Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
15 липня 2010 р. № 2-а- 2н-39/09/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді -Перцової Т.С.
при секретарі -Ульященко Л.М.
за участю :
заявника (позивача) -ОСОБА_1
представника заявника (позивача) -ОСОБА_2
представника відповідача -Босенко О.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові адміністративну справу за заявою представника позивача ОСОБА_2 за нововиявленими обставинами в порядку ст. 245 КАС України про перегляд та скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року по справі № 2а-4086/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Харкова про визнання права на пенсію та зобов'язання виплати суму пенсії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами в порядку ст.245 КАС України постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 р. по справі № 2а-4086/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, якою позивачеві було відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В заяві представник позивача просить суд скасувати постанову судді Харківського окружного адміністративного суду Курило Л.В. від 03.09.2008р. за нововиявленими обставинами, визнати за ОСОБА_1 право на пенсію за весь період його проживання в Німеччині, а саме, з липня 1998р. по вересень 2006р., зобов'язати УПФУ в Ленінському районі м. Харкова виплатити суму пенсії за період його проживання в Німеччині, а саме, з липня 1998р. по вересень 2006р. та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування заяви про перегляд постанови суду наводить суду рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яким встановлено неконституційність окремих положень закону (положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”), які були застосовані судом при вирішенні справи № 2а-4086/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова про визнання права на пенсію та зобов'язання виплатити пенсію. З огляду на викладене, наполягає на задоволенні заяви про перегляд постанови суду від 03.09.2008 року за нововиявленими обставинами в повному обсязі.
Позивач, ОСОБА_1 та його представник -ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали заяву про перегляд в порядку ст. 245 КАС України та скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року по справі №2а-4086/08 за нововиявленими обставинами в повному обсязі з мотивів та підстав, викладених в заяві та письмових поясненнях, наданих до суду, та просили суд її задовольнити.
Представник відповідача, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова (надалі -УПФУ в Ленінському районі м.Харкова) в наданих до суду письмових запереченнях та в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував з посиланням на відсутність обставин, які можна було б вважати нововиявленими, та порушення заявником строків на подання позову, просив суд заяву про перегляд за нововиявленими обставинами в порядку ст.245 КАС України залишити без задоволення.
Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, приходить висновку, що надана заява є такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, в 1992 році відділом соціального захисту населення Ленінської районної ради народних депутатів м. Харкова ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком та видане пенсійне посвідчення №143487/7 від 11.05.1993 року.
У 1997 році ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Німеччини. Того ж року у відповідності до ст. 92 Закону України „Про пенсійне забезпечення” позивачу за його заявою виплачена пенсія за шість місяців наперед перед виїздом за кордон.
В серпні 2006 року ОСОБА_1 повернувся на постійне місце проживання до України та з жовтня 2006 року за його заявою виплата пенсії була поновлена.
09.08.2007 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату його заборгованості по пенсії, яка склалася в період його перебування на постійному місці проживання у Німеччині. Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова відмовлено позивачеві в задоволенні його заяви з посиланням на ст. 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 року та Вищого адміністративного суду України від 01.03.2010 року, в задоволенні позовних вимог з посиланням на ст.51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” було відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що чинним законодавством право на виплату пенсії під час перебування на постійному місці проживання за кордоном мають тільки особи, пенсії яким призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, а позивач до зазначеної категорії осіб не відноситься.
Позивач та його представник, наполягаючи на задоволенні заяви про перегляд судового рішення, посилаються на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Так, рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Визначаючи неконституційними вищенаведені окремі положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Конституційний суд України в рішенні констатує те, що положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного Закону України).
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що положення другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, які були застосовані судом першої інстанції при прийнятті постанови від 03.09.2008 року, були визнані Конституційним судом України не конституційними.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.245 КАС України однією з підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Виходячи зі змісту положень ст. 246 КАС України право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Положеннями ст.ст.247, 249 встановлено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини, до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.
Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 було опубліковано в Офіційному віснику України 02.11.2009 року. Заява про перегляд рішення суду від 03.09.2008 року було подано до суду 25.11.2009 року, тобто в термін, встановлений законом.
Згідно ч.1 ст.245 КАС України, постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Судом встановлено, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року набрала законної сили.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що представником позивача -ОСОБА_2 при зверненні до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами дотримано вимоги ст.ст.245-249 КАС України, а тому постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року є такою, що підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.
Враховуючи те, що Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 були визнані таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, які суд застосував при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року, остання підлягає скасуванню, а заява - в цій частині задоволенню.
Щодо позовних вимог суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 від'їждаючи з України на постійне місце проживання за кордон, отримав свою пенсію за шість місяців. Виплата здійснювалась за заявою позивача від 23.10.1997 року та, таким чином, найпізніше, коли він мав би дізнатись, що виплата його пенсії буде припинена згідно зі статтею 92 Закону України „Про пенсійне забезпечення”, була дата такої виплати. Як зазначає в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами представник ОСОБА_1 та сам позивач під час розгляду справи, відбулась така подія в грудні 1997 року.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений строк звернення до адміністративного суду.
Згідно з ч. 1 даної статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 зазначеної норми встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд вважає, що за цих обставин річний строк починається з грудня 1997 року, коли заявник дізнався про припинення йому виплати пенсії. Беручи до уваги, що позов було подано понад 10 років пізніше, 19.03.2008 року, суд дійшов висновку про те, що позов було подано поза належним строком.
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України визначені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч.1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В своїх запереченнях проти позову, які надійшли до суду 15.07.2010 року представник відповідача з посиланням на приписи ст.99, 100 КАС України наполягав на відмові у задоволенні позову, в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Також суд бере до уваги приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 19 червня 2008 року по справі „Лесіна проти України” (п.32) зазначив, що подання скарги заявницею поза належним строком є підставою для її відхилення. При цьому строк оскарження розпочинається з дати припинення пенсії та її виплати згідно ст.92 Закону „Про пенсійне забезпечення”.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду з позовною вимогою про визнання за ОСОБА_1 право на пенсію за весь період його проживання в Німеччині, а саме, з липня 1998р. по вересень 2006р., зобов'язання УПФУ в Ленінському районі м. Харкова виплатити суму пенсії за період його проживання в Німеччині, а саме, з липня 1998р. по вересень 2006р. та стягнення з відповідача судових витрат з обґрунтуванням поважності причин такого пропуску, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 8, 18, 86, 87, 94, 99, 100, 138, 143, 161-163, 167, 186, 245, 253, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника позивача ОСОБА_2 за нововиявленими обставинами в порядку ст. 245 КАС України про перегляд та скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року по справі № 2а-4086/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Харкова про визнання права на пенсію та зобов'язання виплати суму пенсії -задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року по справі № 2а-4086/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Харкова про визнання права на пенсію та зобов'язання виплати суми пенсії -скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Харкова про визнання права на пенсію та зобов'язання виплати суми пенсії -відмовити в повному обсязі.
У відповідності до прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2010, № 1691-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" апеляційна скарга на постанову Харківського окружного адміністративного суду повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст.223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 16.07.2010 року.
Суддя Перцова Т.С.