08 січня 2024 рокуСправа №160/29069/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суровим наглядом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
07.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суровим наглядом, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за не отримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 22092,82 грн.
- зобов'язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 22092,82 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправну бездіяльність посадових осіб Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні, зокрема щодо невиплати позивачу в день звільнення грошової компенсації за не отримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 22092,82 грн.
Ухвалою від 08.11.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
21.11.2023 року представником відповідача подано відзив на позовну, у якому зазначено про таке. Як слідує з матеріалів справи, за позивачем визнано право на отримання компенсації вартості неотриманого речового майна, так як відділом зазначено, що отримання такої компенсації пов'язане з відсутністю фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Тому станом на день подання позовної заяви відповідачем з об'єктивних причин не було виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до витягу з Наказу №148 о/с-23 від 06.10.2023 року Відділу охорони української психіатричної лікарні з суворим наглядом звільнено 16.10.2023 року з Державної кримінально-виконавчої служби України старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , з посади молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Вислуга років станом на день звільнення складає:
- у календарному обчисленні - 14 років 07 місяців 08 днів;
- пільговому обчисленні - 28 років 02 місяця 28 днів.
Вислуга років для виплати вихідної допомоги складає 14 років 02 місяці 28 днів.
Провести нарахування з грошового забезпечення за невикористану частину чергової щорічної оплачуваної відпустки за 2023 рік у кількості 12 діб.
Підстава: персональне застереження №3/3-278 від 11.08.2023 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації, позивач звернувся до суду з даним позовом суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 3 Порядку №578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Відповідно до пункту 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв'язку з чим оформляється відповідна довідка.
Згідно довідки №65 загальна сума до виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 22092,82 грн.
З наданої до суду копії заяви позивача про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування вбачається, що така заява була отримана відповідачем 16.10.2023 року про що свідчить наявний на заяві відбиток печатки відповідача з вх. №476.
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та наведений факт не заперечується сторонами.
При цьому судом зауважується, що відповідачем не заперечується обов'язок щодо відшкодування у грошовій формі за належні до видачі предмети речового майна, оскільки останнім складено довідку про загальну вартість не отриманих речей.
У рішенні в справі "Будченко проти України від 24.04.2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Держава гарантує виконання взятих на себе зобов'язань.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач 16.10.2023 року звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації за неотримане речове майне та надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, тобто вчинив залежні від нього дії щодо реалізації права на вказану виплату у спосіб, передбачений п.4 Порядку №178.
У відповідь на таку заяву відповідач сформував лист №3/4-485 від 20.10.2023 року, яким повідомив позивача, що відповідно до п. 22 Порядку №578 грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна виплачується за наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. У кошторисних призначеннях відділу на 2023 рік відсутні цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим зі служби. Проведення виплат буде здійснено після отримання додаткового фінансування.
У рішенні в справі "Будченко проти України» від 24.04.2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) Європейський суд з прав людини зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
З огляду на вказане суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
З метою відновлення порушених прав позивача суд доходить висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за речове майно.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо не невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за не отримане в період служби речове майно особистого користування в сумі 22092,82 грн.
Зобов'язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 22092,82 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом судові витрати з оплати судового збору у розмірі 858,88 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко