11 червня 2024 року Справа №160/1414/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. розглянувши заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 11.03.2024 року № 160/1414/24 за позовом ОСОБА_1 (адреса представника: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
03.06.2024 року представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/1414/24 в порядку ст.382 КАС України.
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що під час звернення до відповідача з заявою про виконання рішення суду, останній отримав відповідь, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та з виписки від 30.05.2024 року, на думку заявника, управління не здійснює перерахунок пенсії з дати призначення.
Суд, розглянувши заяву представника позивача - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали заяви, встановив таке.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року адміністративний позов у справі №160/1414/24 було задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 28.11.2019 року за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 28.11.2019 року, з урахуванням висновків суду, які зроблені під час розгляду цієї справи. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Представник позивача отримав виконавчі листи 06.05.2024.
Дослідивши матеріали заяви, при вирішенні її по суті, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав та зазначав про таке.
Згідно із ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
В ст. 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Серед основних засад (принципів) адміністративного судочинства, які закріплені в ст. 2 КАС України визначається обов'язковість судового рішення.
Згідно із ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Згідно із ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішеннях по справах «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «Горнсбі проти Греції», «Жовнер проти України», «Бурдов проти Росії», «Ясіун'єне проти Литви», «Руйану проти Румунії» наголошує на тому, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового розгляду».
Європейський суд з прав людини зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або не спроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
В контексті статті 6 цієї Конвенції, виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».
Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов'язань у межах відповідної справи.
Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З матеріалів заяви видно, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 30.05.2024 року повідомило, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року у справі № 160/1414/24 з 28.11.2019 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надало виписку від 30.05.2024 року.
Зі змісту заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення вбачається, що заявник фактично не погоджується з тим, що управління нарахувало до виплату суму невідомого походження , що є менше прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Правовідносини, на які посилається представник позивача у заяві про встановлення судового контролю, виникли після ухвалення судом рішення.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Суд не вправі поза межами позовного розгляду справи надавати правову оцінку діям Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що були вчинені після прийняття судом рішення.
Суд підкреслює, що визначені представником позивача обґрунтування не свідчать про невиконання рішення суду від 11.03.2024 у справі № 160/1414/24, оскільки рішення було виконано відповідачем у відповідності до визначеної резолютивної частини (повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії), що підтверджується листом від 30.05.2024 року № 32498-21372/А-01/8-0400/24, де відповідач зазначив, що пенсія ОСОБА_1 призначена з 28.11.2019 року.
Представник позивача обрав неналежний спосіб правого захисту, оскільки питання правомірності вчинення дій Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підлягають розгляду в порядку позовного провадження, а не в порядку виконання рішення суду, яким правова оцінка відповідним діям не надавалась (розміру пенсії), оскільки вони не існували станом на день прийняття судового рішення.
Враховуючи викладене, суд не бачить підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі, у зв'язку з обранням представником позивача неналежного способу правового захисту.
Станом на момент розгляду поданої заяви про встановлення судового контролю, в матеріалах справи відсутні всі можливі заходи позивача направлені на виконання рішення.
У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Суд звертає увагу на те, згідно із ч. 8 ст.382 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд робить висновок про недоцільність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241-243, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року у справі № 160/1414/24 в порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук