Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
14 липня 2010 р. № 2-а- 2736/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волкова Л.М., при секретарі судового засідання Добровольська М.С.
за участю:
представника позивача -Новохацька Н.Є., діє за дорученням від 06.04.10
представника відповідача -не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномодуль"
до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, прийнятих судом, просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, прийняті у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномодуль»: № 0001802330/0 від 30.12.2009р. про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 175678,50 гривень, у тому числі за основним платежем - у розмірі 117119,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 58559,50 гривень; № 0001802330/1 від 01.03.2010р. про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 175678,50 гривень, у тому числі за основним платежем - у розмірі 117119,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 58559,50 гривень; № 0001812330/0 від 30.12.2009р. про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 137278,50 гривень, у тому числі за основним платежем - у розмірі 91519,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 45759,50 гривень; № 0001812330/1 від 01.03.2010р. про визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 137278,50 гривень, у тому числі за основним платежем - у розмірі 91519,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 45759,50 гривень; № 0000352330/1 від 01.03.2010р. про визначення штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість у розмірі 1892,50 гривень.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, в обґрунтування яких зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам діючого законодавства та дійсним обставинам справи, а тому підлягають скасуванню.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
В судове засідання, призначене на 14 липня 2010 року, представник відповідача не прибув, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи, причин неприбуття суду не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності представника Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова, на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Харкова було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномодуль» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 15.01.08 по 30.06.09, валютного законодавства за період з 15.01.2008р. по 30.06.2009р., про що складено Акт № 2453/23-30/35587037 від 16.12.2009р. (а.с. 14-57, т. 1)
З матеріалів справи вбачається, що на підставі зазначеного акту планової виїзної перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001802330/0 від 30.12.2009р., яким з посиланням на встановлене порушення п.п.4.1.1 п. 4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п. 11.3 ст. 11 та п. 5.1, п.п. 5.2.1, 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток приватних підприємств» здійснено донарахування ТОВ «Техномодуль» податку на прибуток на загальну суму 175678,5 грн. (основний платіж - 117119,00 грн., штраф - 58559,50 грн.), податкове повідомлення-рішення № 0001812330/0 від 30.12.2009р., яким з посиланням на встановлене порушення п.п.7.3.1 п. 7.3, п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» здійснено донарахування ТОВ «Техномодуль» податку на додану вартість на загальну суму 137278,5 грн. (основний платіж - 91519,00 грн., штраф - 45759,5 грн.), (а.с. 81-82, т. 1)
Відповідно до наявних у матеріалах справи документів позивач оскаржив вказані податкові повідомлення - рішення в адміністративному порядку, шляхом подання адміністративної скарги до ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Харкова. Скарга позивача ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова була залишена без задоволення у зв'язку з чим ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова були винесені податкові повідомлення - рішення від 01.03.2010р. № 0001802330/1 (а.с. 84, т. 1), від 01.03.2010р. № 0001812330/1 (а.с. 85, т. 1), з ідентичним первинному розміром донарахованих податкових зобов'язань. Крім того, відповідачем під час розгляду скарги було встановлено порушення донарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість, у зв'язку з чим відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000352330/1 від 01.03.10, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1892,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. (а.с. 87, т. 1)
З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки № 2453/23-30/35587037 від 16.12.2009р. та рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова за результатами розгляду скарги від 01.03.10 судом встановлено, що під час проведення перевірки відповідачем були встановлені наступні порушення. Під час проведення перевірки встановлено факти придбання підприємством маркетингових послуг у підприємства ТОВ «Пріменергобуд», які були оформлені двосторонніми актами здачі - приймання виконаних робіт (послуг), витрати по яким були віднесені підприємством до складу валових витрат, та відображені у ряд. 4.1 Декларації з податку на прибуток підприємства. Згідно наданих до перевірки документів підприємством отримано робіт (послуг) від ТОВ «Пріменергобуд» на загальну суму 82 500,0грн., в т.ч. ПДВ 13 750,00грн. Під час проведення перевірки встановлено що між ТОВ «Техномодуль» та ТОВ «Пріменергобуд» укладено договір № МУ-ТМ-1 від 12.06.2008 року на проведення маркетингових досліджень. Згідно вищезазначеного договору та акту виконаних маркетингових послуг, не визначено економічна доцільність цих послуг, не надані кошториси та довідки про обсяги та вартість виконаних послуг з розрахунку яких нарахована винагорода, не доведено економічну вигоду підприємства у зв'язку з їх отриманням та факт використання маркетингових послуг у власній господарській діяльності підприємства. Таким чином, перевіркою не встановлено зв'язку між придбаними послугами у ТОВ «Пріменергобуд» та власною господарською діяльністю ТОВ «Техномодуль». Крім того, перевіркою встановлено, що до складу податкового зобов'язання по ТОВ «Феррос-Д» не була включена по виписаній на адресу ТОВ «Техномодуль» податковим накладним у квітні 2008 року всього на суму ПДВ у розмірі 80078,82 грн. Враховуючі те, що продавцем не були задекларовані податкові зобов'язання по ПДВ, які виникли в момент проведення господарських операцій, покупець ТОВ «Техномодуль» не мало права відносити до складу валових витрат суму 400394,0грн. Крім того, відсутні первинні документи, які б підтверджували використання придбаних у ТОВ «Феррос-Д» товарів у господарський діяльності. Також, позивачем було не підтверджено податковими накладними суми віднесені до складу податкового кредиту з ПДВ в розмірі 685,0 грн. Крім того, Перевіркою правильності застосування штрафної (фінансової) санкції, зазначеною у податковому повідомленні рішенні від зо грудня 2009р. №0001812330/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 137278,50 грн. встановлено, що штрафна (фінансова) санкція у розмірі 45759,50 грн. визначена з порушенням Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17 березня 2001 р. №110, розбіжність склалася тому, що при розрахунку штрафної (фінансової) санкції була допущена методологічна помилка, а саме: штрафна (фінансова) санкція нарахована на суму донарахованого податку 91519,00 грн. у розмірі 50%, а повинна бути нарахована на суму недоплати 95304,0 грн. у розмірі 50%. (а.с. 14-80, т. 1)
Перевіряючи ці висновки, а відтак і прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення - рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Стосовно порушень, встановлених по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Пріменергобуд», суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивачем було укладено з ТОВ «Пріменергобуд» договір № МУ-МТ-1 від 12.06.08 про проведення маркетингових досліджень, відповідно до якого ТОВ «Пріменергобуд» зобов'язувалося надати позивачу за плату маркетингові послуги, об'єктом дослідження яких є підшипники побутового, промислового та спеціального призначення на території України. (а.с. 107-109, т. 1)
В акті приймання-здачі виконаних робіт (послуг) від 25.06.08, підписаного на підставі вказаного вище договору, зазначено, що ТОВ «Пріменергобуд» здає, а позивач приймає маркетингові послуги за договором, вартістю 82500,00 грн. (а.с. 110, т. 1)
Позивачем надано до суду звіт про проведення маркетингових досліджень, наданий ТОВ «Пріменергобуд» на виконання договору № МУ-МТ-1 від 12.06.08. (а.с. 111-250, т. 1; 1-82, т. 2)
З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки № 2453/23-30/35587037 від 16.12.2009р. судом встановлено, що вказаний вище звіт позивачем до перевірки надано не було.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Тобто, за змістом закону до валових витрат можна відносити лише ті, які закон визнає компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Тобто, визначальною ознакою валових витрат є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, господарська діяльність платника податку являє собою сукупність господарський операцій, які відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначаються як дії і події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 означеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні“, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату i місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції i правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Маркетинг - це комплексна система заходів по організації управління виробничо-збутовою діяльністю, що ґрунтується на вивченні ринку з метою максимально можливого задоволення потреб покупців.
До матеріалів справи позивачем надано звіт про виконану роботу i проведення маркетингових досліджень. Із вказаного звіту вбачається, що дослідження носять формальний характер, містять загальнодоступну інформацію про технічні характеристики та будову підшипників. Як встановлено в судовому засіданні позивач спеціалізується на торгівлі підшипниками, що підтверджувалося в судовому засіданні представником позивача. Тому суд приходить до висновку, що роздрукування та надання інформації про технічні характеристики та будову підшипників для організації, яка спеціалізується саме на цьому виді продукції, не є необхідним для провадження господарської діяльності, оскільки вказана діяльність буда розпочата та проваджувалася до отримання такої інформації. Більш того, вказана інформація носить загальнодоступний характер, а також не відповідає за змістом та суттю маркетинговим дослідженням, не містить інформації щодо вивчення ринку. Із вказаного вище звіту про проведення маркетингових досліджень судом встановлено, що викладена у звіті інформація про виробників підшипників взагалі не може бути використана у господарській діяльності, оскільки не містить адрес заводів виробників та будь-якої іншої контактної інформації. Викладена у звіті інформація про потенційних вітчизняних покупців не містить жодних даних крім назви, юридичної адреси та телефону. Суд зазначає, що лише ця інформація відповідає умовам договору та визначенню і змісту маркетингу. Однак, виходячи із змісту та обсягу наведеної виконавцем маркетингових послуг інформації про потенційних вітчизняних покупців, суд приходить до висновку про те, що вартість наданих послуг (виконаних робіт) значно перевищує розумний рівень.
Під час судового розгляду справи не було встановлено жодних обставин, які б стали підставою для висновку про зв'язок витрат з придбання згаданих послуг з господарською діяльністю позивача. Зокрема, не було встановлено факту економічної вигоди від придбаних послуг, виявлення нових, відмінних від існуючих, покупців продукції позивача.
Крім того, суд зазначає, що витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено особливий порядок податкового обліку. Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг, що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому підпунктом 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону. Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5 .4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).
Таким чином, суд зазначає, що відповідач дійшов правильного висновку про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат вартість маркетингових послуг, отриманих від ТОВ «Пріменергобуд».
Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Враховуючи, що судом встановлено вище безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат витрат, пов'язаних з придбанням маркетингових послуг у ТОВ «Пріменергобуд», суд приходить до висновку про правомірність висновку відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за липень 2008 року на 13750,0 грн.
Стосовно порушень, встановлених по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Феррос-Д», суд зазначає наступне.
Позивачем (покупець) було укладено з ТОВ «Феррос-Д» (постачальник) договір поставки № 130208 від 13.02.08, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю підшипники, в кількості зазначай у специфікації. Умовами вказаного договору передбачена доставка вказаного вище товару силами постачальника. (а.с. 88-89, т. 1)
Відповідно до актів приймання-передачі та видаткових накладних позивачу було поставлено ТОВ «Феррос-Д» підшипники. (а.с. 93-103, т. 1)
З досліджених в судовому засіданні видаткових накладних відсутня можливість встановити хто саме отримував товарні цінності від постачальника ТОВ «Феррос-Д».
Крім того, позивачем не надано до суду жодного документа, що підтверджує ведення складського обліку придбаних у ТОВ «Феррос-Д» підшипників.
Враховуючи, що підшипники є не річчю з визначеними індивідуальним ознаками, а є річчю з визначеними родовими ознаками та є замінною, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження отримання від ТОВ «Феррос-Д» та оприбуткування саме підшипників, зазначених у специфікації до договору.
Крім того, суд зазначає, що за положеннями розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. за № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 р. за № 128/2568, товарно-транспортна документація -це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процессу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з п. 11.1., 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Отже, послуги з перевезення обов'язково повинні бути підтверджені товарно-транспортними накладними.
На виконання ухвали суду про витребування у позивача екземплярів товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення постачальником до складу покупця придбаних у ТОВ «Феррос-Д» підшипників, позивач суду товарно-транспортні накладні не надав, вказавши на їх відсутність. Не надані вказані документи були і під час проведення перевірки податковому органу.
Додаткових документів на спростування висновків відповідача про безтоварність здійсненої господарської операції, зокрема щодо підтвердження транспортування товару (товарно-транспортна накладна чи інші відповідні документи перевізника), його збереження (наявність складських приміщень, відображення обліку отриманого товару на складі, збереження у іншого суб'єкта підприємницької діяльності за укладеним договором), подальшої реалізації (яким чином відбувалося відвантаження товару та його транспортування) позивачем суду не надано.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, а також данні про відсутність декларування ТОВ «Феррос-Д» податкових зобов'язань з ПДВ по виписаним на адресу ТОВ «Техномодуль» податковим накладним у квітні 2008 року суд приходить до висновку про відсутність належних доказів на підтвердження реальності здійсненої господарської операції з ТОВ «Феррос-Д» за договором № 130208 від 13.02.08 (безтоварність задекларованої господарської операції).
Дії позивача з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «поставка товарів», яке викладено в п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та поняття “продажу товарів”, яке визначено в пункті 1.31 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення цієї статті ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку про нікчемність (недійсність) укладеного господарського зобов'язання між позивачем та ТОВ «Феррос-Д», оскільки вважає, що воно укладене лише про людське око, без наміру викликати юридичні наслідки, зумовлені договором купівлі-продажу, та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ.
Таким чином, суд зазнає, що відповідачем правомірно було встановлено відсутність у позивача підстав для віднесення до складу валових витрат з урахуванням уточнюючих розрахунків на суму 10582,0 грн., а також завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 80078,0 грн.
Крім того, судом встановлено, що перевіркою встановлено віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ сум не підтверджених податковими накладними на загальну суму 685,0 грн. (а.с. 35, т. 1)
Так, відповідно до п.п 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку придбання товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями». Згідно з п.п. 7.2.3, п.7.2, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
В судовому засіданні представником позивача надано копії двох податкових накладних № 100717 від 10.07.08 на суму ПДВ 46,49 грн., та № 65065 від 08.10.08 на суму ПДВ 159,23 грн. (а.с. 27-28, т. 3) Інших податкових накладних, щодо яких під час проведення перевірки встановлена відсутність, представником позивача суду надано не було, та повідомлено суд про їх відсутність.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про правомірність висновку відповідача про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ в розмірі 479,51 грн. не підтвердженого податковими накладними, а також до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ в розмірі 205,49 грн., які підтверджені належним чином складеними податковим накладними та відсутність у відповідача підстав для здійснення донарахування податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 308,42 грн. (за основним платежем - 205,49 грн., за штрафними санкціями - 102,75 грн.).
У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень № 0001812330/0 від 30.12.09 та № 0001812330/1 від 01.03.10 в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 308,42 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 205,49 грн., за штрафними фінансовими санкціями у розмірі 102,75 грн.
Стосовно правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000352330/1 від 01.03.10, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1892,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд зазначає наступне.
Згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Тобто, вказана норма закону передбачає обмеження для визначення суми штрафних санкцій, зокрема встановлює максимальний (50 %) та мінімальний (10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) розмір штрафу, який може бути накладено на платника податків при донарахуванні сукупної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 року № 110 затверджено Інструкцію про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами ДПС. Пунктом 6.1.3 даної Інструкції врегульовано механізм обрахування штрафних санкцій, передбачених п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Абзац десятий підпункту 6.1.3 пункту 6 даної Інструкції вказує, що до сплати визначаються суми штрафних санкцій, що не перевищують максимальний розмір, визначений цим пунктом, тобто 50%.
Оскільки в податковому повідомленні-рішенні № 0001812330/0 від 30.12.09 визначена сума донарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 91519,0 грн., тому збільшення штрафних (фінансових) санкцій на 1892,50 грн., тобто застосування до позивача штрафних санкцій в сумі, що значно перевищує максимально допустимий законом п'ятидесятивідсотковий розмір на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є безпідставним.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення № 0000352330/1 від 01.03.10, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1892,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 1, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 207 Господарського кодексу України, Інструкцією про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженою Наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 року № 110, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, ст.ст. 4, 8, 11, 86, 87, 94, 104, 128, 159, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномодуль"до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
2. Скасувати податкове повідомлення- рішення № 0001812330/0 від 30.12.09 в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 308,42 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 205,49 грн., за штрафними фінансовими санкціями - у розмірі 102,75 грн.
3. Скасувати податкове повідомлення- рішення № 0001812330/1 від 01.03.10 в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 308,42 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 205,49 грн., за штрафними фінансовими санкціями - у розмірі 102,75 грн.
4. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000352330/1 від 01.03.2010р. про визначення шірафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість у розмірі 1892,50 грн.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномодуль" (ідентифікаційний код: 35587037, місцезнаходження: вул. Шарикова, 44, кв. 45, м. Харків) витрати по сплаті державного мита у розмірі 0.70 (0 грн. 70 коп.) грн.
7. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
8. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 19 липня 2010 року.
Суддя Волкова Л.М.