Справа №500/2890/24
11 червня 2024 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за №192550001413 від 19.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи в Хохловському лісопункті з 15.01.1983 по 22.04.1983, в колгоспі ім. Л. Українки з 07.12.1983 по 18.10.1985, в радгоспі ім. 25 жовтня з 06.06.1988 по 27.08.1988, в радгоспі "Петровський" з 04.02.1989 по 20.05.1991, у підприємця ОСОБА_2 упродовж січня-лютого, квітня-червня, грудня 2010, березня-липня, жовтня-грудня 2013, січня 2014, у ТОВ "Далес" упродовж січня-квітня 2011, березня-червня 2012, вересня-грудня 2012 та повторно розглянути заяву позивача від 12.03.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахування правових висновків, зазначених судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.03.2024 позивач вдруге звернувся до Гусятинського відділу обслуговування громадян №4 (сервісний центр) Головного управління ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Проте 19.03.2024 відповідач надав позивачу лист за №1900-0207-8/13986 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу для призначення пенсії до якої приєднав копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за №192550001413 від 19.03.2024.
З огляду на таблицю форми РС-право відповідач не зарахував до страхового стажу позивача наступні періоди роботи що відображені у його трудовій книжці, а саме:
в Хохловському лісопункті з 15.01.1983 по 22.04.1983 (записи №8-9);
в колгоспі ім. Л. Українки з 07.12.1983 по 18.10.1985 (записи №13-14)
в радгоспі ім. 25 жовтня з 06.06.1988 по 27.08.1988 (записи №№21-22);
в радгоспі "Петровський" з 04.02.1989 по 20.05.1991 (записи №23-24).
Крім цього, відповідачем не зараховано 27 місяців роботи позивача на підставі трудових договорів а саме:
у підприємця ОСОБА_2 за січень-лютий 2010 (2 місяці) квітень-червень 2010 (3 місяці) грудень 2010 (1 місяць) січень-квітень 2011 (4 місяці)
у ТОВ "Далес" березень-червень 2012 (4 місяці) вересень-грудень 2012 (4 місяці)
у підприємця ОСОБА_2 за березень-липень 2013 (5 місяців) жовтень-грудень 2013 (3 місяці) січень 2014 (1 місяць)
Відповідач своє рішення вмотивував лише частково зокрема тим, що не зараховує період роботи позивача в радгоспі "Петровський" з 04.02.1989 по 20.05.1991 по причині недоліків записів у трудовій книжці позивача (наявність різниці у даті наказу та даті зарахування на роботу), а не зарахування 27 місяців роботи позивача на підставі трудових договорів упродовж 2010-2014 років на території російської федерації тим, що 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії громадянам держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач не згідний з прийнятим рішенням, вважає його протиправним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
20.05.2024 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказує, що позивач звернувся 12.03.2024 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішенням якого №192550001413 від 19.03.2024 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
До страхового стажу позивача не враховано період згідно записів трудової книжки з 04.02.1989 по 20.05.1991, оскільки відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 № 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 №412, чинної на момент внесення записів у трудову книжку позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Запис про період роботи з 04.02.1989 по 20.05.1991 оформлений неналежним чином, а саме дата наказу про зарахування не відповідає даті зарахування на роботу.
Також, до страхового стажу не враховано періоди роботи в російській федерації у зв'язку з виходом України з 01.01.2023 з Угоди від 13.03.1992.
20.05.2024 представником позивача подано до суді відповідь на відзив.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області 03.06.2024 і 10.06.2024 подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування заперечення зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вік позивача на дату звернення 65 років, страховий стаж становить 11 років 8 місяців 2 дні.
За доданими документами до заяви до страхового стажу позивача не зараховано періоди:
- за записами трудової книжки з 04.02.1989 по 20.05.1991, оскільки дата наказу про зарахування не відповідає даті зарахування на роботу,
- за доданими довідками робота в російській федерації, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в угоді про гарантії громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не вбачає в своїх діях порушення діючого пенсійного законодавства, і вважає, що право на призначення пенсії у позивача на даний час відсутнє, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 звернувся 12.03.2024 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2024 №192550001413 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за відсутністю необхідного страхового стажу.
На момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача складає 11 років 08 місяців 02 дні.
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період за записами трудової книжки з 04.02.1989 по 20.05.1991, оскільки дата наказу про зарахування не відповідає даті зарахування на роботу, а також періоди роботи в російській федерації так як Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян-держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Вважаючи, що вищевказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2024 №192550001413 про відмову у призначенні пенсії необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки порушує права позивача на соціальний захист, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).
Зі змісту довідки про наявний страховий стаж від 26.07.2019 №135/02-05, копія якої міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 при зверненні до органів Пенсійного фонду України 24.07.2019 мав вік, визначений частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 60 років, страховий стаж, передбачений нормою зазначеної статті 26 років, наявний страховий стаж, за наявності не менш як 15 років страхового стажу - 15 років 02 місяці 29 днів, не працює з 2014 і матиме право на пенсійну виплату 07.03.2024.
Як видно зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2024 №192550001413 на день подання заяви про призначення пенсії від 12.03.2024 вік позивача становить 65 років, страховий стаж - 11 років 08 місяців 02 дні.
За поданими документами до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи за записами трудової книжки з 04.02.1989 по 20.05.1991, оскільки дата наказу про зарахування не відповідає даті зарахування на роботу, а також періоди роботи в російській федерації так як Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян-держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як вбачається із трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1979 ОСОБА_1 працював:
в Хохловському лісопункті з 15.01.1983 по 22.04.1983 (записи №8-9);
в колгоспі ім. Л. Українки з 07.12.1983 по 18.10.1985 ( записи №13-14)
в радгоспі ім. 25 жовтня з 06.06.1988 по 27.08.1988 (записи №21-22);
в радгоспі "Петровський" з 04.02.1989 по 20.05.1991 (записи №23-24).
Крім цього, не зараховано періоди роботи позивача на підставі трудових договорів у підприємця ОСОБА_2 за січень-лютий 2010 року, квітень-червень 2010 року, грудень 2010 року, січень-квітень 2011 року, у ТОВ "Далес" березень-червень 2012 року, вересень-грудень 2012 року, у підприємця ОСОБА_2 за березень-липень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, січень 2014 року.
Період роботи за записами трудової книжки з 04.02.1989 по 20.05.1991 не враховано, оскільки дата наказу про зарахування не відповідає даті зарахування на роботу, а періоди роботи в російській федерації, так як Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян-держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи довідки про наявний страховий стаж.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
За таких обставин суд приходить до переконання, що неправильно здійснено запис в трудову книжку позивача не може бути підставою неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірний період. При цьому суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі №345/9/17.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Суд відмічає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірному періоді, вказані вище Угода були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
З огляду на що, суд критично оцінює доводи відповідачів про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території рф лише по 31.12.1991.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР .
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Отже, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
За наведених обставин та правового регулювання, суд вважає, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області безпідставно не зарахував періоди роботи ОСОБА_1 в Хохловському лісопункті з 15.01.1983 по 22.04.1983, в колгоспі ім. Л. Українки з 07.12.1983 по 18.10.1985, в радгоспі ім. 25 жовтня з 06.06.1988 по 27.08.1988, в радгоспі "Петровський", з 04.02.1989 по 20.05.1991 на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1979, а також у підприємця ОСОБА_2 упродовж січня-лютого, квітня-червня, грудня 2010 року, березня-липня, жовтня-грудня 2013 року, січня 2014 року, у ТОВ "Далес" упродовж січня-квітня 2011, березня-червня 2012 року, вересня-грудня 2012 року до страхового стажу для обчислення права на пенсію за віком.
Саме питання відмови в зарахуванні конкретних періодів роботи, до страхового стажу позивача, було спірним під час призначення пенсії позивачу, та оскаржується позивачем.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2024 №192550001413 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Також з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи в Хохловському лісопункті з 15.01.1983 по 22.04.1983, в колгоспі ім. Л. Українки з 07.12.1983 по 18.10.1985, в радгоспі ім. 25 жовтня з 06.06.1988 по 27.08.1988, в радгоспі "Петровський" з 04.02.1989 по 20.05.1991, у підприємця ОСОБА_2 упродовж січня-лютого, квітня-червня, грудня 2010, березня-липня, жовтня-грудня 2013, січня 2014, у ТОВ "Далес" упродовж січня-квітня 2011, березня-червня 2012, вересня-грудня 2012 та повторно розглянути заяву позивача від 12.03.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахування правових висновків, зазначених судом у рішенні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №СВТА-ТЕКК-93В1-Р99Е від 07.05.2024.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, необхідно стягнути судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за №192550001413 від 19.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи в Хохловському лісопункті з 15.01.1983 по 22.04.1983, в колгоспі ім. Л. Українки з 07.12.1983 по 18.10.1985, в радгоспі ім. 25 жовтня з 06.06.1988 по 27.08.1988, в радгоспі "Петровський" з 04.02.1989 по 20.05.1991, у підприємця ОСОБА_2 упродовж січня-лютого, квітня-червня, грудня 2010, березня-липня, жовтня-грудня 2013, січня 2014, у ТОВ "Далес" упродовж січня-квітня 2011, березня-червня 2012, вересня-грудня 2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 12.03.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахування правових висновків, зазначених судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено і підписано 11 червня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: пров. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Фастівський р-н, Київська обл., 08500, код ЄДРПОУ: 22933548).
Головуючий суддя Мартиць О.І.