11 червня 2024 року Справа № 280/3009/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо незарахування ОСОБА_1 , стажу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (2 роки), період строкової військової служби в радянській армії (2 роки 03 дня), період роботи за юридичною спеціальністю (1 рік 06 міс. 08 днів та зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 56% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці періоду половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (2 роки), період строкової військової служби в радянській армії (2 роки 03 дня), період роботи за юридичною спеціальністю (1 рік 06 міс. 08 днів), здійснивши перерахунок з 19 лютого 2020 року, та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання на підставі довідки ТУ ДСА в Запорізькій області від 17.03.2020 р., виходячи із 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум, до відповідних змін в законодавстві або втрати такого права.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова відповідача здійснити перерахунок розміру призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та відмова зарахувати до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоди проходження мною військової служби, навчання та періоди роботи за юридичною спеціальністю, є незаконною, протиправною та такою, що не відповідає законодавству, яке регулює спірні правовідносини. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 09.04.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів від дня одержання відповідної ухвали суду.
Ухвалою суду від 22.04.2024 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
28.05.2024 подано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, зазначає, що стаж на посаді судді - 23 роки 23 дні за періоди роботи з 06.07.1981 по 09.09.1981 та з 14.12.1981 по 01.11.2004. В стаж роботи на посаді судді включено всі періоди роботи відповідно до наданих документів, окрім половини строку навчання на денній формі навчання у Харківському юридичному інституті, періоду проходження строкової військової служби у кількості 02 роки 03 дні та періоду роботи за юридичною спеціальністю у кількості 01 рік 06 місяців 08 днів, оскільки таке не передбачено чинним законодавством. Таким чином відповідач вважає, що відсоткове значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, становить 56%. Вважає свої дії правомірними та просить у задоволенні позову відмовити.
На підставі матеріалів адміністративної справи судом встановлено такі обставини.
Позивач згідно із Постановою Верховної Ради України від 07.10.2004 № 2076 звільнений з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у звязку з виходом у відставку з 01.11.2004.
Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , стаж позивача становить 27 років 23 дні, з яких:
- служба в Радянській армії - 16.05.1971 по 19.05.1973 - 02 роки 00 місяців 03 днів;
- ? навчання у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Джержинського з 1976 року по 1980 рік - 02 роки 00 місяців 00 днів;
- в.о. судді Шевченківського районного народного суду м. Запоріжжя з 06.07.1981 по 09.09.1981 - 00 років 02 місяці 03 дні;
- суддя Ленінського районного народного суду м. Запоріжжя з 14.12.1981 по 09.04.1990 - 08 років 03 місяці 25 днів;
- голова Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з 09.04.1990 по 01.11.2004 - 14 років 06 місяців 22 дні.
Зі змісту листа ГУ ПФУ в Запорізькій області, наявного в матеріалах справи, у відповідь на звернення позивача, вбачається, що позивач з 01.11.2004 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, перераховане відповідно до ст. 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402 «Про судоустрій і статус суддів». Стаж на посаді судді становить 23 роки 23 дні. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.07.2019 по справі № 280/2727/19 ОСОБА_1 проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працював на відповідній посаді, з 01.01.2018 по 03.12.2018 згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 23.04.2019 № 08-02/1017, з 04.12.2018 по 31.12.2018 на підставі довідки від 15.01.2019 № 08-02/73 та з 01.01.2019 по 31.01.2019 на січень 2019 року у сумі 28425,24 грн., яка була виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України у листопаді 2022 року. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2020 по справі № 280/3727/20 ОСОБА_1 перераховано з 01.05.2019 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум та з 19.02.2020 проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 № 08-02/991, з урахуванням раніше виплачених сум та нараховано доплату у сумі 222619,90 грн. Згідно з рішенням по справі № 280/3727/20 здійснено розрахунок компенсації втрати частини доходів у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» за період з вересня по жовтень 2020 року та нараховано 3350,43 грн. Стосовно розрахунку стажу ОСОБА_1 на посаді судді повідомлено, що його здійснено з урахуванням 23 років 23 днів роботи на посаді судді, за періоди: з 06.07.1981 по 09.09.1981 та з 14.12.1981 по 01.11.2004 відповідно до п. 3 ст. 142 Закону № 1402 у розмірі 56 відсотків суддівської винагороди судді. Також зазначено, що рішення суду по справі № 280/3727/20 не містить зобовязань щодо виплати довічного грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди в подальшому (після 19.02.2020).
Позивач 19.02.2024 звернувся зі скаргою на ім'я начальника ГУ ПФУ в Запорізькій області, в якій просив включити до стажу суддівської роботи період проходження строкової військової служби, половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті, період роботи за юридичною спеціальністю з 01.08.1980 по 14.12.1981, а саме: стажером Ленінського народного суду м. Запоріжжя, стажером та виконуючим обовязки народного судді Шевченківського районного народного суду м. Запоріжжя, стажером та адвокатом Запорізької колегії адвокатів.
Відповідач листом, у відповідь на звернення позивача, повідомив, що розрахунок стажу судді здійснено з урахуванням 23 роки 23 дні роботи на посаді судді за періоди з 06.07.1981 по 09.09.1981 та з 12.12.1981 по 01.11.2004 у розмірі 56% суддівської винагороди судді. Іншого чинним законодавством не передбачено.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України “Про судоустрій і статус суддів” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно із частиною 1 статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина 2 статті 142 Закону №1402-VI).
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України №2453-VI.
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування” від 16.10.2019 №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.
Пунктом 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Аналогічні положення були передбачені ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Таким чином з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі №2-р/2020, для всіх суддів у відставці незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або конкурсу, визначено однаковий підхід для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру, встановленого Законом №1402-VIII.
Суд звертає увагу, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановлений Законом №1402-VIII, визначається з урахуванням трьох складових: 1) стажу роботи на посаді судді; 2) розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; 3) відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
При цьому суд вважає, що у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані різні закони при визначенні окремих складових, з яких обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, оскільки зазначене не узгоджується з приписами чинного законодавства, суперечить змісту рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 щодо необхідності встановлення однакового підходу до визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Отже, суд вважає безпідставними твердження позивача про наявність у нього права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з відсоткового розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, встановленого Законом №2453-VI та Законом №2862-ХІІ.
Таким чином, при визначенні відсоткового значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, необхідно враховувати розмір, встановлений частиною 3 статті 142 Закону №1402-VIII, а саме: 50 відсотків зі збільшенням на 2 відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір.
Відповідно до положень ст.137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Як вже було зазначено судом вище, відповідачем при здійсненні обрахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, було враховано стаж роботи на посаді судді 23 роки 23 дні (23 повних років стажу на посаді судді).
З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом при проведенні обрахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, не було враховано до стажу роботи позивача, який дає право на отримання довічного грошового утримання, половину строку навчання на денній формі у вищому навчальному закладі у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Джержинського з 1976 року по 1980 рік (2 роки) та календарний період проходження строкової військової служби з 16.05.1971 року по 19.05.1973 року (02 роки 03 дні).
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час обрання позивача на посаду судді безстроково питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося ч.4 ст.43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Згідно з ч.4 ст.43 Закону України «Про статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абз.2 ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Таким чином, законодавством було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів.
Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 року у справі № 9901/382/18 провадження № 11-319сап18, у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2397-VIII від 05.04.2018 року), час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З урахуванням зазначеного, в даному випадку, до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці, має бути зарахована половина строку навчання за денною формою навчання у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 1976 року по 1980 рік, що становить 2 роки, та календарний період проходження строкової військової служби в Радянській Армії з 16.05.1971 року по 19.05.1973 року, що становить 2 роки 3 дні.
Стосовно зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці періоду роботи з 01.08.1980 по 21.06.1981 на посаді стажера народного судді Ленінського районного народного суду м. Запоріжжя та з 22.06.2981 по 05.07.1981 на посаді стажера в Шевченківському районному народному суді м. Запоріжжя суд зазначає таке.
На час обрання позивача на посаду судді діяв Закон Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X.
Відповідно до ст. 55 Закону Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X, суддею і народним засідателем може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.
Таким чином, Законом Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X не встановлювалися вимоги щодо стажу роботи кандидата у судді і народних засідателів при обранні на посаду вперше.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 вперше обраний на посаду народного судді Ленінського районного народного суду м. Запоріжжя 14.12.1981, тобто, коли Законом Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X не встановлювалися вимоги щодо стажу роботи кандидата у судді при обранні на посаду.
Згідно записів трудової книжки, ОСОБА_1 у відповідності до Постанови Верховної Ради України №1683-ІІІ від 11.05.2000 обраний суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя безстроково.
01.11.2004 ОСОБА_1 відраховано зі штату Шевченківського районного суду м. Запоріжжя на підставі Постанови Верховної Ради України №2076-ІV від 07.10.2004 у зв'язку із поданням заяви про відставку.
Відповідно до абзацу 4 пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Пункт 34 розділу XII доповнено абзацом четвертим згідно із Законом України «Про вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII, який набрав чинності з 05.01.2017.
Однак, позивач звільнений з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя на підставі Постанови Верховної Ради України №2076-ІV від 07.10.2004 у зв'язку із поданням заяви про відставку, тобто в період, коли такої норми Закону №1402-VIII не існувало.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, положення абзацу 4 пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII не врегульовують спірні правовідносин, а отже не можуть застосовуватись судом при вирішенні цієї справи.
Крім того, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2509-VIII від 12.07.2018 (далі - Закон №2509-VIII) внесені зміни до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, яку доповнено частиною другою.
Відповідно до частини 2 статті 137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз цієї норми у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII дає підстави для висновку, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2509-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Вищевказана редакція частини другої статті 137 Закону №1402-VIII діє з 05.08.2018 року - дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2509-VIII від 12.07.2018 року.
На час обрання позивача на посаду судді діяв Закон Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X.
Таким чином, Законом Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 №2022-X не встановлювалися вимоги щодо стажу роботи кандидата у судді і народних засідателів при обранні на посаду вперше.
Позивач звільнений з посади судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, до набрання чинності Законом №2509-VIII, а отже в розумінні статті 58 Конституції України, зміни внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2509-VIII від 12.07.2018 року, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У спільному листі Голови Вищої ради правосуддя, в.о. Голови Верховного Суду, Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в.о. Голови Ради суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, Ректора Національної школи суддів України від 05.11.2018 року № 41783/0/9-18, № 2664/0/2-18, № 01-6757/18, №9рс-1112/18, №1-22433/18, №02/3878 «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» надано роз'яснення щодо зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді.
Виходячи зі змісту вказаного листа, необхідно відмітити, що передбачені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунок) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді, здійснюється з дати набрання чинності Законом №2509-VIII, тобто з 05.08.2018.
Судом встановлено, що позивач реалізував своє право на відставку до внесення змін Законом України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За приписами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тлумачення вказаної норми наведено в рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999, зі змісту якого слідує, що частина перша статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватись до правовідносин, які існували раніше.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України (2001-05), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
Таким чином, суд наголошує, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за виключенням того, що це пом'якшує саме відповідальність фізичної особи.
Частиною третьою статті 141 Закону №2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI, зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону №2862-ХІІ, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
Частиною 6 статті 44 Закону №2862-ХІІ визначено, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно із статтею 2 цього Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів судів, прокуратури, а також в державних органах колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, зокрема, у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.
Пунктом 3 Порядку №283 було передбачено, що до стажу державної служби включається також робота на посадах службовців в органах зазначених у п.2 цього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.
Згідно п.4 Порядку №283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Наказом № 65 від 01.08.1980 ОСОБА_1 призначено стажером народного судді Ленінського районного народного суду м. Запоріжжя.
Наказом № 51-а від 18.06.1981 позивач переведений на стажування в Шевченківський районний народний суд м. Запоріжжя з 22.06.1981.
Позивач на час перебування на посаді стажиста перебував у штаті Запорізького облвиконкому, про що також свідчить трудова книжка.
Таким чином, період роботи на посаді стажиста судді відповідного суду зараховується до стажу державної служби, а відтак враховуючи вимоги частини 6 статті 44 Закону України «Про статус суддів» такий період повинен враховуватися при визначенні доплати до посадового окладу за вислугу років.
Суд наголошує, що вищевказані нормативні акти розмежовують поняття стажу роботи, що дають право на доплату за вислугу років до посадового окладу та дають право на довічне грошове утримання.
Робота державної служби до якої відноситься посада стажиста суду, давала позивачу право на доплату за вислугу років, однак не включалася до періоду згідно ст.43 Закону №2862-ХІІ, що дають право судді на відставку.
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що зміни внесені Законом України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на позивача не розповсюджуються.
Стосовно зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці періоду роботи з 10.09.1981 по 01.11.1981 на посаді стажера адвоката та з 02.11.1981 по 13.12.1981 адвокатом Запорізької обласної колегії адвокатів суд зазначає, що, як було вже зазначено вище, позивача обрано на посаду та звільнено з посади судді до набрання чинності Закону України № 1402-VIII, тобто на нього не поширюються приписи частини 2 статті 137 Закону №1402 щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо зарахування до стажу на посаді судді періоду роботи позивача стажером адвоката та адвокатом Запорізької обласної колегії адвокатів з 10.09.1981 по 13.12.1981.
Положення Закону № 2509-VIII не можна застосовувати самостійно до правовідносин поза межами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що до позивача не може застосовуватись норма права щодо зарахування стажу роботи в галузі права, яка набрала чинності після виходу позивача у відставку, у зв'язку з тим, що у законі не має прямого посилання на зворотну дію закону у часі.
Окрім того, суд вважає, що в частині зарахування стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці періоду роботи на посаді виконуючого обов'язки народного судді Шевченківського районного народного суду м. Запоріжжя з 06.07.1981 по 09.09.1981 слід відмовити, оскільки такий період роботи врахований до стажу роботи позивача, що дає право на отримання довічного грошового утримання, як судді у відставці, що відповідачем не заперечується та підтверджується Розрахунком стажу судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Тобто, загальний стаж ОСОБА_1 для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розумінні Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII складає повних 27 років (27 років 26 днів).
Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, згідно якого розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 виходячи із його стажу повних 27 років повинно становити 64 %, з яких: 50 % - за стаж роботи на посаді судді 20 років; 14 % (7 років * 2 %) - за кожен рік на посаді судді понад 20 років.
З огляду на викладене, суд вважає, що твердження позивача про наявність у нього права на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, є безпідставними, як і твердження стосовно протиправності дій щодо відмови у здійсненні такого перерахунку.
Разом з тим, також безпідставним є і застосування відсоткового значення розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання позивача, на рівні 56%.
Таким чином, враховуючи принцип застосування однакових підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суд вважає, що здійснюючи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, слід обчислювати розмір такого грошового утримання виходячи з норм, чинних станом на момент здійснення такого перерахунку.
Застосування іншого підходу щодо обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці буде порушенням принципу незалежності суддів, гарантованого ст.126 Конституції України.
За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відмовляючи у проведенні з 19.02.2020 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи з суддівської винагороди на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 № 08-02/991, щодо розрахунку відсоткового значення розміру суддівської винагороди 56 % (23 повних років стажу), та у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання та календарний період проходження строкової військової служби діяло не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 у стаж роботи, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою навчання у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 1976 року по 1980 рік, що становить 2 роки, та календарний період проходження строкової військової служби в Радянській Армії з 16.05.1971 року по 19.05.1973 року, що становить 2 роки 3 дні, визначивши суддівський стаж 27 років 26 днів, з врахуванням періоду роботи на посаді судді 23 роки 23 дні, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 19.02.2020 року, у розмірі 64 % від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в частині.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання та календарний період проходження строкової військової служби.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 у стаж роботи, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою навчання у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського з 1976 року по 1980 рік, що становить 2 роки, та календарний період проходження строкової військової служби в Радянській Армії з 16.05.1971 року по 19.05.1973 року, що становить 2 роки 3 дні, визначивши суддівський стаж 27 років 26 днів, з врахуванням періоду роботи на посаді судді 23 роки 23 дні.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення до 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 64 % від суми суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 17.03.2020 № 08-02/991, починаючи з 19.02.2020, з урахуванням фактично сплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 1211,20 грн. (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11.06.2024.
Суддя А.В. Сіпака