11 червня 2024 року м. Рівне №460/3080/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу, -
До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - Відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 27.02.2024р. був ознайомлений із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2024 №641 про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна ракетно-артилерійського озброєння. Із тексту вищевказаного наказу позивачу стало відомо, що його притягнуто до повної матеріальної відповідальності за порушення ст.ст.4, 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, у зв'язку з неналежним виконанням покладених на нього службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, належним чином не організував видачу та облік ввіреного йому майна та зброї. Зазначає, що його притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності на підставі Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX у розмірі 8709,18 гривень в 10-кратному розмірі 87091,80грн.
Вказує, що із вищевказаним наказом від 20.02.2024року №641 категорично не погоджується. Зазначає, що не допускав фактів розкрадання або втрати озброєння, зброї та боєприпасів до неї, про проведення службового розслідування не знав. Вважає, що вищевказаний наказ винесений без дотримання вимог законодавства та не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи. Просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду від 25.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Одночасно у Військової частина НОМЕР_1 судом витребувано:
- належним чином засвідчену копію наказу про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону від 23.09.2023 №4773;
- належним чином засвідченні копії матеріалів службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння;
- належним чином засвідчену копію рапорту майора ОСОБА_2 , командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2024 року.
09.04.2024 відповідачем подано клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву у зв'язку з необхідністю часу для подання до суду значної кількості письмових документів терміном до 18 квітня 2024 року.
Ухвалою суду від 10.04.2024 клопотання про продовження процесуального строку задоволено. Продовжено відповідачу строк для подання доказів та відзиву на позовну заяву до 18.04.2024р. Відповідач ні відзиву, ні витребуваних доказів не подав.
Ухвалою суду від 23.05.2024 суд повторно витребував від Військової частина НОМЕР_1 в строк 10 днів від дати отримання даної ухвали: належним чином засвідчену копію наказу про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону від 23.09.2023 №4773; належним чином засвідченні копії матеріалів службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння, в тому числі усі документи та матеріали, що були підставою для призначення такого службового розслідування; документи, що підтверджують відібрання у позивача пояснень в ході проведення службового розслідування; докази ознайомлення позивача з результатами проведеного розслідування; належним чином засвідчену копію рапорту майора ОСОБА_2 , командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2024 року; документи, що стосуються проходження служби позивачем (прийняття на службу, просування по службі, службові обов'язки, докази наявності у позивача повноважень щодо розпорядження 40мм підствольним гранатометом ГП-25 №984032); докази наявності на обліку військового майна на складі (у сховищі) Військової частина НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №984032; докази видачі позивачу зі складу військової частини НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №984032.
Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву в строк 10 днів від дати отримання даної ухвали.
Дану ухвалу суду було надіслано відповідачу в його електронний кабінет та доставлено 23.05.2024.
Станом на 11.06.24 ухвала суду відповідачем не виконана.
Відповідно до ч.5 ст.47 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву.
Згідно з ч.3 ст. 79 Кодексом адміністративного судочинства України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч.2 ст. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідач до суду відзив та витребовувані судом додаткові документи не подав, причини неподання суд не повідомив. А відтак суд розглядає справу на підставі документів та доказів, які містяться в матеріалах справи.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на військовій службі у Збройних Силах України. Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, ОСОБА_1 присвоєно чергове військове звання старшого лейтенанта і він є офіцером штабу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується посвідченням офіцера серії НОМЕР_2 (а.с.29-32).
У витягу з наказу №641 від 20.02.2024 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння» зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що зброя та майно служби ракетно-артилерійського озброєння ГП-25 №984032 - 1 одиниця, відсутня, документи, які б підтверджували підстави законні підстави відсутності (накладні про здачу на склад, акти списання, акти передачі) відсутні.
У наказі зроблений висновок, що старший лейтенант ОСОБА_1 , в порушення вимог ст.ст. 4, 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, неналежним чином виконував покладені на нього службові обов'язки, що визначають обсяг виконаних завдань, доручених йому за посадою, неналежним чином організував видачу та облік ввіреного йому майна та зброї. Діяння старшого лейтенанта ОСОБА_1 призвели до заподіяння збитків державі, а саме, відповідно до вартості майна служби ракетно-артилерійського озброєння 40 мм підствольний гранатомет ГП-25 №984032 - 1 одиниця, у розмірі 8709,18 грн.
Вказаним наказом за завдану пряму дійсну шкоду державі, у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків притягнуто старшого лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідності згідно ст.5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у розмірі 8709,18 гривень в 10-кратному розмірі 87091,80грн.
Позивач з наказом не погоджується, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Що стосується безпосередньо спірних правовідносин, то суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до преамбули Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон № 160-ІХ) цей Закон визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Частина 2 ст. 8 Закону № 160-ІХ передбачає, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 160-ІХ порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
Частини 6, 7 ст. 8 Закону № 160-ІХ визначає, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Стаття 14 Закону № 160-ІХ передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.
У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (п.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил).
Відповідно до п. 26 розділу 1 "Обов'язки, права та відповідальність військовослужбовців" частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
За статтею 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Згідно із статтею 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок №608).
Пунктом 7 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Частина 3 розділу ІІ Порядку № 608 передбачає, що службове розслідування проводиться для встановлення, зокрема, причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Розділом VIII Порядку № 608 визначено особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.
Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати:
наявність шкоди;
протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна);
умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Отже, військовослужбовець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Закону № 160-ІХ і Порядку № 608.
Водночас, загальний порядок проведення службового розслідування визначено розділом ІІІ Порядку № 608.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі особи, які проводять службове розслідування).
Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (п.13 Розділу III).
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 160-ІХ за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (пункт 5 розділу V Порядку № 608).
Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додається всі матеріали службового розслідування.
Згідно з пунктом 3 розділу VIII Порядку № 608 до матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Як зазначає позивач, 27.02.2024р. його було ознайомлено лише із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.02.2024року №641 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння». З іншими документами, на підставі яких здійснювалося службове розслідування, ОСОБА_1 не знайомий.
Документів, які б свідчили про те, що позивача було в передбаченому порядку і строки повідомлено про призначене службове розслідування відповідачем не надано. Так і як не надано суду належним чином засвідчену копію наказу про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону від 23.09.2023 №4773; належним чином засвідченні копії матеріалів службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння, в тому числі усі документи та матеріали, що були підставою для призначення такого службового розслідування; документи, що підтверджують відібрання у позивача пояснень в ході проведення службового розслідування; докази ознайомлення позивача з результатами проведеного розслідування; належним чином засвідчену копію рапорту майора ОСОБА_2 , командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2024 року; документи, що стосуються проходження служби позивачем (прийняття на службу, просування по службі, службові обов'язки, докази наявності у позивача повноважень щодо розпорядження 40мм підствольним гранатометом ГП-25 №984032), докази наявності на обліку військового майна на складі (у сховищі) Військової частина НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №984032; докази видачі позивачу зі складу військової частини НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №984032; докази наявності у позивача повноважень щодо розпорядження 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №329588) та наявності на обліку військового майна на складі (у сховищі) Військової частина НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №№ НОМЕР_3 ; докази видачі позивачу зі складу військової частини НОМЕР_1 40мм підствольного гранатомета ГП-25 №32588.
Відзив на позовну заяву відповідачем не надано. Докази, які витребував суд повторно, Військова частина НОМЕР_1 не надала.
Згідно п.4 ч.5 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 ст.77 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд зазначає, що саме суб'єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування.
З наявних в матеріалах справи документів суд робить висновок, що відповідачем було порушено процедуру проведення службового розслідування, оскільки у позивача не відбирались пояснення і йому не пропонувалось їх надати; не було повідомлено про проведення щодо нього службового розслідування, як і не зазначено причин, які перешкоджали це зробити.
З матеріалів справи не встановлено, що позивач був повідомлений про проведення службового розслідування відносно нього, а відтак він був позбавлений усіх прав передбачених пунктом 3 розділу ІV Порядку № 608, таких як: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Особи, які проводили службове розслідування, не дотрималися вимог пунктів 1, 2 розділу ІV Порядку № 608, якими, зокрема, передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
А відтак, при проведенні службового розслідування відповідачем не вжито необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів осіб, стосовно яких проводиться службове розслідування, чим порушено право ОСОБА_1 на участь у службовому розслідуванні, та фактично порушено право ОСОБА_1 на захист.
Все вище вказане свідчить про порушення процедури проведення службового розслідування.
Водночас, і обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
В оскаржуваному наказі зазначено, що старший лейтенант ОСОБА_1 , в порушення вимог ст.ст. 4, 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, неналежним чином виконував покладені на нього службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, неналежним чином організовував видачу та облік ввіреного йому майна та зброї.
При цьому, відповідач не надав доказів того, що службовим розслідуванням було достеменно з'ясовано, що саме позивач допустив заподіяння шкоди державі, а також не встановлено належним чином обставини вчиненого правопорушення, його наслідки, ступінь вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.
Частина 2 ст. 3 Закону № 160-ІХ визначає, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Водночас суд зазначає, що при встановленні протиправної поведінки особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. При цьому треба враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. Зокрема, зовнішні умови й обстановку, в якій доводилось виконувати обов'язки військовій службовій особі, дії вищестоящих командирів і начальників, а також дані, які характеризують особу винного, його кваліфікацію, професійну підготовку, тривалість перебування на посаді, яку обіймає, досвід та інші обставини.
А відтак суд зазначає, що відповідач не довів, що ним під час проведення службового розслідування перевірено усі необхідні умови, за наявності яких можливе притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
Щодо виду (розміру) матеріальної відповідальності варто зазначити таке.
Законом № 160-ІХ встановлена обмежена матеріальна відповідальність (ст. 5), повна та підвищена матеріальна відповідальність (ст. 6).
Зі змісту пункту 1 оскаржуваного наказу вбачається, що за завдану пряму дійсну шкоду державі, у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків притягнути ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності згідно ст. 5 Закону №160-ІХ у розмірі 8709,18 грн. 87091,80 грн.
Щодо вказаного суд зазначає таке.
1) Стаття 5 Закону №160-ІХ визначає обмежену матеріальну відповідальність, а не повну, як зазначено в наказі.
2) Повна матеріальна відповідальність особи полягає у повному розмірі завданої з її вини шкоди (ч. 1 ст. 6 Закону № 160-ІХ).
Підвищена матеріальна відповідальність визначена ч. 3 ст. 6 Закону № 160-ІХ, відповідно до якої: особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідач, вказуючи в наказі про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, покликається на ст. 5 Закону №160-ІХ (обмежена матеріальна відповідальність), при цьому розмір відповідальності визначає як для підвищеної - десятикратний розмір. А відтак, оскаржуваний наказ в цій частині містить суперечливу інформацію, не містить правової визначеності.
3) Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 р. № 604 затверджено Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, яким визначено розмір кратного співвідношення предметів постачання до їх вартості (десятикратний розмір, п'ятикратний розмір, двократний розмір). Відповідач, застосовуючи до позивача десятикратний розмір відповідальності, не надав доказів того, що ввірена позивачу зброя має той код згідно з ЄКПП предметів постачання, за втрату якої слід застосовувати матеріальну відповідальність в десятикратному розмірі.
4) Статтею 7 Закону №160-ІХ визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.
Якщо строк експлуатації військового та іншого майна на дату його втрати закінчився або неможливо встановити час його втрати, відшкодування шкоди проводиться в розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає, але не нижче вартості металів, у тому числі дорогоцінних, та дорогоцінного каміння, які в ньому містяться, визначеної відповідно до законодавства про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.
Відповідач, вказуючи про вартість ГП-25 №984032 на рівні 8709,18 грн., не надав суду доказів на підтвердження такої вартості.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнято без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з порушенням принципу добросовісності, розсудливості, без дотримання принципу рівності перед законом та пропорційності (дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Поряд з наведеним суд зазначає, що позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ № 641 від 20.02.2024 повністю. Водночас, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що не всі пункти наказу стосуються позивача. А відтак, належним способом захисту порушених прав позивача буде визнати протиправними та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.02.2024 року №641 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння» в частині, що стосується ОСОБА_1 . За наведеного, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково - в частині, що стосується позивача.
Відповідност.244 КАС України під час ухвалення рішення суд враховує як розподілити між сторонами судові витрати, які складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом встановлено, що професійна правова допомога позивачу надавалася адвокатом Крутень Іваном Володимировичем (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від Серія РН №1139) на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 03.04.2023 року та ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 19.03.2024р. серії ВК №1123416, які наявні у матеріалах справи.
Вид наданих адвокатом послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість вказана у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
Згідно з вказаним розрахунком витрати на правничу допомогу адвоката становлять 43600грн. та включають: консультація клієнта 6 години вартість - 3000 гривень; вивчення та аналіз наданих документів Клієнтом з узгодженням правової позиції та заходів представництва інтересів Клієнта в суді 8 годин - 10 000грн.; підготовка, написання позовної заяви до Рівненського окружного адміністративного суду тривалістю 8 годин - 10 000грн.; представлення прав та інтересів клієнта в суді, орієнтовна кількість судових засідань становить 5 (з розрахунку 2000грн/год.) всього 5 годин - 10 000грн.; підготовка, написання відповіді на відзив 8 годин - 10 000грн.; фактичні витрати адвоката необхідні для виконання договору про надання професійної правової допомоги (інше) 2 години - 600 грн.
Оплата послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 03.04.2023 року та ордером на надання правничої (правової) допомоги від 19.03.2024р. серії ВК №1123416 ще здійснена не була.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Крутень І.В. професійної правової допомоги ОСОБА_1 .
В той же час, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №280/569/21).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 року по справі №826/9047/16.
Враховуючи предмет позову та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на оплату послуг з професійної правничої допомоги 43600 грн. є надмірною.
З урахуванням принципу справедливості і незначної складності справи, обсяг опрацьованого адвокатом матеріалу, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн.
Таким чином, заявлене клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
В порядку ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, витрати на правову допомогу слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.02.2024 року №641 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна служби ракетно-артилерійського озброєння» в частині, що стосується ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 3000,00 (три тисячі гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 червня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя С.М. Дуляницька