11 червня 2024 року Справа № 280/1638/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши у місті Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо незарахування позивачці періодів роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.01.2004 по 01.02.2008, з 01.03.2008 по 30.06.2023 у подвійному розмірі;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати позивачці періоди її роботиз06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.01.2004 по 01.02.2008, з 01.03.2008 по 30.06.2023 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим перерахувати та виплатити їй пенсію за віком з 14.07.2023із урахуванням різниці, що вже була виплачена.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 06.02.2008 їй призначена пенсії за вислугу років згідно із ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №280/7159/23 відповідач рішенням від 01.02.2024 №923270188179 призначив позивачу з 14.07.2023 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020, 2021, 2022 роки, проте не зарахував періоди її роботи у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вважає, що такою бездіяльністю відповідач порушив її законні права та інтереси, оскільки дії відповідача ґрунтуються на безпідставних мотивах і не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 26.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач відзив на позовну заяву не надавав.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно із ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.02.2008 призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується копією відповідного протоколу від 14.03.2008 №311549.
08.07.2023 позивачу виповнилося 60 років, що підтверджується її паспортом НОМЕР_1 , виданим 17.11.2000 Комунарським РВ УМВС України в Запорізькій області.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №280/7159/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки з 14.07.2023 із урахуванням різниці, що вже була виплачена.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07.02.2024 №2198-874/Г-02/8-0800/24 до якого додано розрахунок врахованого стажу позивача підтверджується, що при призначенні позивачці пенсії за віком періоди її роботи у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я не зараховано у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач вважає дії Відповідача щодо обчислення розміру його пенсії в частині неврахування періодів роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002 та з 01.04.2004 по 30.06.2023 до загального стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, отже є протиправними, що підтверджується наступним.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно із ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Оцінюючи наявність правових підстав для зарахування стажу роботи позивача у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я з 06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.01.2004 по 01.02.2008, з 01.03.2008 по 30.06.2023 у подвійному розмірі згідно із ст. 60 Закону України «Про пенсій забезпечення» суд виходить із наступного.
За приписами ч. 3 ст. 24 Закону України №1058, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України “Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України” від 08.10.1997 №303 (далі - МОЗ України) було проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
У зв'язку із наведеним, до стажу роботи у подвійному розмірі за нормами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (зі змінами) зараховуються періоди роботи: - у реанімаційних відділеннях; - після перейменування відділень реанімації, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.1997 №303 - у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії, групах анестезіології та інтенсивної терапії, відділеннях інтенсивної терапії.
Крім того, у листі Міністерства охорони здоров'я України від 30.05.2006 №10.03.68/936 зазначено, що періоди роботи на посадах медичних працівників у відділеннях анестезіології, у тому числі у палатах інтенсивної терапії, повинні зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Розрахунком стажу по пенсійній справі позивачки №311549 підтверджується, що при призначенні їй пенсій за вислугу років у 2008 році періоди її роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.10.2002 по 31.01.2008 зараховано до стажу у подвійному розмірі, вказано коефіцієнтом 2 та вид трудової діяльності: “охор. здор. анестез.”
Розрахунок стажу позивача станом на 28.07.2023 по пенсії за віком свідчить, що періоди її роботи з 06.09.1999 по 31.12.2003 було обчислено у подвійному розмірі.
Водночас розрахунок розміру пенсії за віком, призначеної відповідно до судового рішення, що наданий відповідачем разом із листом від 07.02.2024 №2198-874/Г-02/8-0800/24, свідчить про виключення з її пільгового стажу, що підлягає подвоєнню періоду роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002 та періоду з 01.01.2004 по 31.01.2008.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згядно трудової книжки Позивача НОМЕР_2 , яка надавалась відповідачу при зверненні за призначенням пенсії вбачається записи №17-20, 21-34 її роботу позивача на пасодах, що відноситься до роботи у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а саме щодо спірних періодів: з 06.09.1999 по 29.09.2002 медсестрою-анестезистом у МСЧ “Радіоприлад”, з 01.10.2002 по 01.02.2008 медсестрою-анестезистом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КУ «Пологовий будинок №1», з 01.03.2008 по 31.05.2019 у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КУ «Пологовий будинок №3», з 01.06.2019 по 08.01.2020 сестрою медичною-анестезистом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Пологовий будинок №3», з 09.01.2020 по 30.06.2023 (дата по яку враховано загальний стаж) сестрою медичною-анестезистом анестезіологічної групи, відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Пологовий будинок №3».
До того ж, періоди роботи ОСОБА_1 у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я підтверджуються довідкою МСЧ ДП «Радіоприлад» від 07.02.2008 №103 про роботу позивачки з 06.09.1999 по 29.09.2002 медсестрою-анестезистом групи анестезіології та інтенсивної терапії, довідкою Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок №3» від 24.07.2023 №05-23/054 про період роботи позивачки з 01.10.2002 по 01.02.2008 сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології та інтенсивної терапії, довідкою Комунального некомерційного підприємства “Міська лікарня №7” про період роботи позивачки з 09.01.2020 по дату видачі довідки сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології та інтенсивної терапії, довідкою Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок №3» про періоди роботи від 08.09.2023 №05-23/071 з 01.10.2002 по 01.02.2008 та з 01.03.2008 по 08.01.2020 сестрою медичною-анестезистом відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
При зверненні за призначенням пенсії відповідачу надавалась трудова книжка ОСОБА_1 та довідки Державного підприємства «Радіоприлад» від 07.02.2008 №103, «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради від 08.09.2023 №05-23/071, згідно із якими з 03.09.1999 по 29.09.2002, та з 01.10.2002 по 01.02.2008 та з 01.03.2008 по 08.01.2022 позивач працювала у закладі з надання психіатричної допомоги.
Суд зазначає, що як на момент виникнення спору, так і на момент розгляду справи стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною.
Аналіз положень №1058 свідчить про те, що вона не скасовує №1788та не зупиняє її дію.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При розгляді даної справі суд враховує релевантні правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17.
Також суд зазначає, що у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушених прав позивача та способу їх поновлення, суд враховує наступне.
У постанові від 23.12.2021 у справі N 480/4737/19 Верховний Суд зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам:забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
У справі №580/1617/19 Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
До того ж, у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок:«…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Європейський суд з прав людини, вказуває, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п. 158) (рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07,п. 29).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відтак, слід визнати бездіяльність відповідача щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.01.2004 по 01.02.2008, з 01.03.2008 по 30.06.2023 у подвійному розмірі та зобов'язати здійснити перерахунок її пенсії із подвоєнням відповідних періодів роботи.
Згідно із ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.
За наведених підстав та вказаних правових норм, позовні вимоги є обґрунтованими та у звязку із залученням співвідповідача, підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. ст.2, 9, 139, 241-243, 254-263 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій областіи (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 204900121) щодо незарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періодів роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.01.2004 по 01.02.2008, з 01.03.2008 по 30.06.2023 у подвійному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди її роботи з 06.09.1999 по 29.09.2002, з 01.01.2004 по 01.02.2008, з 01.03.2008 по 30.06.2023 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим перерахувати та виплатити їй пенсію за віком з 14.07.2023 із урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. дев'яносто шість коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова