Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6965/2024 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 376/91/23
10 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Ніколаєнко Олени Миколаївни на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Батовріної І.Г., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У січні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Сквирського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 01 червня 2006 року уклали кредитний договір № KISWGK0082044.
В забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 за договором KISWGK00820441 від 01 червня 2006 року між АТ КБ «Приватбанк» відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
Відповідно до умов договору банк зобов'язався надати відповідачу- ОСОБА_1 кредит у розмірі 23 675,00 доларів США на термін до 01 червня 2021 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки, встановлені кредитним договором.
Зазначало, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 23 675,00 доларів США, однак, в порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором у встановлені договором порядку та строки, що призвело до виникнення заборгованості за вказаним договором.
АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» було задоволено.
Також зазначає, що з урахуванням вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України винесення рішення Апеляційним судом Київської області від 27 жовтня 2016 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.
Вказувало на те, що на даний час рішення Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року виконано боржниками, що підтверджується постановою ДВС від 16 квітня 2021 року.
Окрім того, зазначало, що оскільки з відповідачів було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана у рішенні Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року, тобто, за період з 01.06.2006 року по 23.01.2015 року, то за період після набрання законної сили вказаним рішенням суду та до його виконання боржниками відповідно до постанови ВДВС від 16.04.2021 року, тобто, за період з 27.10.2016 року по 16.04.2021 року відповідачі мають заборгованість у розмірі 2540,54 (доларів США) 3 % річних від простроченої суми.
З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № KISWGK00820441 від 01.06.2006 року у розмірі 2540,54 доларів США та судові витрати у розмірі 2481,00 грн.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, 08 січня 2024 року представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Ніколаєнко Олена Миколаївна подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим що, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних за період невиконання грошового зобов'язання у зв'язку із пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.08.2021 року по справі № 727/7578/16-ц, а саме "Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов?язку; після переривання строку позовної давності, його обрахування починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов?язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов?язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме: звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
Вказує на те що, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції не врахував, що основну заборгованість, а саме тіло кредиту, вже стягнуто солідарно з відповідачів рішенням Апеляційного суду Київської області від 27.10.2016 року, а тому тіло кредиту не є задавненим і суд першої інстанції помилився щодо задавненої вимоги.
Окрім того, лише з 16.04.2021 року, а саме: з дати прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, на думку апелянта, у позивача виникло право на звернення до суду з вимогою про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних за період невиконання грошового зобов'язання - з 27.10.2016 року (день ухвалення рішення) по 16.04.2021 року (закінчення виконавчого провадження з виконання вказаного рішення), а тому, відповідно, і право на вказаний позов виникло у позивача, починаючи з 16.04.2021 року, позивач звернувся до суду з даним позовом 20.12.2022 року, а тому строк позовної давності пропущено з поважної причини.
Зазначає, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі N?127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов?язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, та право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові від 08.11.2019 у цивільній справі N? 127/15672/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що невиконання боржником грошового зобов?язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічна позиція викладена і постановах Верховного суду від 10 та 27 квітня 2018 року у справах N? 910/16945/14 та N? 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі N? 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах N? 905/2324/17 та N? 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі N? 924/312/18.
Апелянт зазначає, що звернувся до суду з даним позовом 20.12.2022 року, отже, застосовуючи строк позовної давності у даній справі, суд першої інстанції не врахував, що позивач має право на стягнення трьох відсотків річних згідно ст. 625 ЦК України в межах трирічного строку.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до апеляційного суду не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 червня 2006 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KISWGK00083441, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 20 000 доларів США та 3675 доларів США на сплату страхових платежів з терміном погашення до 01.06.2021 року.(а.с.10-11)
01 червня 2006 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_2 відповідає перед банком за виконання ОСОБА_1 умов вказаного кредитного договору, згідно умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 20000 доларів США та 3675 доларів США на сплату страхових платежів, а ОСОБА_1 зобов'язався їх повернути та сплатити відсотки за користування кредитом.(а.с.13)
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року скасовано та ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № KISWGK00083441 від 01 червня 2006 року у розмірі 18942 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок два) долари 01 цент США (з яких: 15678, 81 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 2 801, 20 доларів США заборгованості по процентам, 462 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом) та 14898 грн. 97 коп. пені.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у рівних частинах по 3 019, 35 грн. з кожного.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.4-6).
Із постанови про закінчення виконавчого провадження старшого державного виконавця Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Степченко Н.М. від 16.04.2021 року вбачається, що виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 541 324 грн. закінчено на підставі повідомлення АТ КБ «Приватбанк» про те, що кошти сплачені в повному обсязі.( а.с. 7).
З розрахунку позивача вбачається, що сума заборгованості по штрафних санкціях за період невиконання грошового зобов'язання з 27.10.2016 року по 16.04.2021 року становить 2540,54 доларів США. (а.с.8)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2023 року на адресу суду від Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області надійшла відповідь, згідно якої, відділ повідомив наступне: на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2-во/376/39/18 від 29.05.2018 року Сквирського районного суду про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ « ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № KISWGK00083441 від 01 червня 2006 року у сумі 541 324 грн. та закінчено згідно заяви ПАТ КБ « ПриватБанк» від 13.06.2019 року. ( а.с. 125).
Із копії заяви представника стягувача АТ КБ «ПриватБанк» Фрашко Тетяни Валеріївни вбачається, що станом на 13.06.2019 року гр. ОСОБА_1 після проведення реструктуризації заборгованості та внесення змін до договору іпотеки 12.06.2019 року заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» не має. ( а.с. 126).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції посилався на те, що виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитом станом на 13.06.2019 уже відбулося, що підтверджується поданою АТ КБ "ПриватБанк" заявою на ім?я начальника Сквирського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області, а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню трирічний строк позовної давності, який слід обчислювати в межах трьох років з дати звернення до суду з урахуванням дати виконання зобов'язання.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KISWGK00083441, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 20 000 доларів США та 3675 доларів США на сплату страхових платежів з терміном погашення до 01.06.2021 року.(а.с.10-11)
01 червня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_2 відповідає перед банком за виконання ОСОБА_1 умов вказаного кредитного договору, згідно умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 20000 доларів США та 3675 доларів США на сплату страхових платежів, а ОСОБА_1 зобов'язався їх повернути та сплатити відсотки за користування кредитом.(а.с.13)
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» задоволено частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № KISWGK00083441 від 01 червня 2006 року у розмірі 18942 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок два) долара 01 цент США (з яких: 15678, 81 дол. США заборгованості по тілу кредиту, 2 801, 20 дол. США заборгованості по процентам, 462 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом) та 14898 грн. 97 коп. пені.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у рівних частинах по 3 019, 35 грн. з кожного.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2016 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту виконання грошового зобов'язання. Зазначена позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Доводи апеляційної скарги представника позивача посилався на те, що з 16.04.2021 року, а саме з дати прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження у позивача виникло право на звернення до суду з вимогою про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних за період з 27.10.2016 року (ухвалення рішення) по 16.04.2021 року (закінчення виконавчого провадження), а тому, відповідно і право на позов виникло, починаючи з 16.04.2021 року, позивач звернувся до суду з позовом 20.12.2022 року, а тому строк позовної давності, на його думку, пропущено з поважної причини, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто, позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як встановлено судом, на виконання ухвали Сквирського районного суду Київської області від 27 липня 2023 року на адресу суду від Сквирського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області надійшла відповідь, згідно якої відділ повідомив наступне: на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2-во/376/39/18 від 29.05.2018 року Сквирського районного суду про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № KISWGK00083441 від 01 червня 2006 року у сумі 541 324 грн. та закінчено згідно заяви ПАТ КБ « ПриватБанк» від 13.06.2019 року. ( а.с. 125).
Із копії заяви представника стягувача АТ КБ «ПриватБанк» Фрашко Тетяни Валеріївни вбачається, що станом на 13.06.2019 року гр. ОСОБА_1 після проведення реструктуризації заборгованості та внесення змін до договору іпотеки 12.06.2019 заборгованості перед АТ КБ «Приват банк» не має. ( а.с. 126).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому саме 13 червня 2019 року (дата остаточного виконання рішення, що підтверджується заявою стягувача) і є датою, коли зобов'язання відповідачів перед банком за кредитним договором № KISWGK00083441 від 01 червня 2006 року припинилося.
З огляду на це, помилковим є посилання апелянта на те, що саме з дати прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження -16.04.2021 року у позивача виникло право на стягнення трьох відсотків річних за період невиконання відповідачами грошового зобов'язання з 27.10.2016 року по 16.04.2021 року на підставі вимог ст.625 ЦК України за , так як таке право кредитор має на протязі всього періоду невиконання боржником грошового зобов'язання до його дня його виконання.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Згідно висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Грошове зобов'язання відповідачів у даній справі по сплаті заборгованості по кредиту на підставі рішення Апеляційного суду м.Києва від 27 жовтня 2016 року було виконане відповідачем 13 червня 2019 року, період невиконання грошового зобов'язання позивачем визначено з 27.10.2016 року по 16.04.2021 року, а з позовом про стягнення 3% річних за вказаний період невиконання грошового зобов?язання у даній справі АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду 19 грудня 2022 року, тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності .
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних є вірним, оскільки строк позовної давності, з урахуванням заяви стягувача про відсутність у боржників заборгованості по кредиту станом на 13 червня 2019 року, сплив 13 червня 2022 року, а з даним позовом банк звернувся до суду 19 грудня 2022 року.
Інші доводи апеляційної скарги представника позивача на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Ніколаєнко Олени Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: