10 червня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1044/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішень,
ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2022 № 0280723-2404-0304 та № 0280724-2404-0304.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на праві власності позивачу належать об'єкти нерухомого майна, а саме: навіс для зерна площею 970 кв.м, який розташований у АДРЕСА_1 та типовий склад площею 768,4 кв.м, який розташований у АДРЕСА_1 (далі - об'єкти нерухомості, будівлі, споруди).
ОСОБА_1 має в користуванні земельні ділянки на яких здійснює вирощування сої. З посиланням на норми чинного законодавства вказує, що він є сільськогосподарським виробником, а об'єкти нерухомого майна, які йому належать використовуються у сільськогосподарській діяльності.
Головне управління ДПС у Волинській області 04.07.2022 прийняло податкові повідомлення-рішення, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на вказані об'єкти нерухомості: № 0280723-2404-0304 за 2021 рік на суму 17289,00 грн, № 0280724-2404-0304 за 2021 рік на суму 21285,00 грн.
Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить їх скасувати, оскільки належні позивачу будівлі, споруди використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а тому відповідно до підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не є об'єктами оподаткування. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вказано, що позов подано в строк, визначений статті 122 КАС України.
Ухвалами суду від 10.06.2024 судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та зазначив, що застосування пункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та особа є сільськогосподарським товаровиробником (яким позивач не являється). Відтак фактично нерухоме майно, яке перебуває у власності позивача, не підпадає під дію пункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, яким встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських виробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відтак, враховуючи вимоги пункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач повинен сплачувати даний вид податку на загальних підставах. Вважає, що відповідачем у відповідності до норм ПК України нараховано даний податок, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - правомірними.
У відповіді на відзив позивач ще раз підтримав доводи позову.
Відповідач у запереченні на відповідь на відзив вказав на те, що в розумінні вимог чинного законодавства позивач не є сільськогосподарським виробником, а тому повинен сплачувати даний податок.
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що відповідно до копій договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.04.2021, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, фізична особа ОСОБА_1 є власником наступних об'єктів нерухомого майна:
1) «Навіс для зерна» площею 970 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) «Типовий склад» площею 768.4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; ( а.с.13-18,64-65).
ГУ ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення-рішення, якими ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2021 рік, а саме: 04.07.2022 № 0280723-2404-0304 за 2021 рік на суму 17289,00 грн, № 0280724-2404-0304 за 2021 рік на суму 21285,00 грн (а.с.10, 10 зворот, 70,70 зворот).
Податкові зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 роки нараховані по 2 вказаних об'єктах нерухомості за період з 12.04.2021 по 31.12.2021.
Як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 є власником об'єктів нерухомого майна, а саме: 1) «Навісу для зерна»; 2) «Типового складу».
Спірним у цій справі є питання правомірності визначення податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлових приміщень, та можливість застосування положень пп. 266.2.2 “ж” п.266.2 ст.266 ПК України за обставин, що склалися.
Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд враховує наступне.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із статтею 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Водночас у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України наведені об'єкти, які не є об'єктом оподаткування за вказаною нормою закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цього Кодексу не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Також слід зазначити, що встановлена підпунктом “ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Аналізуючи наведені приписи норми підпункту “ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, суд приходить до висновку про те, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Залежно від періоду (до і після 01.01.2019) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000р., клас “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.
Відтак перелік будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, визначений наведеною нормою, не є вичерпним та містить лише одне виключення.
Суд погоджується із позивачем, що належні йому на праві власності об'єкти нерухомості - приміщення типового складу та навісу для зерна, та по яким відповідачем визначені грошові зобов'язання, є будівлями, що можуть використовуватися у сільськогосподарській діяльності.
Однак, така обставина повинна бути доведена належними та допустимими доказами, які б підтверджували їх фактичне використання позивачем протягом 2021 року у сільськогосподарській діяльності.
Разом з тим, під час розгляду справи не представлено будь-яких документів про те, що дійсно такі будівлі та приміщення, які за своїм прямим призначенням призначені для використання саме в сільськогосподарській діяльності, приймали участь (прямо чи побічно) у виробництві сільськогосподарської продукції, яку як стверджує позивач він здійснює.
Крім того суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено те, що він є сільськогосподарським виробником.
Поняття “сільськогосподарський товаровиробник” міститься у ст.1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років” № 2238-III від 18.01.2001 року, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття “виробники сільськогосподарської продукції”. Так, відповідно до приписів ст.1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис” виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Тобто, в розумінні вищевказаних нормативних актів, фізична особа може бути сільськогосподарським виробником, однак така обставина повинна бути доведена належними та допустимими доказами.
Наявність у родичів позивача сільськогосподарських паїв на земельні ділянки, які розташовані в с. Полиці, що посвідчуються відповідними сертифікатами (а.с.6-8) та наявності у власності позивача трактора БЕЛАРУС-82.2 (а.с.31-32) ніяким чином не свідчить про те, що він є таким виробником.
По-перше, в справі відсутні будь-які документи, які б засвідчували, що саме позивач використовує земельні паї, а не будь-хто з його родичів та з якого періоду.
По-друге, із долученого до справи договору купівлі-продажу від 10.10.2021, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3 на продаж сої не випливає, що цей товар було вирощено саме ОСОБА_1 , та чи здійснювалась передача товару саме у 2021 році.
Зокрема, в договорі відсутні посилання на дату передачі товару та документи, які б засвідчували фактичну передачу товару, згідно умов договору, його оплату.
При цьому суд зауважує, що зміст наявних у справі документів не дає можливості визначити, яку саме сільськогосподарську діяльність здійснює ОСОБА_1 та яким чином зазначені об'єкти ним використовуються у сільськогосподарській діяльності.
Разом із тим, при вирішенні питання щодо наявності у позивача пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд враховує, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що він дійсно є сільськогосподарським виробником та безпосереднього ним використання у сільськогосподарській діяльності вищезазначених об'єктів нерухомості.
Рішення Камінь-Каширської міської ради від 16.07.2021 №8/11-56 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6500 га для іншого сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 (а.с. 25) та те, що він є власником спеціалізованої сільськогосподарської техніки ніяким чином не підтверджують використання об'єктів нерухомості в його сільськогосподарській діяльності та те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником.
Суд зазначає, що визначена у законодавстві пільга може бути застосована за наявності всіх умов, визначених підпунктом “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, чого в даному випадку у позивача не має.
Виходячи із встановлених під час розгляду справи обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд вважає не доведеним те, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, спірні податкові повідомлення-рішення від 04.07.2022 № 0280723-2404-0304 та № 0280724-2404-0304, якими позивачу визначено суми податкових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2021 рік, прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та ПК України, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішень відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк