про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 червня 2024 року м. РівнеСправа №460/6075/24
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Н.О. Дорошенко, після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 171 КАС України).
Перевіряючи на виконання положень ч. 1 ст. 171 КАС України позовну заяву, суд встановив та врахував таке.
У позовній заяві позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу недоодержаної суми пенсії її померлого чоловіка - ОСОБА_2 , в сумі 200582,42 грн, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 у справі № 460/15444/21; зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу недоодержану суму пенсії її померлого чоловіка - ОСОБА_2 , в сумі 200582,42 грн, нарахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 у справі № 460/15444/21.
Як встановлено судом, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2022 у справі № 460/15444/21, яке набрало законної сили 31.05.2022, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 , відповідно до статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 02.09.2021 №ХГ11144/2588, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи із призначеної пенсії у розмірі 68% сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вказаного судового рішення ОСОБА_2 проведено перерахунок пенсії та нараховано заборгованість за період з 01.04.2019 по 30.06.2022 в сумі 200582,42 грн, що підтверджується розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії, за пенсійною справою №ХГ 0111144, а також листом відповідача від 19.03.2024 №3967-2570/Ш-05/8-1700/24.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 28.09.2023 Дубенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження с. Самойлівка Саратовська область Росія, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 28.09.2023 складено відповідний актовий запис №343.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 15.01.1983 серії НОМЕР_2 .
13.02.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області в порядку і строки, визначені статтею 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, із заявою щодо виплати їй пенсії ОСОБА_2 в сумі 200582,42 грн, яка залишилася недоотриманою ним за життя, як його дружині, яка проживала разом із ним на день його смерті, та особі, яка втратила годувальника.
Листом від 19.03.2024 №3967-2570/Ш-05/8-1700/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача, що виплата такої заборгованості буде здійснена у разі заміни стягувача за судовим рішенням на його спадкоємця (правонаступника) згідно з ухвалою суду та при відповідному фінансуванні.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, частиною третьою статті 19 КАС України визначено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини спрямовані на визнання за позивачем права власності на грошові кошти неодержані за життя її померлим чоловіком, які випливають із цивільних правовідносин, а тому спір має приватноправовий характер з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Суд зауважує, що Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Тобто у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Такі правові висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 29.11.2023 у справі № 420/6927/22.
Разом з тим, відмова органу Пенсійного фонду у виплаті членам сім'ї, які проживали разом із померлим пенсіонером на день його смерті, таких сум пенсії свідчить про відсутність переходу цих виплат до вказаних осіб та може бути підставою для звернення таких осіб до суду із позовом за захистом своїх прав.
При цьому, вимоги зобов'язального характеру, заявлені у такому позові, будуть нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, а відтак спрямовані на визнання за позивачем права власності на грошові кошти неодержані за життя такого спадкодавця, що повертає такий спір в межі порядку спадкування.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача із заявою в порядку та строки, визначені статтею 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, щодо виплати їй пенсії її померлого чоловіка в сумі 200582,42 грн, яка залишилася недоотриманою ним за життя.
Проте, відповідач листом від 19.03.2024 №3967-2570/Ш-05/8-1700/24 відмовив у виплаті позивачу таких коштів в позасудовому порядку.
Зміст статті 61 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” узгоджується з положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Статтею 1227 ЦК України встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини.
Право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом.
Право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14.02.2022 у справі № 243/13575/19, які є обов'язковими для врахування судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначають, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналіз вищевказаних правових норм, а також положень статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке набрало законної сили за життя спадкодавця, про зобов'язання органу Пенсійного фонду здійснити нарахування та виплату спадкодавцю пенсійної виплати, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії.
У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 05.01.2024 у справі № 295/4158/23.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 04.09.2019 у справі № 750/7865/18 за позовом фізичної особи до органу Пенсійного фонду щодо виплати нарахованої, але невиплаченої його спадкодавцю (батьку позивача) пенсії дійшла висновку, що судові рішення, на підставі яких в органу Пенсійного фонду виник обов'язок провести доплату до пенсії, позивача не стосуються.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі № 808/1346/18 вказала, що спори предметом яких є майнова вимога позивача щодо визнання, зокрема, в порядку спадкування, права власності на грошові кошти, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу Пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 справа № 638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера).
В постанові від 15.12.2023 у справі №805/2628/18-а Верховний Суд вказав, що тільки у змагальному судовому процесі, суд відповідної юрисдикції має можливість, зокрема, встановити, необхідні для вирішення спору щодо виплати неодоотриманої за життя суми пенсії, фактичні обставини, зокрема:
- поточну суму заборгованості органу пенсійного фонду, яка виникла, зокрема, у зв'язку з невиконанням рішення суду за життя пенсіонера, шляхом витребування у органу пенсійного фонду відповідної довідки із зазначенням конкретної суми, яка залишилася невиплаченою;
- статус позивача у справі щодо стягнення недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (член сім'ї/особа, що перебувала на утриманні померлого пенсіонера/спадкоємець);
- наявність інших осіб з аналогічним статусом, які також претендують/мають право на отримання недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера;
- дату звернення позивача із заявою до пенсійного фонду про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера;
- подання позивачем всіх необхідних документів, передбачених Порядками № 22-1, № 3-1 (в залежності від положень, за якими призначалася пенсія особі, яка померла);
- процедури, за якої у особи виникло відповідне право (суд має встановити, в якому порядку особа звернулася за недоотриманою пенсією у зв'язку зі смертю пенсіонера - як член сім'ї, який проживав разом із пенсіонером на день його смерті/особа, яка перебувала на його утриманні або як спадкоємець).
Відтак, спір у цій судовій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п.36 рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п.30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013, заява №49069/11).
Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).
Таким чином, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" (належним судом) у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вище викладене, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі (пункт 3).
Таким чином, позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням для вирішення питання повернення суми судового збору.
Керуючись статтями 170, 241, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повну ухвалу складено 10 червня 2024 року.
Суддя Н.О. Дорошенко