Номер провадження 2/754/1003/24 Справа №754/15896/23
Іменем України
30 травня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Буша Н.Д.,
секретаря судового засідання Шклярської К.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про стягнення майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті військової агресії (військового вторгнення) російської федерації, -
Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ржевської К.В. звернувся до суду з позовом про стягнення майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті військової агресії (військового вторгнення) російської федерації.
Обґрунтовуючи позов, позивач вказав, що він постійно проживав в місті Маріуполь, Донецької області за адресою: АДРЕСА_1 .
24.02.2022 року президент російської федерації оголосив про рішення провести спеціальну військову операцію з демілітаризації України, внаслідок чого по всій території України розпочались масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та мирних об'єктів та російська федерація продовжує повномасштабне вторгнення на території України. Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні з 24.02.2022 року введено воєнний стан. Даний Указ винесено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. З 24 лютого 2022 року російська федерація продовжує повномасштабне вторгнення на територію України. Під час початку бойових дій та до моменту виїзду з міста Маріуполь в місто Запоріжжя, позивач і його сім'я (дружина і донька віком 9 років станом на час вказаних подій) знаходились у вказаній квартирі або в дворі поблизу. Позивач разом із своєю родиною переживав всі жахі блокади, відсутності електроенергії, опалення, газу, зв'язку, їжи, води, щоденних бомбардувань та обстрілів. Позивач та його сім'я не моли змоги нормально спати через відсутність безпечного місця, постійного холоду, недоїдання, обстрілів. Перші обстріли в районі будинку, у якому переховувався позивач з сім'єю під час блокади, почалися на початку березня 2022 року і далі продовжувались щоденно. 10 березня 2022 року від постійного холоду та стресів захворіла 9-річна донька позивача, це викликало гостру необхідність в пошуку ліків для дитини. Через постійні обстріли до лікарні добратися не було можливості та позивач не мав інформації чи взагалі лікарня ще існує. 14-15 березня 2022 року двір, в якому переховувався позивач, потрапив під масовий артобстріл. Приліт був у місце, де зазвичай позивач разом із сусідами вимушені були готувати їжу. Були прямі влучання в гаражі та автомобілі, в будинку повилітали вікна, сталася пожежа. Внаслідок обстрілу постраждав і автомобіль позивача. 15 березня 2022 року стан дитини позивача погіршився, піднялась висока температура 40 С. Позивач та його сім'я взяли необхідні речі з квартири та почали виходити, як саме в цей час у двір прилетіли снаряди. Позивачу та членам його сім'ї дивом вдалося вцілити. Позивач, разом з дружиною та донькою сіли у авто, та поїхали. Дорогою позивач проїхав десятки блокпостів окупантів, які перевіряли речі, документи, веди себе нахабно, примушували відчути себе приниженими. Позивачу вдалося дістатися до м. Запоріжжя. Всі ці події привели до розладу здоров'я позивача. Донька позивача почала часто хворіти та отримавши психологічну травму, почала боятися різних звуків, погано спати, гірше навчатися. Внаслідок військової агресії рф, позивач не тільки втратив своє майно, а й звичне життя, роботу, можливість навчатись, близьких, друзів. Через окупацію, позивач втратив можливість працювати, що призвело до відчуття втрати статусу, коштів, обмеження конституційних прав на працю та вільне пересування та до втрати сенсу життя. Позивач та його сім'я втратили родинні реліквії, фотографії та цінні для них речі. Наразі позивач змушений перебувати в статусі внутрішньо переміщеної особи, орендувати житло, за яке регулярно сплачувати орендні та комунальні платежі. Позивач не може повернутися до міста Маріуполь через окупацію і не знає взагалі матиме колись таку можливість, оскільки збройна агресія рф продовжується. Такими чином, у результаті артилерійських обстрілів під час військового вторгнення російської федерації позивачу було спричинено майнову та моральну шкоду. Тому, позивач вважає, що вина за спричинення йому матеріальної та моральної шкоди лежить на державі російської федерації, у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 07.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 08.04.2024 року закрито підготовче засідання, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.
Представник позивача до судового засідання не з'явилась, в клопотанні від 24.05.2024 року просила справу розглянути у її відсутність та за відсутності позивача.
У встановлений ухвалою строк представник відповідача російської федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Тому, суд розглянув справу у відсутність учасників справи, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Як зазначає позивач, йому належить дві квартири у місті Маріуполь - перша за адресою АДРЕСА_1 та друга за адресою АДРЕСА_2 . Вказаним позовом позивач просить суд відшкодувати майнову шкоду, завдану пошкодженням квартири АДРЕСА_3 .
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копію договору купівлі - продажу квартири від 14 січня 2020 року, посвідченого Скалун Р.В., приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу за р.№ 35 та відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.04.2020 року вказане нерухоме майно зареєстровано за реєстраційним номером 1962149214123.
Відповідно до Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань № кримінального провадження 22022050000001676 від 30.06.2022 р., потерпілий ОСОБА_1 звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України ( 2001). Короткий зміст обставин: «… 29.06.2022 надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що внаслідок збройної агресії рф було пошкоджено та знищено належне йому нерухоме майно, а саме: квартира, за адресою: АДРЕСА_2 , за адресою АДРЕСА_1 , земельна ділянка, кадастровий номер:1412336300:01:014:0299…».
Відповідно до звіту з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, а саме: двокімнатної квартири загальною площею 38,2 кв.м, житловою площею 23,7 кв.м, що належить гр. України ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , завданих збройною агресією російської федерації станом на 20.03.2022 року, виготовленого ТОВ «КК «Острів» 17.10.2023 р. (сертифікат СОД №548/21 від 20.07.2021 р.), розмір збитку, завданого позивачу становить 672 750 грн., що еквівалентно по курсу НБУ станом на дату оцінки 22 996 доларів США або 20 281 євро.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому матеріальної та моральної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення російської федерації, внаслідок чого було зруйновано його квартири, які є не придатними для подальшого проживання та користування.
Зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 року затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. якою визначено, що визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за такими напрямами:
1) людські втрати та пов'язані з ними соціальні витрати напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії Російської Федерації, а також витрати, пов'язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг;
2) економічні втрати, пов'язані з людськими втратами, напрям, що включає непрямі економічні втрати, пов'язані із зменшенням чисельності населення та відповідного зменшення економічних показників країни;
3) військові втрати напрям, що включає людські та матеріальні військові втрати і витрати, пов'язані з бойовими діями;
4) втрати, пов'язані із забезпеченням публічної безпеки і порядку, боротьби із злочинністю, безпеки дорожнього руху, напрям, що включає людські та матеріальні втрати і витрати правоохоронних органів, пов'язані із забезпеченням публічної безпеки і порядку, боротьби із злочинністю, забезпеченням безпеки дорожнього руху;
5) втрати житлового фонду і об'єктів житлово-комунального господарства напрям, що включає втрати житлового фонду і об'єктів житлово-комунального господарства, об'єкти незавершеного будівництва житлової нерухомості, дачних і садових будинків, фактичні витрати, здійснені для їх відновлення;
6) втрати земельного фонду напрям, що включає втрати земельного фонду, а також пов'язану з ними упущену вигоду;
7) втрати лісового фонду напрям, що включає втрати лісонасаджень та пов'язані із ними витрати;
8) втрати надр напрям, що включає втрати надр, завдані самовільним їх користуванням, а також шкоду, завдану навколишньому природному середовищу під час самовільного користування надрами;
9) втрати акваторії напрям, що включає втрачену частину територіального моря, виключної морської (економічної) зони та внутрішніх морських вод України в Азовському та Чорному морях.
10) збитки, завдані природно-заповідному фонду, напрям, що включає збитки, завдані територіям та об'єктам природно-заповідного фонду, та пов'язані із ними витрати;
11) втрати інфраструктури транспорту, телекомунікаційної мережі та зв'язку напрям, що включає зруйновані або пошкоджені автомобільні, залізничні шляхи, транспортні розв'язки, телекомунікаційні мережі та інші об'єкти транспортної інфраструктури;
12) втрати енергетичної інфраструктури напрям, що включає зруйновані газо-, нафтопроводи, лінії електропередачі, інші об'єкти енергетичної інфраструктури;
13) втрати культурної спадщини напрям, що включає втрати об'єктів культурної спадщини;
14) економічні втрати підприємств напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності;
15) втрати установ та організацій напрям, що включає втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна;
16) шкода, завдана земельним ресурсам, напрям, що включає шкоду, зумовлену забрудненням і засміченням земельних ресурсів;
17) шкода, завдана атмосферному повітрю, напрям, що включає шкоду, завдану викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
18) збитки, завдані водним ресурсам та об'єктам водогосподарської 66 інфраструктури, напрям, що включає забруднення, засмічення, вичерпання та інші дії, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості ґрунтів та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).
Отже, Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов'язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб через збройну агресію рф. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов'язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умов (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неналежного виконання відповідного обов'язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо.
На підставі викладеного, позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу моральної шкоди, судом встановлено наступне.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року по справі № 686/13212/19.
Окрім того, відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Крім того, у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Тому, беручи до уваги перебування позивача у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії російської федерації, що призвело до необхідності зміни постійного місця проживання, втрати сталих стійких соціальних зв'язків з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 78 171,01 Євро або 82 368,70 доларів США, що еквівалентно 3 000 000 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У ст. 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
Окрім цього, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 319, 321, 1166, 1167 ЦК України, ст. 10, 76, 81,141,209,211, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 року, Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд, -
Позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до російської федерації про стягнення майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої в результаті військової агресії (військового вторгнення) російської федерації - задовольнити.
Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України документ № НОМЕР_2 , орган, який видав 1438, дата видачі 03.09.2018 року) майнову шкоду у розмірі 672 750 грн., що становить 20 281 євро або 22 996 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату оцінки збитків.
Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України документ № НОМЕР_2 , орган, який видав 1438, дата видачі 03.09.2018 року) моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн., що становить 78 171,01 євро або 82 368,70 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату подачі позову (02.11.2023 року).
Стягнути з російської федерації на користь держави України судовий збір у розмірі 15 140 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України документ № НОМЕР_2 , орган що видав 1438, дата видачі 03.09.2018 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса проживання: ВПО: АДРЕСА_5 .
Відповідач: російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, адреса органу, який здійснює представництво: 03049, м. Київ, просп. Повітфлоцький, 27 (вул. Червонопресненська набережна, 2, будівля, 2 м. Москва, рф 103274).
Повний текст рішення виготовлений 07.06.2024 року.
Суддя Н.Д.Буша