м. Вінниця
11 червня 2024 р. Справа № 120/17105/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач - НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та індексації;;
- зобов'язати доплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та індексації.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Дубок С.М.- зазначає, що відповідач протиправно при обрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого проведений розрахунок, суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та індексації, що мало наслідком виплати грошової допомоги на 2022 рік на оздоровлення у меншому розмірі.
Ухвалою від 14.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
07.12.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення вимог ОСОБА_1 та вказав про таке.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197.
Розділ XXIII Порядку № 260 визначає порядок та механізм виплати грошової допомоги для оздоровлення, в силу п. 6 якого визначено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Таким чином, на переконання відповідача, наведений п. 6 розділу XXIII Порядку № 260 містить застереження, щодо того, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається крім іншого із щомісячних додаткових видів грошового забезпечення крім винагород.
Крім того, представник відповідача у поданому відзиві вказує на помилковості тверджень заявника відносно того, що грошова допомога на оздоровлення повинна обраховуватись з урахуванням його індексації, оскільки зазначені додаткові види грошового забезпечення обраховуються згідно з положеннями постанови КМУ № 704 та в силу положень статті 2 Закону № 1282 не підлягають індексації.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Ухвалою від 11.06.2023 суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходила військову службу у В/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 05.07.2023 № 190 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , звільнену з військової служби наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.07.2023 № 18-РС, з 05.07.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом під час проходження військової служби у 2022 році, позивачу була виплачена грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до довідки В/ч НОМЕР_2 від 27.10.2023 № 350/163/3/591 до розрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік ОСОБА_1 включено такі складові грошового забезпечення: оклад за військове звання, посадовий оклад, класність 5%, таємність 10%, вислуга років 50%, премія 247%, надбавка за особливості проходження служби 65%.
Позивач зазначає, що до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік, відповідач не включив суму додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 та індексацію.
У жовтні 2023 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом в якому просив надати інформацію та перерахувати позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та індексації.
У відповідь на такий адвокатський запит, В/ч НОМЕР_1 в листі від 27.10.2023 № 350/163/3/593 відмовила у перерахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення заявника за 2022 рік, вказавши, що індексація та додаткова винагорода на період дії військового стану не є складовими грошового забезпечення, тому відсутні підстави для врахування таких виплат при обчисленні одноразової грошової допомоги на оздоровлення.
Позивач, вважаючи таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до пунктів 2-4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII).
Статтею 1 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 240/10130/19, який суд враховує в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.
Суд керується тим, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 27.12.2019 у справі № 643/11749/17, предметом розгляду яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.
Так з наявної у матеріалах справи довідки В/ч НОМЕР_2 від 27.10.2023 № 550/163/3/592 вбачається, що ОСОБА_1 у березні-грудні 2022 року виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого має бути обрахована грошова допомога за 2022 рік.
Відтак, оскільки у спірному випадку виплата позивачу індексації грошового забезпечення мала щомісячний характер, та враховуючи її особливу правову природу, у відповідача були відсутні правові підстави для її не включення до обрахунку спірної виплати.
Щодо включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок № 260), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.6.2018 за № 745/32197.
Частиною 3 статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Розділ XXIII Порядку № 260 регулює питання обрахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення
Так, пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - постанова № 168).
Відповідно до п.1 постанови № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 постанови № 168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, додаткова винагорода, яка передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме на період дії воєнного стану, пропорційно часу участі в інших заходах в умовах особливого періоду.
Відтак, суд зазначає, що вирішуючи питання щодо того, чи є передбачена постановою № 168 додаткова винагорода є саме винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення необхідно виходити з того, що вказана додаткова винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, тобто має тимчасовий характер, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників).
Крім цього, на цей час жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168.
Оскільки до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення, включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода має тимчасовий характер (виплачується лише у період дії воєнного стану), тому відсутні правові підстави для включення до складу грошового забезпечення, з якого повинна бути обрахована грошова допомога на оздоровлення додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу відповідно до постанови № 168.
Відтак, суд зазначає, що відповідачем правомірно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано спірну виплату додаткову винагороду, передбачену постановою № 168, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у пункті 23 рішення у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 11.06.2024.
Суддя Томчук Андрій Валерійович