Справа №463/2625/24
Провадження №3/463/937/24
30 травня 2024 року суддя Личаківського районного суду м. Львова - Нор Н.В., розглянувшиадміністративні матеріали, які надійшли від Управління Патрульної служби у Львівській області ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, проживаючого: АДРЕСА_1 , -
за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, -
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення громадянин ОСОБА_1 16.03.2024 року о 00 год. 47хв. у м.Львові по вул.Шота Руставелі, 8А не виконав вимогу поліцейського про зупинку транспортного засобу, яку поліцейський здійснив сигнальнм диском з червоним сигналом світлоповиртачем, вказуючи на цей транспортний засіб та подальше місце його зупинки, чим порушив вимоги п.п. 2.4 та 8.9а Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненому заперечив, пояснивши, що його товариш ОСОБА_2 , якого він забрав з вул.К.Левицького, у м.Львові, їхав за кермом автомобіля в сторону м.Львова. Потім товариш ОСОБА_3 вийшов, і він сів за кермо, але лише з вул.І.Франка, 88 у м.Львові. Зазначив, що не чув сигналу працівників поліції і не бачив їх, оскільки не керував автомобілем, а також в машині грала музика. Ні він, ні товариш не вживали алкогольних напоїв. Таким чином, матеріали справи не містять доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, а тому просить провадження у справі закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , а також дослідивши обставини справи, вважаю, що в притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності слід відмовити з таких підстав.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи і громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в її вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи з положень ст. 7 КпАП України, забезпечення законності при застосуванні заходів адміністративного примусу передбачає не тільки наявність законних підстав для застосування адміністративного стягнення, але і дотримання встановленого законом порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У відповідності до диспозиції ст. 122-2 КУпАП відповідальність особи за вказаною статтею настає у разі невиконання водіями вимог поліцейського, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу.
Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог зазначених Правил, а також: а) передати для перевірки документи, зазначені в п. 2.1 Правил дорожнього руху; б) дати можливість перевірити технічний стан, номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав.
Cтаття 35 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає чіткий перелік підстав для зупинення транспортного засобу поліцейським, і здійснюється лише у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; якщо наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Пунктом 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до статті 31 Закону України від 2 липня 2015 року, № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Серед іншого необхідно вказати, що п.3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016р. № 100 встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.
Окрім того, на сьогоднішній день є діюча Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 січня 2019 р. за № 28/32999.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Розділу І цієї інструкції встановлено, що Застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Таким чином, в матеріалах справи повинен бути відеозапис з нагрудної камери поліцейських або з відеореєстратора службового автомобіля патрульної поліції, на якому чітко було б видно, що ОСОБА_1 не виконав вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу.
До матеріалів справи долучено протокол про адміністративне правопорушення серія ААД № 567298 від 16.03.2024 року за ч.1 ст.122-2 КУпАП та копії рапортів.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Факт невиконання вимоги працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу може бути доведений: показаннями потерпілих або свідків правопорушення; фотознімками, відеозаписами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тобто і відео з камер поліцейських, і відеозаписи з камер спостереження та відео реєстраторів автомобілів самих правопорушників, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, є доказами.
Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він забрав ОСОБА_4 з вул.К.Левицького у м.Львові, і саме він їхав за кермом автомобіля в сторону м.Львова, а не ОСОБА_1 . Потім ОСОБА_2 вийшов і ОСОБА_1 сів за кермо, але лише з вул.І.Франка, 88 у м.Львові. Зазначив, що не чув сигналу працівників поліції і не бачив їх, оскільки в машині грала музика. Ні він, ні товариш не вживали алкогольних напоїв.
На долученому до матеріалів справи відеозаписі з нагрудних камер патрульних поліцейських не видно, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, тим більше не виконав вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу. Відеозапис розпочинається з моменту руху автомобіля, яким керують патрульні поліцейські, в подальшому даний автомобіль зупиняється, працівники поліції виходять з автомобіля і наближаються до автомобіля.
В свою чергу, працівники поліції для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-2 КУпАП, станом на момент ухвалення постанови у даній справі не надали відеозапису з нагрудних камер.
З огляду на це, події, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серія ААД № 567298 від 16.03.2024 року не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому в даному випадку відсутній склад адміністративного правопорушення за ст. ч.1 ст. 122-2 КУпАП.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Натомість у матеріалах справи про притягнення до адміністративної відповідальності відсутні об'єктивні дані, підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, які б підтверджували факт невиконання ОСОБА_1 вимоги працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу, наведених в протоколі.
Правова позиція по справі самого ОСОБА_1 є його засобом захисту та підлягає ретельній перевірці під час судового розгляду з огляду на вільне визначення своєї позиції до вчиненого, правильного розуміння обставин події, шляхом безпосереднього дослідження доказів судом, а обов'язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
При цьому, слід зазначити, що розглядаючи адміністративні матеріали, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності і які визнані органом, що їх направляє достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин, особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.
ОСОБА_1 повністю заперечує обставини про те, що він не виконав вимогу працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу, що відповідно до ст. 251 КУпАП може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України - презумпції невинності.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого при розгляді справ судами в обов'язковому порядку використовується як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, ЄСПЛ в своєму рішенні від 10.02.1995 по справі «Аллене де Рібермон проти Франції» вказав, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, чим це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин. Крім того, в своєму рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 ЄСПЛ визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачено санкцію у виді позбавлення права керування транспортним засобом. П.21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. ЄСПЛ підкреслив, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25). У справі «Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.1988 зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати, як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення. Однак, достовірність доказів, які є сумнівними та відсутність доказів зібраних особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення, є неприпустимою, оскільки суперечить позиції ЄСПЛ та порушує презумпцію невинуватості особи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених у диспозиції ч.1ст. 122-2 КУпАП, тому провадження по справі, на підставі п. 1ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст.ст. 280, 283, 284 КУпАП, суддя,-
провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Личаківський районний суд м. Львова.
Суддя Нор Н.В.