Ухвала від 10.06.2024 по справі 240/20318/23

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

10 червня 2024 року

м. Київ

справа №240/20318/23

адміністративне провадження № К/990/20284/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 08.03.2023 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов'язати відповідача з 08.03.2023 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановлених на 01 січня календарного року щомісяця.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2024, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій у цій справі ухвалили рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, яка не відповідає ознаці типової справи щодо проживання особи на території радіоактивного забруднення.

Скаржник наголошує, що село Корчівка, Коростенського району Житомирської області, в якому проживає позивач, не відноситься до території радіоактивного забруднення. Також звертає увагу на те, що Сьомий апеляційний адміністративний суд по-різному вирішив подібні справи № 240/3221/21, № 240/16405/20, № 240/14980/20, № 240/12758/20, № 240/15147/20 та № 240/2283/21 та посилається на ухвалу Верховного Суду від 28.11.2022 про відкриття касаційного провадження у справі № 240/19227/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 виклала висновок у зразковій справі № 240/4937/18 з питання нарахування та виплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною 2 статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015. Такий висновок зводиться до того, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Суди передніх інстанцій визнали цю справу типовою і вирішили спір відповідно до висновків, викладених у зразковій справі № 240/4937/18.

Суд відхиляє доводи скаржника щодо невідповідності цієї справи обставині, визначеній у п. а), які обумовлюють типове застосування норм матеріального права зразкової справи, оскільки позивач проживає в селі Корчівка, Коростенського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, яка, в свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України від 27.02.1991 № 791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" є однією з категорій зон радіоактивно забруднених територій.

Таким чином, Суд не вбачає підстав для касаційного оскарження судових рішень за наслідками перегляду типової справи.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7 та пункті 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, "подібність правовідносин" означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі № 240/19227/21, в якій Верховний Суд ухвалою від 28.11.2022 відкрив касаційне провадження, ключовим правовим питанням є застосування розрахункової величини відповідних соціальних виплат (мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб), чим Суд мотивував передачу ухвалою від 17.01.2024 зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Питання (не)віднесення зони посиленого радіоекологічного контролю до території радіоактивного забруднення, на що покликається скаржник, у справі № 240/19227/21 не вирішується.

Колегія суддів також не бере до уваги посилання скаржника на висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду, оскільки це є неналажним обгрунтванням підстав касаційного оскарження передбачених статею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

2. Надіслати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя Т.Г. Стрелець

Попередній документ
119661832
Наступний документ
119661834
Інформація про рішення:
№ рішення: 119661833
№ справи: 240/20318/23
Дата рішення: 10.06.2024
Дата публікації: 12.06.2024
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відмовлено у відкритті провадження (10.06.2024)
Дата надходження: 24.05.2024
Предмет позову: про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії