11 червня 2024 року Справа № 280/1290/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши у місті Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), третя особа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до її пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 період роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009, та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 21.12.2023;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з 05.07.2011 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Запорізькій області у зв'язку із призначенням їй пенсії за вислугу років. 21.12.2023 у зв'язку із досягненням необхідного пенсійного віку та наявністю необхідного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, позивач звернулась за призначенням їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2. Однак, рішенням відповідача позивачу було відмовлено у переході на пенсію за віком та у зарахуванні пільгового стажу за відсутністю копій наказів про результати атестації робочого місця та відсутності в довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 № 2670/01-08 зазначення відділення. Зауважено, що пільговий стаж позивача на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Запорізької міської ради про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 № 2670/01-08, яка відповідає вимогам закону. Водночас, із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2020 по справі №520/15025/16-а вказано, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Щодо пенсійного віку позивач посилається на необхідність його визначення відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 та із урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 360/3611/20, яка є зразковою для цієї справи. На підставі вищевикладеного просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою судді від 13.02.2024 відкрито провадження у справі №280/1290/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву від 27.02.2024, в якому зазначено, що 27.12.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон України №1058-IV) згідно із заявою від 21.12.2023, оскільки позивач не досягла пенсійного віку у 55 років та за наданими до заяви від 21.12.2023 документами встановлено, що відсутні накази про атестацію робочого місця та перелік атестованих посад. Також в довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 № 2670/01-08 за період роботи з 14.12.2004 по 29.02.2009 не вказано в якому відділенні працювала позивач. Відповідач вважає, що положення Закону № 1788 в частині визначення права та призначення пенсії за віком пільгових умовах застосуванню не підлягають. У задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
04.03.2024 до суду від третьої особи надійшов на позовну заяву, у якому зазначено, що 27.12.2023 позивач звернулася із заявою щодо переходу з пенсії за вислугою років згідно закону №1788 XII на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 2 відповідно до Закону №1058-IV. Відповідальним за розгляд заяви позивача від 21.12.2023 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Вказаним управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.12.2023 року № 923040193747, яке можливе буде лише відповідно до Закону України № 1058-IV при наявності необхідного стажу та досягнення необхідного вік. Водночас вказано, що до пакету документів на перерахунок пенсії не надані копії наказів про результати атестації робочого місця та в довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 №2670/01-08 за період роботи з 14.12.2004 по 29.02.2009 не вказано в якому відділенні працювала заявниця. Зауважено, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії ГУ ПФУ в Миколаївській області діяло на підставі та в межах своїх повноважень, у спосіб, що передбачений приписами чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно із ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
ОСОБА_1 набула 52-річного віку 20.12.2023, що підтверджується її паспортом НОМЕР_1 .
21.12.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі Порядок № 22-1) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи зазначене, заява позивача від 21.12.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
За результатами розгляду заяви відповідачем було прийнято рішення від 27.12.2023 №923040193747, яким позивачу відмовлено у переході на пенсію за віком згідно з пунктом 2 статті 114 та частини 3 статті 45 Закону України № 1058-IV. Крім того, вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні пільгового стажу на підставі довідки про підтвердження пільгового стажу від 05.12.2023 №2670/01-08.
Вважаючи протиправним рішення відповідача від 27.12.2023 №923040193747 про відмову у переході на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV та незарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однією з підстав для відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 стало те, що позивачка не досягла віку 55 років, з досягненням якого, на думку відповідачів, пов'язано виникнення права на пільгову пенсію у спірному випадку.
При цьому, відповідач керувався положеннями пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, відповідно до якого (в редакції станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, позивачка вважає, що вона отримала право на пільгову пенсію за віком за Списком №2 на умовах, визначених Законом №1788-XII, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії досягла віку 50 років, мала пільговий стаж роботи за Списком №2 більш ніж 12 років.
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до обставин даної справи на час звернення із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивачка досягла віку 50 років та мала достатній загальний та пільговий стаж за Списком №2.
Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Згідно з приписами статті 62 Закону України №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2018 по адміністративній №415/760/17, 31.07.2018 по адміністративній справі № 486/1080/16-а, від 31.07.2018 по адміністративній справі № 235/1112/17 висловив правову позицію про достатність підтвердження страхового стажу на посадах за Списком №1, 2 саме записами у трудовій книжці.
Отже, за наявності належно оформлених записів у трудовій книжці та підтвердження стажу роботу, що дає право на пільгову пенсію, підприємством, неможливо спростовувати факт наявності у позивача стажу роботи на посадах, що дає право на призначення пільгової пенсії.
Питання щодо наявності у позивача необхідного загального стажу не є спірним, оскільки відповідно до розрахунку страхового стажу позивача органом, що призначає пенсію, його враховано у розмірі 26 років 7 місяців 2 дні, що перевищує передбачений п. “б” ст. 13 Закону N 1788 необхідний страховий стаж.
Записами 6-11 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 та довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Запорізької міської ради про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 №2670/01-08 підтверджено роботу позивача із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 у періоди з 01.11.1993 по 28.11.1994 (1 рік 27 днів), з 04.07.1997 по 29.02.2009 (11 років 7 місяців 26 днів) позивач працювала за професією медичної сестри, яка безпосередньо обслуговує хворих у інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах, що передбачено Списком №2, затвердженим Постановами КМ України від 11.03.1994 №162 та від 16.01.2003 №36 як робітники, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних установах, відділеннях, кабінетах, середній медичний персонал, молодші спеціалісти з медичною освітою.
Виходячи з записів трудової книжки та відомостей довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній позивач має пільговий стаж 12 років 8 місяців 23 дні.
Доказів протилежного відповідачем не надано, при цьому спір щодо періоду роботи позивача у справі відсутній.
Разом з тим, суд зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення від 27.12.2023 №923040193747 судом встановлено, що відповідачем відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009 на підставі довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Запорізької міської ради про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 №2670/01-08.
Так, в обґрунтування відсутності підстав для зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009 на підставі довідки про підтвердження пільгового стажу від 05.12.2023 №2670/01-08 відповідачем, зокрема зазначено про відсутність копій наказів про результати атестації робочого місця.
Суд звертає увагу, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 «Про затвердження порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці» (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що записами 6- 11 серії БТ-ІІ №4917871 у трудовій книжці позивача та наданою позивачем довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №10» Запорізької міської ради про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.12.2023 №2670/01-08 підтверджено періоди роботи позивача з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009 за професією, яка передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Разом із цим суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 64 Закону №1058-ІV встановлено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд зауважує, що право особи на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, оскільки збереження таких відомостей не може контролюватись пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність.
У спірних правовідносинах відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів на підтвердження пільгового стажу позивача, що, на переконання суду, є порушенням вищезазначених норм.
Крім того, позивач як громадянин України наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Відтак, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до її пільгового стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, що дає право на призначення пенсії за Списком №2 період роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009.
При вирішенні питання щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, суд виходить з наступного.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку; пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В даному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач вперше звернулась до відповідача 21.12.2023.
В силу викладеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 21.12.2023, зарахувавши позивачу до її пільгового стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, що дає право на призначення пенсії за Списком №2 період роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №6797-8524-2407-3029 від 07.02.2024.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, код ЄДРПОУ 13844159), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.12.2023 923040193747 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до її пільгового стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 періоди роботи з 01.11.1993 по 28.11.1994, з 04.07.1997 по 29.02.2009, та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з 21.12.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова