Справа № 462/4455/24
Іменем України
10 червня 2024 року Суддя Залізничного районного суду м. Львова Боровков Д.О., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого,
маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
за ст.185 КУпАП,
20 травня 2024 року, близько о 00 год. 45 хв., за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського, відмовився виконати наполегливі неодноразові повторені законні вимоги про передачу посвідчення водія для його вилучення в порядку ст.265-1 КУпАП, чим порушив п.2 ст.62 ЗУ «Про національну поліцію».
У суді ОСОБА_2 не визнав факт вчинення правопорушення та пояснив, що жодного опору працівникам поліції він не чинив та жодних правопорушень він не вчиняв. Зазначає, що працівник патрульної поліції без жилету фактично вискочив йому під машину. Посвідчення працівнику патрульної поліції він пред'явив, проте працівник поліції не спромігся пояснити на підставі якої норми працівник поліції хоче вилучити у нього посвідчення водія і за яке порушення.
Диспозицією ст.185 КУпАП передбачена відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Статтею 62 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави. Законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання всіма фізичними чи юридичними особами.
Як вбачається з роз'яснень, які містяться в абзаці другому п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 26.06.1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів», злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Однак із формулюванні суті адміністративного правопорушення, яка наведена в протоколі, пояснень ОСОБА_2 та відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що вимога поліцейського щодо пред'явлення ОСОБА_2 для вилучення посвідчення водія не була пов'язана з порушенням останнім громадського порядку, а була висунута як до водія, в зв'язку з нібито, порушенням Правил дорожнього руху України.
Зокрема в розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.
За приписами п.2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п.2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені і у статті 16 Закону України «Про дорожній рух».
А саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія і реєстраційний документ на транспортний засіб.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Непред'явлення особою, яка керує транспортним засобом працівнику поліції для перевірки посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, становить собою об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст.126 КУпАП.
Вирішення ж питання про відповідальність особи за іншою статтею КУпАП ніж та, що вказана в протоколі про адміністративне правопорушення, враховуючи положення ст.ст.221, 254, 256, 279, 294 КУпАП, виходить за межі компетенції суду.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов'язок доводити свою невинуватість в учиненні адміністративного правопорушення.
У рішеннях від 30.05.2013 року у справі № 36673/04 «Малофєєва проти Росії» та від 20.09.2016 року у справі № 926/08 «Карелін проти Росії» Європейський суд з прав людини зауважив, що «…при розгляді справи суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод...».
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленим законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що обсяг наданих суду доказів в своїй сукупності не доводить винуватість ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, в той час як згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд приходить до переконання, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст.ст.283, 284 КУпАП,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.
Суддя:
Оригінал постанови.