м. Вінниця
11 червня 2024 р. Справа № 120/871/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішень ГУ ПФ України в Запорізькій області №024650005915 від 09.08.2023 року та №024650005915 від 18.09.2023 року про відмову в призначенні йому пенсії.
Ухвалою суду від 29.01.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 29.01.2024 року.
Ухвалою суду від 19.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк представником Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у рішеннях ГУ ПФ України в Запорізькій області №024650005915 від 09.08.2023 року та №024650005915 від 18.09.2023 року.
10.04.2024 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області також надійшов відзив на позовну заяву, однак суд звертає увагу, що ухвалою від 19.02.2024 року відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.
Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 19.02.2024 року, натомість відзив на позовну заяву подано представником відповідача лише 10.04.2024 року.
При цьому клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, як і будь-яких доказів в обґрунтування причин поважності пропущення такого строку останній не надав.
З урахуванням зазначеного, вказаний відзив не приймається до уваги судом, оскільки поданий з порушенням пункту 1 частини четвертої статті 162 КАС України та поза межами встановленого п'ятнадцятиденного строку з дня отримання копії ухвали судді Вінницького окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2024 року.
Разом з тим, 01.04.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у якій останній наводить свої аргументи на спростування доводів вказаного відповідача викладених у відзиві.
Однак, враховуючи положення частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України), суд не бере до уваги зазначену відповідь позивача, оскільки дана категорія справ не передбачає подачі відповідної заяви.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке рішенням від 09.08.2023 року №024650005915 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Даним рішенням не зараховано до страхового стажу позивача всі періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата її заповнення 19.02.1998 року, а перший запис про трудову діяльність 12.10.1979 року. В архівних довідках №253 та 255 від 27.04.2023 року прізвище заявника не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_2 ).
В подальшому, повторним рішенням ГУ ПФ України в Запорізькій області №024650005915 від 18.09.2023 року позивачу повторно відмовлено в призначенні пенсії, зокрема з аналогічних підстав.
При цьому, до страхового стажу позивача додатково не зараховано період військової служби з 28.10.1981 року по 14.11.1983 року, оскільки у військовому квитку НОМЕР_2 від 04.03.1987 року наявне виправлення дати народження заявника, яке не завірене належним чином.
Вважаючи вищезазначені рішення щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням частини першої статті 9 Закону 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону №1058 закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Змістом частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або замін імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні або неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Як слідує з матеріалів справи, спірними рішеннями ГУ ПФ України в Запорізькій області №024650005915 до страхового стажу позивача не зараховано всі періоди його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата її заповнення 19.02.1998 року, а перший запис про трудову діяльність 12.10.1979 року. В архівних довідках №253 та 255 від 27.04.2023 року прізвище заявника не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_2 ); період військової служби з 28.10.1981 року по 14.11.1983 року, оскільки у військовому квитку НОМЕР_2 від 04.03.1987 року наявне виправлення дати народження заявника, яке не завірене належним чином.
Однак, на переконання суду, формальні неточності в документах за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
У разі наявності сумнівів або необхідності уточнити певні відомості, пенсійний орган мав можливість скористатися правами, передбаченими частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV.
При цьому, ГУ ПФУ в Запорізькій області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірних періодів.
Водночас, записи трудової книжки позивача щодо прийняття, переведення та звільнення з роботи, які містяться у вказаній трудовій книжці містять номери та дати наказів на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис та скріплені печаткою відповідних підприємств.
На момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162 ).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відтак, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій №162 та №58.
З дослідження копії трудової книжки, суд вбачає, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкцій №162 та №58, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працювала позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.
Водночас, на переконання суду, підстава на яку посилається відповідач відмовляючи в зарахуванні до стажу позивача періодів його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 є необґрунтованою, оскільки, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З огляду на викладене, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача усі періоди роботи згідно записів у трудовій книжці від №2199283.
Виходячи з вищевикладеного, відповідач наділений Законом повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, зробити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92787211) Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Проте, відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з'ясування відповідності записів про роботу позивача у спірний період з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту, зокрема, шляхом направлення запитів до роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів.
На підставі вищезазначеного, відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до його стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність паспортних даних позивача даним, зазначеним у довідках №253 та №255 від 27.04.2023 року, в тому числі, враховуючи експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 27.10.2023 №056/1448-а, відповідно до якого українські записи прізвища ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у документах наданих для експертизи, є ідентичними.
Крім того, як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами позивачем до заяви від 01.08.2023 було надано військовий квиток НОМЕР_2 від 04.03.1987 року в якому наявне виправлення дати народження заявника, що не завірене належним чином, у зв'язку з чим при вторинному контролі період військової служби з 28.10.1981 по 14.11.1983 року не було зараховано до страхового стажу.
Водночас, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №896 від 13.10.2023 року, позивач дійсно проходив службу в радянській армії з 28.10.1981 року по 14.11.1983 року, а тому, відповідний період також підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.05.2023 №024650005915 від 09.08.2023 року та №024650005915 від 18.09.2023 року прийняті необґрунтовано та без урахування усіх обставин, що мали значення для їх прийняття, а тому підлягають скасуванню.
Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 01.08.2023 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке визначене за принципом екстериторіальності відповідно до п.4.2 Порядку.
Відповідно до п. 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Таким чином, відповідачі входять в єдину систему територіальних органів Пенсійного фонду України.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення його прав, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання позивача) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, які хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 по справі №620/1116/20.
При цьому, враховуючи, що саме рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, вважаю за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань даного відповідача суму судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви у загальному розмірі 2422,40грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №024650005915 від 09.08.2023 року та №024650005915 від 18.09.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ: 20490012)
Суддя Чернюк Алла Юріївна