Справа № 759/7933/24
про залишення позовної заяви без руху
"11" червня 2024 р. м.Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Мере Іфеанийчукву про розірвання шлюбу,-
07.06.2024 року до Дніпровського районного суду міста Києва на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 22.04.2024 року надійшла цивільна справа № 759/7933/24 за позовом ОСОБА_1 до Мере Іфеанийчукву про розірвання шлюбу, яку 10.06.2024 року в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Коваленко І.В.
Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, доходжу наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред'явлення позову до суду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
У відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб припиняється шляхом його розірвання за заявою подружжя або одного з них судом чи органом реєстрації актів цивільного стану. Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суд враховує, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 Сімейного кодексу України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК України; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК України; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК України.
Відповідно до ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Дана норма закону стосується випадків, коли один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, у зв'язку з чим полегшений спосіб розірвання шлюбу є неможливим, або коли він не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ст.106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.
У позовній заяві відсутні відомості щодо неможливості розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя відповідно до ст. 106 СК України, або відсутності згоди відповідача на розірвання шлюбу, тобто виникнення спору щодо припинення шлюбу, що дає підстави позивачу звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.).
До позовної заяви долучено квитанцію зі змісту якої вбачається, що платник ОСОБА_2 здійснив платіж у розмірі 1 211 гривень 20 копійок із призначенням платежу «101;судовий за подання позову про розлучення ОСОБА_3 2702311836».
Окрім зазначеного, відповідно до ст. 9 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 9 ст. 185 ЦПК України передбачає, що заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.
Згідно роз'яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).
За відомостями, що надійшли з Святошинського районного суду міста Києва, інформація про сплату та зарахування судового збору до Державного бюджету України відсутня.
Отже, позивачка має надати суду докази зарахування до спеціального фонду державного бюджету України суми судового збору у розмірі 1 211,20 грн. або ж сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Додатково роз'яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005, код класифікації доходів бюджету: 22030101.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, суд приходить до висновку, про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись статями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Мере Іфеанийчукву про розірвання шлюбу, - залишити без руху.
Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж три дні з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.
Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.
С у д д я: І.В.Коваленко