запити на отримання інформації до органів державної влади (зокрема органів, уповноважених на облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, громадських об'єднань та міжнародних гуманітарних організацій, що можуть володіти необхідною інформацією. Керівники органів державної влади (зокрема органів, уповноважених на облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), органів місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, а також керівники громадських об'єднань, до яких надійшов запит Уповноваженого на отримання інформації, зобов'язані повідомити Уповноваженого в письмовій формі про результати розгляду такого запиту в триденний строк з дня його одержання.
Статтею 21 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, що у разі наявності достовірної інформації про те, що особа, яка зникла безвісти за особливих обставин, померла, Уповноважений надає висновок про наявність обставин, що свідчать про смерть цієї особи, та направляє його її родичам. Достовірною інформацією про смерть особи є результати аналізу і зіставлення інформації про вилучення людських останків, наданої пошуковими групами, посмертної інформації про такі останки, наданої бюро судово-медичної експертизи, інформації про профілі ДНК та результати зіставлення ДНК, надані ДНК-лабораторіями, з інформацією, що відома про особу, зниклу безвісти за особливих обставин. Ця інформація міститься у комплексному звіті про ідентифікацію. Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом і що за наявності достовірної інформації про те, що особа, яка зникла безвісти за особливих обставин, померла, Уповноважений надає висновок про наявність обставин, що свідчать про смерть цієї особи, та направляє його її родичам, які мають право звернутися до суду про встановлення факту смерті особи, що зникла безвісти.
Доказів подання заявником ОСОБА_1 , як дружиною військовослужбовця, та її представником заяви Уповноваженому з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин стороною заявника суду не надано як і не надав відомостей про заходи, які вживалися до розшуку військовослужбовця у передбаченому ст. 19 вказаного Закону порядку. Висновок Уповноваженого про наявність обставин, що свідчать про смерть військовослужбовця, як це передбачено ст. 21 ЗУ №2505-УШ від 27.04.2022, до заяви не долучено.
За умови не недотримання заявником визначеної ЗУ №2505-УШ від 27.04.2022 процедури, звернення до суду з вимогою про встановлення факту смерті військовослужбовця є передчасним.
Слід зазначити, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі N 591/1461/19 (провадження N 61-10316св20) та від 28 лютого 2024 року у справі N 506/358/22 (провадження N 61-7094св23).
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.
Щодо оголошення особи померлою, то відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Частиною 4 статті 46 ЦК України передбачено, що порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
З огляду на викладене за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою на підставі частини 2 статті 46 ЦК України, а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі N 204/7924/23.
07 травня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» №2217-IX від 21.04.2022, на підставі якого ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» викладена в наступній редакції: будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану»
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року № 52/5 встановлено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Ці документи додаються до другого примірника актового запису про смерть. Для розгляду справи про встановлення факту смерті у суді відділ державної реєстрації актів цивільного стану на прохання заявника складає письмову відмову у проведенні державної реєстрації смерті(додаток 19), у якій викладає причини неможливості проведення такої реєстрації.
Разом з тим, до заяви не долучено письмової відмови органів РАЦС у проведенні державної реєстрації смерті чоловіка заявника, що є обов'язковою передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті, оскільки особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже заявнику необхідно надати суду належні письмові докази свого звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, або письмової відмови відділу державної реєстрації актів цивільного стану про причини неможливості проведення такої реєстрації.
Фактичними підставами для звернення до суду заявник посилається на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України, а саме встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Наведені заявником докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_3 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами, які можуть свідчити про смерть останнього.
За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі N 506/358/22 (провадження N 61-7094св23).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявнику у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог статями 175, 177 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи зазначене, заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.
Керуючись статями 175, 177, 185, 258-261, 318, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ, ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту смерті військовослужбовця, - залишити без руху.
Надати заявнику строк п'ять днів, з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
Роз'яснити заявнику, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, заява вважатиметься неподаною і буде повернута.
Копію ухвали надіслати заявнику ОСОБА_1 та представнику заявника - адвокату Йовдій Д.В. для відома та виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: