Справа № 120/16878/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
11 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач має статус громадянина, який постійно проживав на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується дублікатом посвідчення Серії НОМЕР_1 , виданого на заміну посвідчення Серії НОМЕР_2 .
12.01.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідна заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області №025150006784 від 19.10.2023 відмовлено позивачу в призначенні відповідного виду пенсії. Зокрема зазначено, що наявний позивача страховий стаж становить 22 років 11 місяців 20 днів, а тому є недостатнім для призначення пенсії (необхідно 25 років). Також в рішенні зазначено про те, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.08.1986 по 30.07.1990, оскільки відсутній диплом про закінчення навчання, а також період роботи з 21.08.1997 по 24.05.1998, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи. Крім того, відповідач також вказав, що згідно довідки №506 від 05.10.2023 позивачу підтверджено проживання в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 - 2 роки 5 місяців 12 днів (з 26.04.1986 по 31.07.1986, з 26.10.1990 по 20.08.1997 та з 25.05.1998 по 31.12.2014), що не достатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Також, до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не враховано навчання позивача в Іркутському навчальному закладі та період роботи з 21.08.1997 по 24.05.1998, оскільки по трудовій книжці не має змоги визначити місце знаходження підприємства.
Разом із тим, не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі Закон №1058).
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком у період із 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 30 років.
Поряд із цим, згідно із частиною 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
В даному ж випадку, оскаржуваним рішенням №025150006784 від 19.10.2023 позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку виходячи із двох підстав, а саме:
- відсутність необхідних 25 років страхового стажу (наявний стаж 22 роки 11 місяців 20 днів);
- не підтвердження проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 не менше чотирьох років (підтверджено лише 2 роки 5 місяців 12 днів (з 26.04.1986 по 31.07.1986, з 26.10.1990 по 20.08.1997 та з 25.05.1998 по 31.12.2014)).
Так, у рішенні №025150006784 від 19.10.2023 вказано про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.08.1986 по 30.07.1990, оскільки відсутній диплом про закінчення навчання, а також періоду роботи з 21.08.1997 по 24.05.1998, оскільки відсутні накази про прийняття та звільнення з роботи.
З приводу даних висновків відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
До 01.01.2004 пенсійне забезпечення в Україні здійснювалось за нормами Закону України Про пенсійне забезпечення віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Пунктом д статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Згідно із пунктом 8 Порядку № 637 (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії) період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, учням, аспірантам та клінічним ординаторам, які мають трудові книжки, навчальний заклад (науковий заклад) вносить записи про час навчання у денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, у партійних школах та школах просування. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукового закладу) про зарахування на навчання та відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів клінічних ординаторів.
Підпунктом "в" пункту 2.17 Інструкції від 20.06.1974 №162 передбачено, що у трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступні записи: про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи у студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху та про час перебування в аспірантурі клінічної ординатури, крім випадків , зазначених у п. 2.15 цієї Інструкції.
Отже, аналіз наведених вище положень вказує на те, що запис у трудову книжку в період навчання позивача з 01.08.1986 по 30.07.1990 вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання.
Як видно із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , у ній відображено, що позивач в період з 01.08.1986 (наказ №019ст від 01.08.1986) по 10.09.1990 (наказ №162ст від 30.07.1990) навчався в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
Крім того, позивачем також додано академічну довідку Іркутського вищого військового авіаційного інженерного училища №274606, із якої слідує, що позивач з 01.08.1986 по 30.07.1990 навчався у відповідному училищі та закінчив 8 семестрів. Відрахований по наказу №162 від 30.07.1990.
При цьому, суд наголошує на тому, що Порядок № 637 не визначає диплом єдиним документом, який підтверджує період навчання особи, адже визначає, що період навчання може бути підтверджений довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Також, пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
В даному ж випадку, позивачем надано академічну довідку Іркутського вищого військового авіаційного інженерного училища №274606, із якої слідує, що позивач закінчив 8 семестрів навчання.
Більше того, період такого навчання підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , який є основним документом для підтвердження стажу.
Суд враховує, що в такій трудовій книжці визначено, що позивач навчався з 01.08.1986 по 10.09.1990, однак фактично він навчався по 30.07.1990, що підтверджується академічною довідкою Іркутського вищого військового авіаційного інженерного училища №274606.
Втім, позивач не може нести відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником навчального закладу. До того ж, позивач не ставить питання про зарахування до його страхового стажу періоду навчання до 10.09.1990.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його навчання з 01.08.1986 по 30.07.1990 в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
Що ж до підстав не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 21.08.1997 по 24.05.1998, то суд враховує наступне.
Так, із змісту оскаржуваного рішення слідує, що відповідний період роботи не був зарахований до страхового стажу позивача, оскільки у трудовій книжці позивача відсутній відомості про накази на прийняття та звільнення з роботи.
Поряд із цим, обґрунтовуючи протиправність відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи позивача до його страхового стажу, представник позивача зазначив, що обов'язок щодо внесення достовірних даних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, а тому позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Надаючи оцінку таким твердженням представника позивача, суд зазначає наступне.
В спірний період роботи позивача з 21.08.1997 по 24.05.1998 діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно із п. 4.1 Інструкції, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Із наведеного вище слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з роботи з 21.08.1997 по 24.05.1998.
Що ж до не підтвердження відповідачем періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, то суд зазначає наступне.
Так, як видно із оскаржуваного рішення, підтверджений відповідачем період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 складає 2 роки 5 місяців 12 днів.
При цьому, відповідач вказав на відсутність підстав для врахування до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю часу навчання позивача з 01.08.1986 по 30.07.1990 в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
Як уже було зазначено судом вище, відповідно до частини 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
В даному ж випадку, обґрунтовуючи вимоги позову в цій частині, представник позивача зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-ХІІ, є відповідне посвідчення.
Представник позивача зазначив, що позивач станом на 01 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років, підтверджується дублікатом посвідченням громадянина, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 .
Надаючи оцінку даним твердженням представника позивача, суд враховує наступне.
Пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501) визначено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про cтатус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та видачі посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих визначено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок № 551) в редакції, чинній на даний час.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Згідно із частиною третьою статті 65 Закону № 796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Із системного аналізу статей 9, 14, частини третьої статті 65 Закону № 796-XII слідує, що дійсно основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене чи/або не скасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі № 333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 212/12245/13-а.
Як видно із матеріалів справи, позивач має дублікат посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4).
При цьому, судом враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17, на які посилається представник позивача.
Разом із тим, в даному конкретному випадку, дублікат посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1986 (категорія 4) серії НОМЕР_1 , на переконання суду, не може вважатись беззаперечним доказом проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше чотирьох років.
Суд звертає увагу на те, що спірним в межах розгляду даної справи було питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання з 01.08.1986 по 30.07.1990 в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
При цьому, місце розташування відповідного училища в місті Іркутськ є очевидним та позивачем чи/або його представником жодним чином не заперечується.
Крім того, як уже зазначалось судом вище, аналіз пункту 2.15 та п.п. "в" п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, вказує на те, що записи (про навчання) у трудову книжку в період навчання позивача з 01.08.1986 по 30.07.1990 вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання.
В даному ж випадку, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 відображено, що позивач в період з 01.08.1986 (наказ №019ст від 01.08.1986) по 10.09.1990 (наказ №162ст від 30.07.1990) навчався в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
Дані обставини, на переконання суду, ставлять під сумнів факт постійного проживання позивача у відповідний період в місті Тульчин. При цьому, слід також враховувати специфіку навчання у військових училищах.
Крім того, факт постійного проживання позивача в місті Тульчин в період його навчання в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі також ставиться під сумнів великою віддаленістю відповідних населених пунктів один від одного.
Суд наголошує, що факт реєстрації позивача не свідчить про те, що вказана особа фактично проживала протягом вказаного періоду у місті Тульчин.
Відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17 та від 17.06.2020 у справі №572/456/17.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено в зарахуванні позивачу до періоду його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю періоду його навчання в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі.
При цьому, не зарахування відповідного періоду навчання в Іркутському вищому військовому авіаційному інженерному училищі свідчить про відсутність у позивача необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.
Як наслідок, підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, на переконання суду, відсутні.
Втім, решта наведених вище обставин щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду його навчання та роботи все ж таки вказують на протиправність рішення відповідача №025150006784 від 19.10.2023.
Крім того, враховуючи обставини, встановлені в ході судового розгляду даної справи, на думку суду, наявні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, як органу, який здійснював розгляд заяви позивача, повторно розглянути таку заяву та зарахувати до страхового стажу позивача період його навчання з 01.08.1986 по 30.07.1990, а також періоди його роботи з 21.08.1997 по 24.05.1998 та з 01.04.2002 по 15.08.2002.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.