11 червня 2024 року
м. Київ
справа № 260/3342/23
адміністративне провадження № К/990/21204/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Опалеником Михайлом Юрійовичем, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №260/3342/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - ДСР НПУ) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправними та скасувати з моменту прийняття пункт 1 наказу начальника ДСР НПУ "Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників УСР в Закарпатській області" від 27 квітня 2023 року №153, наказ начальника ДСР НПУ "По особовому складу" від 01 травня 2023 року №250 о/с, відповідно до частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", згідно якого заступника начальника 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Закарпатській області ДСР НПУ звільнено зі служби в поліції з 02 травня 2023 року;
- поновити його на посаді з 02 травня 2023 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов'язкових платежів, починаючи з 02 травня 2023 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі, допустити негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на вказаній посаді, допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ДСР НПУ на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено позивачу в сумі 287443,74 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Опалеником М.Ю., на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №260/3342/23 повернуто скаржнику, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оскільки у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
31 травня 2024 року адвокат Опаленик М.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» вдруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції у силі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Ураховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Так, з тексту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №260/3342/23 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 812/1706/15, від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 160/12290/20.
Проте заявник не зазначив чіткого переліку норм, висновку Верховного Суду щодо застосування яких не ураховано судом апеляційної інстанції, не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються, до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.
Мотиви, наведені скаржником, із загальним посиланням на правову позицію Верховного Суду висловлені у подібній категорії справ, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи скаржника зводяться до наведення цитат з указаних постанов Верховного Суду, без взаємозв'язку з обставинами цієї справи, що мають особливі ознаки.
Таке формальне посилання на іншу постанову Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не зазначив норму права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не враховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтував подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.
Окрім того, слід зазначити, що у справах № 812/1706/15, №260/1118/18, № 160/12290/20, на які послався скаржник як на його думку висновки яких не враховано судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи, судами прийнято остаточні судові рішення не на користь позивачів.
Суд зауважує, що лише посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до наведення норм законодавства, часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим, Верховний Суд вже надавав пояснення щодо вказаної підстави касаційного оскарження, проте скаржником так і не враховано зауваження, викладені Верховним Судом в ухвалі від 13 травня 2024 року, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом, зокрема і щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Опалеником Михайлом Юрійовичем, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №260/3342/23 - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О. Б. Прокопенко