м. Вінниця
11 червня 2024 р. Справа № 120/17105/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 21.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
07.12.2023 за вх. № 74550 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи доказів здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 адвокатом Дубком С.М. Так, на переконання представника відповідача, наявність у матеріалах справи лише ордеру на підтвердження повноважень адвоката, за відсутності договору про надання правової допомоги, свідчить про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 статті 240 КАС України.
Крім того, 07.12.2023 за вх. № 74554 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду із визначеними вимогами. Так, представник В/ч НОМЕР_1 вказує, що згідно наявних фінансових документів В/ч НОМЕР_1 06.07.2023 було здійснено останнє нарахування та виплата коштів позивачу при звільненні у розмірі 383821,55 грн, цей факт підтверджується витягом із зведеної фінансової відомості В/ч НОМЕР_1 № 119 за липень 2023 року та платіжною інструкцією від 05.07.2023 № 733. Таким чином, на переконання представника відповідача, строк позовної давності розпочався з 07.07.2023 (на наступний день після зарахування коштів на рахунок позивача) та закінчився 06.10.2023. В свою чергу до суду позивач звернулась поза межами строку визначеного статтею 233 КЗпП України.
Визначаючись щодо клопотання представника відповідача від 07.12.2023 вх. № 74550, суд керується та виходить з наступного.
Частиною першою статті 55 КАС України визначено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 57 КАС України).
За нормами частини четвертої статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Частиною 1, 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до пункту 2 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (далі -Положення № 41) ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Згідно з п. 10 Положення № 41 ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням, обов'язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об'єднання і скріплений печаткою юридичної особи. Під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро / адвокатським об'єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об'єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об'єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності.
Згідно з пунктом 11 Положення № 41 ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Зі змісту частини четвертої статті 59 КАС України, частин першої, другої статті 26 Закону № 5076-VI випливає, що повноваження адвоката, як представника можуть підтверджуються, зокрема ордером, форма та зміст якого встановлені Законом № 5076-VI та Положенням № 41.
Аналіз викладених положень чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що ордер є самостійним (окремим) документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника, юридичне значення якого не залежить від подання адвокатом разом з ним договору про надання правничої допомоги, його копії, витягу тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №9901/736/18 (провадження №11-989заі18).
Пунктом 12 Положення № 41 передбачено, що обов'язковими реквізитами ордеру визначено: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги (доручення органу(установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об'єднання та його місцезнаходження); адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, яке видає ордер; обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги; дату видачі ордера; підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»).
Судом встановлено, що позовна заява в інтересах ОСОБА_1 подана та підписана адвокатом Дубком Сергієм Михайловичем. В підтвердження повноважень як представника позивача адвокатом надано Ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АМ № 1067965 від 09.11.2023.
Поряд з цим наданий до позовної заяви ордер серії АМ № 1067965 від 09.11.2023 містить всі обов'язкові реквізити, що, на переконання суду, підтверджує повноваження адвоката Дубка С.М. як представника ОСОБА_1 у спорі до В/ч НОМЕР_1 .
В той же час суд акцентує увагу заявника, що вимоги наведених нормативних актів визначають обов'язковим однин з перелічених документів на підтвердження повноважень адвоката. Наведений закон не містить обов'язку одночасного надання адвокатом власне ордеру та договору про надання правової допомоги, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги тощо.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В силу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).
У Рішенні у справі "Bellet проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання Військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2023 вх. № 74550 про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку аргументам клопотання представника відповідача від 07.12.2023 вх. № 74554, суд керується та виходить з наступного.
Особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, а у випадку, якщо спір стосується прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строк звернення до суду становить один місяць, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як свідчить зміст позовної заяви, предметом оскарження є бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення з якого ОСОБА_1 обчислена одноразова грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 та індексації.
В свою чергу положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували особливості звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі у справах про виплату їм грошового забезпечення (чи його складових) у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Водночас, відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до суду у правовідносинах, що стосуються виплати грошового забезпечення врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Суд звертає увагу, що у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №260/3564/22 викладено висновок щодо пріоритетності норм КЗпП України щодо норм КАС України у спірних правовідносинах.
Так, колегією судів Верховного Суду зазначено, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника (в тому числі і працівників публічної служби) на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
У свою чергу, Закон № 2352-ІХ від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (набрав чинності 19.07.2022) не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Відтак, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21.
Водночас, як зазначалось судом вище, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" 2352-IX від 01.07.2022 внесено зміни зокрема до статті 233 КАС України.
Цим Законом статтю 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
З наведеного слідує, що частина 1 статті 233 КЗпП України передбачає можливість звернення працівника із заявою щодо вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.
Тобто, частина 1 статті 233 КЗпП України гарантує право особі на звернення до суду протягом трьох місяців щодо вирішення будь-якого трудового спору.
У свою чергу, частина 2 статті 233 КЗпП України визначає строк звернення до суду у правовідносинах, які виникають саме після звільнення працівника.
У даному випадку, підлягає застосуванню строк звернення до суду визначений частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Відтак, суд зазначає, що тримісячний строк звернення до суду з приводу спірного періоду слід застосовувати з 01.07.2023, однак з урахуванням дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас, як вказує позивач письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні їй не надавалось, водночас лише у відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідач у листі від 27.10.2023 № 350/163/3/593 відмовив у виплаті спірних доплат.
При цьому,суд зауважує, що фінансова відомість та платіжне доручення, на які посилається Військова частина НОМЕР_1 у клопотанні про залишення адміністративного позову без розгляду, є доказами виплати позивачу грошового забезпечення та не є тотожним письмовому повідомленню про суми, нараховані та виплачені працівнику при звільненні.
Таким чином з матеріалів справи вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа-відповіді на адвокатський запит від 27.10.2023 № 350/163/3/593, до якої було долучено довідку-розрахунок виплаченої індексації та розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік.
В свою чергу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом 14.11.2024, тобто в межах тримісячного строк, визначеного ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Таким чином, подана представником відповідача заява про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає, адже позивачем строк звернення до суду не пропущено.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
Заяву представника відповідача 07.12.2023 вх. № 74550 від про залишення позову без розгляду залишити без задоволення.
Заяву представника відповідача 07.12.2023 вх. № 74554 від про залишення позову без розгляду залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Томчук Андрій Валерійович