справа № 759/21114/21 головуючий у суді І інстанції Єросова І.Ю.
провадження № 22-ц/824/5942/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
05 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
У липні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом та просили визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 та ОСОБА_4 інформацію, поширену відповідачами у соціальній мережі «Фейсбук»; стягнути з відповідачів моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації у сукупному розмірі 500 000,00 грн., тобто по 250 000,00 грн. з кожного з відповідачів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення між адвокатами та відповідачем ОСОБА_2 договорів про надання правової допомоги, які остання не виконала, не здійснивши оплату за надані адвокатами послуги, стало підставою для їх звернення до суду з позовними вимогами про стягнення боргу за надання послуг, які суд задовольнив. ОСОБА_2 не задоволена рішеннями судів подає скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про неналежне виконання адвокатом ОСОБА_1 своїх професійних обов'язків, заяви до Святошинського управління поліції ГУНП у м. Києві з повідомленням про вчинення злочину, що є втручанням та перешкоджанням здійсненню адвокатської діяльності ОСОБА_1, як захисника. У подальшому, 22 квітня 2021 року о 20 год. 28 хв. у соціальній мережі «Фейсбук» невідома особа, яка зареєстрована як « ОСОБА_5 » публікує допис про співпрацю з адвокатом ОСОБА_1 у якому вказує, що остання є шахрайкою, аферисткою, вживає наркотики та має стосунки із своїм підзахисним. У зазначеному дописі також згадується адвокат ОСОБА_4 як спільник ОСОБА_1 у заволодінні нерухомим майном ОСОБА_2 . У першому коментарі до публікації особа, яка зареєстрована як « ОСОБА_6 » вказує, що адвокат ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_4 представляли інтереси в судах ОСОБА_2 та наявна згадка про 200 000 грн., які ОСОБА_2 має повернути на підставі рішення суду про стягнення грошових коштів за надання правової допомоги. Особа, яка написала цю публікацію та особа, яка її підтримує - знаходяться не під власними іменами та фотографіями, достеменно невідомо хто саме є авторами допису та коментарів, проте у позивачів є всі підстави вважати, що дані дії вчинила ОСОБА_2 та її сестра ОСОБА_7 . Опублікувавши такий пост у соціальній мережі «Фейсбук», відповідачі поширили недостовірну інформацію на невизначене коло осіб про позивачів, що формує негативну громадську думку, руйнує імідж та репутацію, а також складає негативне враження у суспільства про позивачів. Позивачі переконані, що зазначена інформація не підпадає під ознаки критики, в ній відсутня оцінка дій, вона не є оціночними судженнями. Поширення недостовірної інформації порочить гідність, честь та ділову репутацію позивачів та завдає шкоди їх немайновим інтересам, що стало підставою для звернення з цим позовом.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_4 від позову, провадження в частині позовних вимог ОСОБА_4 закрито.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачзазначає, що в рішенні суду першої інстанції наголошується на тому, що окрім допису, підставою для подання позову є подача ОСОБА_2 скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про неналежне виконання адвокатом ОСОБА_1 своїх професійних обов'язків, заяви до Святошинського УП ГУНП у м. Києві з повідомленням про вчинення злочину, що є втручанням та перешкоджанням здійсненню адвокатської діяльності ОСОБА_1, як захисника. При цьому, позивач неодноразово наголошувала на тому, що дані звернення та скарги не є підставою для подачі позову. Дані звернення є лише підтвердженням наявності конфлікту між позивачем та відповідачами, що підтверджує причетність відповідачів до публікації допису в соціальній мережі. Не є суперечливим той факт, що поведінка ОСОБА_2 ґрунтувалась на розповсюдженні відносно позивача недостовірних відомостей серед колег, інших підрозділів, структур, аби поставити під сумнів дотримання адвокатом законодавства України, а також її моральних якостей, як особистості. Таким чином, викладена в дописі інформація є такою, яка не відповідає дійсності та принижує її честь, гідність та ділову репутацію. Не заручившись, підтримкою КДКА Київської області, що підтверджується Рішенням №37/2021 Дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області, ОСОБА_2 почала подавати безпідставні заяви про злочин з тих підстав, що ОСОБА_1 начебто телефонує їй з погрозами та вимаганням, аби ОСОБА_2 повернула несплачені грошові кошти за правову допомогу. Жодних доказів ОСОБА_2 не надавала, тому її заяви є такими, що містять недостовірні відомості. Окрім цього, суд першої інстанції в рішенні вказав, що у позивача є підстави вважати, що дані дії вчинила ОСОБА_2 та її сестра ОСОБА_7 . Однак, позивачем не вказувалось, що ОСОБА_7 є відповідачем, вона не є третьою особою по справі, вона взагалі не має процесуального статусу в даному цивільному провадженні. Так, опублікований допис містить недостовірну інформацію на невизначене коло осіб про позивачів, що формує негативну громадську думку, руйнує імідж та репутацію, а також складає негативне враження у суспільства про позивача. Однак, позивачем не висувались позовні вимоги проти ОСОБА_7 . Вона лише згадувалась в позові, як особа, що обізнана з приводу відомостей, що стались. З приводу недоведеності належних відповідачів, позивач наголошує на тому, що в судовому засіданні були допитані свідки, що підтвердили неприязні стосунки між позивачем та відповідачами. ОСОБА_11 повідомив суду, що він дійсно чув про обговорення «помсти» ОСОБА_1 саме напередодні публікації допису в соціальній мережі Фейсбук під назвою « ОСОБА_5 ». Окрім цього, наявність коментарів безпосередньо під дописом, що стосуються лише ОСОБА_2 , є безпосереднім підтвердженням того, що вона причетна до даної публікації. Коментарі та так звана «перекличка» під публікацією відбувалась лише між двома особами - « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 ». Всі коментарі були лише зазначених двох осіб, які стосувались лише ОСОБА_14 та безпосередньо ОСОБА_2 . Таким чином, позивач вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню, адже суддею не було досліджено в повному обсязі всі наявні та допустимі докази, що містяться в матеріалах справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 вказує про те, що всупереч вимогам статті 356 ЦПК України апелянтом в апеляційній скарзі не наведено в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо), а, відтак, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 не з'явилась, подала до суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на свою зайнятість в якості представника в Подільському районному суді міста Києва.
За змістом ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду не надання позивачем суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження обставин, з якими вона пов'язує необхідність відкладення розгляду справи, а саме зайнятості в якості представника у іншій справі в Подільському районному суді міста Києва, апеляційний суд не має підстав визнати зазначену причину не явки позивача в судове засідання поважною.
Відтак, апеляційний суд відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли зобов'язальні правовідносини щодо виконання умов договору про надання правової допомоги, що підтверджується рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року (ун.№759/10711/20) та постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року.
23 червня 2020 року ОСОБА_2 через представника, адвоката ОСОБА_7 зверталась до Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зі скаргою на дії адвоката ОСОБА_1 у зв'язку із недотриманням нею принципу недопущення конфлікту інтересів.
25 січня 2021 року ОСОБА_2 подано скаргу КДКА Київської області на дії адвоката ОСОБА_1, що полягають у розголошені відомостей, які становлять адвокатську таємницю за результатами розгляду якої відмовлено в порушенні дисциплінарної справи.
Як вбачається із наданої позивачем роздруківки публікації у соціальній мережі «Фейсбук» особа під ім'ям « ОСОБА_5 » опублікувала допис зміст якого зводиться до наступного: ОСОБА_1 аферистка і шахрайка, на неї зареєстровані офшорні компанії, захоплює квартири рейдерством, сепаратистка, захищає свого хлопця ОСОБА_11 щодо якого наявні кримінальні справи з яким перебуває у особистих стосунках, є наркоманкою та неадекватною людиною.
З даного допису не можливо встановити дату та час публікації.
З приводу цієї публікації 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 зверталась до Департаменту кіберполіції НП України. В подальшому, ухвалою Дарницького районного суду міста Києва зобов'язано уповноважених осіб Департаменту кіберполіції НП України внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень, за попередньою кваліфікацією за ст. 161, 163, 182, 397 КК України.
26 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського УП ГУНП у м. Києві із заявою про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поширили в мережі «Інстаграм» конфіденційну інформацію шляхом опублікування її особистих даних. За даним фактом 27 серпня 2022 року внесено відомості в ЄРДР.
Згідно висновку комплексної психолого-соціальної експертизи «16/А-11-23 моральної шкоди потерпілого від 16 листопада 2023 року, здійсненої за зверненням ОСОБА_1 , ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень» ОСОБА_1 завдають моральну шкоду недостовірні письмові твердження, що були викладені в мережу Інтернет від імені ОСОБА_5 на веб-сторінці «Фейсбук» наступного змісту: 1) «Знайомтеся ОСОБА_1 - обережно аферистка та шахрайка!»; 2) «Вона є наркоманкою…», за обставинами, викладеними в позовній заяві. Індивідуально-психологічні особливості піддослідної особи призводять до збільшення до 20% ступеню вираженості емоційних реакцій та перебігу психічних процесів внаслідок досліджуваної події у порівнянні з середньо унормованою особистістю за подібних умов. Достатньою сатисфакцією може бути констатація судом того, що недостовірними є письмові твердження, які були викладені в мережу інтернет від імені ОСОБА_5 на веб-сторінці « Фейсбук ». При відмові оприлюднювача від добровільного публічного вибачення і відкликання досліджуваного повідомлення до ухвалення рішення суду, оцінюється експертом у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, що станом на 24 листопада 2023 року дорівнює 6700,00 грн.
Судом встановлено, що у соціальній мережі «Фейсбук» на сторінці ОСОБА_5 було опубліковано допис в якому невідома особа, зареєстрована як « ОСОБА_5 », розміщує інформацію, яка посягає на честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Як вказує сам позивач та не заперечується жодною зі сторін, достеменно невідомо хто є автором даної публікації та коментарів до неї. Позивач робить висновок, що такі дії вчиняють відповідачі, ґрунтуючись на двох припущеннях: 1) У першому коментарі до публікації особа, яка зареєстрована як « ОСОБА_6 » вказує на те, що адвокат ОСОБА_1 працює в парі з адвокатом ОСОБА_4 і саме ОСОБА_2 у судах представляли два адвокати - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; 2) Наявна згадка про 200 000,00 грн. які вона повинна повернути згідно рішенням Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/10711/20 від 26 листопада 2020 року, а також наявна згадка про 20 000,00 грн. які відповідач ОСОБА_2 має сплатити ОСОБА_4 за надання правової допомоги на підставі рішення суду.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача про визнання недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, інформацію створену та поширену в соціальній мережі Facebook не підлягають задоволенню, оскільки: позивачем не доведено порушення її прав, саме відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що відповідна інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, поширена саме відповідачами. Відмова у вказаних позовних вимогах унеможливлює вирішення судом позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (ч.4 ст. 277 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч.6 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України).
Згідно зі ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 вказано на те, що спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація, і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
У Постанові від 02 червня 2021 року у справі №201/6995/17 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що сторінка у соціальній мережі «Фейсбук», експертом, атестованим за спеціальністю «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів» не досліджувалася. Висновки фахівця в галузі дослідження телекомунікаційних систем відсутні. З клопотанням про призначення у справі судової експертизи для проведення комп'ютерно-технічного дослідження та дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів для встановлення власників аккаунтів, розміщених на ресурсах-посиланнях із залученням фахівців для дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) сторони не зверталися. Доменне ім'я facebook.соm є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім'я facebook.соm не відноситься до українського сегменту Інтернет. Адреса facebook не належить до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
Таким чином, позивачі не підтвердили належними доказами те, що ОСОБА_3 , на сторінці соціальній мережі «Фейсбук», яка належить саме йому, виклав зазначену у позові інформацію про засновників ТОВ «МБК «Сінергія», правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ч. 3 ст.12, ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
В порядку ч.ч.2,4 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За правилом ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до ч.ч. 2 - 3 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист особистих немайнових прав, однак за умови доведення наявності порушеного права позивача відповідачами.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом вказувала на порушення її права на захист честі, гідності ділової репутації внаслідок поширення невідомою особою недостовірної інформації, разом з тим доказів належності сторінки у «Facebook» саме відповідачам матеріали справи не містять, а наведені позивачем доводи та способи визначення відповідачів не можуть бути визнані належними та допустимими, оскільки по суті є припущеннями.
Крім того, позовна заява не містить посилання на вчинення будь-яких дій щодо позивача відповідачем ОСОБА_3 .
Покази допитаних свідків не підтверджують вчинення будь-яких дій відповідачами по відношенню до позивача, а стосуються виключно підтвердження наявності у відповідача ОСОБА_2 мотивів і можливості вчинення таких дій, а також можливості припускати, що такі дії могли бути вчинені відповідачами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердила належними доказами ту обставину, що саме відповідачам належить сторінка у соціальній мережі «Фейсбук», на якій останніми була оприлюднена оспорювана нею інформація. При цьому судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального і процесуального права та вирішений спір по суті.
Апеляційний суд наголошує на тому, що у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам докази, але сам доказів не збирає без наявності на те відповідних правових підстав.
На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, вказані позовні вимоги є недоведеними, а тому слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення їх без задоволення.
Пояснення, яке надійшло поштою від імені ОСОБА_2 в якому зазначається про визнання нею позову, апеляційний суд не бере до уваги, виходячи з наступного.
Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що заяву про визнання позову може подати виключно відповідач, суд повинен переконатися в дійсності добровільного волевиявлення сторони та правильному розумінні стороною наслідків таких дій.
Представник другого відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував написання такої заяви ОСОБА_2 вказуючи, що в свій час, коли ОСОБА_1 представляла інтереси ОСОБА_2 , остання надала позивачу деяку кількість чистих підписаних нею аркушів паперу, які в даний час ОСОБА_1 використовує для подання різних заяв від імені ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що 22 листопада 2022 року до суду першої інстанції було подано клопотання від імені ОСОБА_2 про розгляд справи у її відсутність, з якого вбачається, що позов вона не визнає просить суд відмовити у його задоволенні. (т. 1,а.с 145).
Крім того, 24 листопада 2023 року до суду першої інстанції через електронну пошту надійшла заява від імені ОСОБА_2 , в якій ставилось питання про надання їй можливості участі у розгляді справи в режимі відеоконференції (т. 2, а.с 90). Зі змісту, якої вбачається, що вона написана особою чоловічої статті, яка вказала «я зареєстрований з використанням електронного підпису».
Підписи ОСОБА_2 в заяві на а.с 145 т. 1, в заяві написаної від імені ОСОБА_2 , особою чоловічої статі а.с. 90 т. 2 та надісланому поштою поясненні, що отримано апеляційним судом 20 травня 2024 року суттєво відрізняються між собою та від підпису ОСОБА_2 , яким вона підписувала доповнення до скарги поданої нею до КДКА 13 січня 21 року а.c. 25 т. 1.
За таких обставин враховуючи відсутність ОСОБА_2 в судовому засіданні та неможливості перевірки судом наявності її вільного волевиявлення та надіслання такої заяви особисто, наявність попередніх заяв протилежного змісту про не визнання позову, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав до прийняття визнання позову відповідачем ОСОБА_20 на підставі поданого засобами поштового зв'язку пояснення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати компенсації не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення виготовлене 10 червня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.