11 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/6359/24
категорія 102000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Овруцького відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 із позовом до Овруцького відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі дитині - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у зв'язку з досягненням нею 16-річного віку у формі книжечки, що передбачена Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
- зобов'язати відповідача видати дитині - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у зв'язку з досягненням нею 16-річного віку у формі книжечки, що передбачена Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що після досягнення дитиною позивача - ОСОБА_2 16-річного віку, вона звернулась до Овруцького відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, що передбачена Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХП, однак отримала відмову, оформлену листом, у видачі паспорту громадянина України вказаного зразка. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач в інтересах дитини, звернулася до суду.
Ухвалою судді від 05.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
18.04.2024 через відділ документального забезпечення суду Овруцьким відділом Управління державної міграційної служби України в Житомирській подано відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що лист-відповідь не можна розцінювати як відмову позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивачу листом було роз'яснено законодавчо визначений алгоритм дій з зазначенням переліку документів, які необхідні для отримання паспорта громадянина України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується свідоцтвом про народження.
Позивач звернувся із заявою до Овруцького відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області з приводу видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до чинного Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів ЄДДР.
До заяви позивачем додано свідоцтво про народження, копію документу, що підтверджує громадянство та посвідчує особу матері, дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см та довідку про реєстрацію місця проживання.
Однак, листом від 19.03.2024 за №В-4/6/18227-24/1827-5/24 відповідачем надано відповідь, в якій зазначено про відсутність підстав для видачі паспорта у формі книжечки зразка 1994 року з огляду на подання не в повному обсязі документів та інформації, необхідної для оформлення й видачі паспорта, а саме: рішення суду, яке набрало законної сили.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 23.04.1991 № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон України № 5492-VI) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до пп. а п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону №5492-VI Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (надалі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Згідно з ч. 3 ст.13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 14 Закону № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час діє Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (надалі - Положення № 2503-ХІІ), п. 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
03.04.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 Про внесення зміни до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302, відповідно до якої п. 3 Постанови № 302 доповнено абзацом такого змісту: Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Згідно з п.п. 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Порядок №456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України.
Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає, зокрема, рішення суду.
Тобто, чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України саме у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначені наступні ознаки типових справ:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Таким чином, сторони та заявлені позовні вимоги містять визначені Верховним Судом ознаки типової справи.
Судом встановлено, що позивач звернувся з заявою, в якій просив оформити і видати його неповнолітній дитині паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ та надав документи на оформлення паспорта-книжечки, за результатами розгляду якої відповідачем, з посиланням на приписи Закону №5492-VI та Тимчасового порядку №456, повідомлено, що відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, оформлення і видача паспорта здійснюється територіальними підрозділами ДМС особі, яка досягла 16-річного віку.
Відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII була предметом розгляду у зразковій справі та була визнана неправомірною.
За правилами статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 у згаданій зразковій справі, є обов'язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Крім того, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, чим порушено її права, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови та зобов'язання відповідача видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вказане є належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду.
Щодо дотримання позивачем всіх необхідних вимог при зверненні до органу міграційної служби щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин щодо наявності у позивача права на отримання паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), відповідач не має права діяти на власний розсуд, а саме оформлювати або не оформлювати паспорт у вигляді паспортної книжечки.
Проте вказаний обов'язок відповідач повинен виконати при наявності відповідних документів, надання яких встановлено законодавством.
Пункт 3 Постанови №2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, затверджено постановою ВР України від 26 червня 1992 року №2503-XII, в редакції постанови від 2 вересня 1993 року №3423-XII, для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Форма такої заяви, зазначеної у пп. 1 п. 13 була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України №320 від 13.04.2012 Про затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, а саме додаток 1. Однак, наказ Міністерства внутрішніх справ України №320 від 13.04.2018 втратив чинність на підставі наказу МВС №161 від 01.03.2018.
Відтак, зразка форми заяви про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації п. 13 Положення про паспорт на сьогодні немає.
Наказ Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 Про затвердження Тимчасового порядку оформленні і видачі паспорта громадянина України хоч і містить форму заяви про видачу паспорта громадянина України (додаток 1), проте наказ №456, виходячи із його суті і змісту, не може бути застосовано у даних правовідносинах, оскільки на дату подання документів відсутнє на користь заявника рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою №2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило принципу верховенству права.
Беручи до уваги відсутність зразка форми заяви про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації п. 13 Положення, суд доходить висновку, що заявник, подавши заяву, в якій просив оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, що за своєю суттю та змістом відображає волевиявлення особи на його отримання, діяв у відповідності до вимог пункту 13 Положення про паспорт громадянина України (затверджено постановою ВР України від 26 червня 1992 року №2503-XII, в редакції постанови від 2 вересня 1993 року №3423-XII).
Суд вважає безпідставними доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, щодо ненадання позивачем повного пакету документів, необхідних для проведення процедури оформлення та видачі паспорта громадянина України, передбаченого пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку №456.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, а тому адміністративний позов необхідно задовольнити.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: відсутній. Паспорт серія НОМЕР_1 ) до Овруцького відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Тараса Шевченка, 31А, м. Овруч, Житомирська обл., Коростенський р-н, 11101. РНОКПП/ЄДРПОУ: 37808497), про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Овруцького відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Овруцький відділ Управління державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
11 червня 2024 р.