Справа № 288/1386/24
Провадження № 2/288/404/24
11 червня 2024 року смт. Попільня
Суддя Попільнянського районного суду Житомирської області Зайченко Є. О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,
До Попільнянського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про зняття арешту з майна.
В поданій позовній заяві ОСОБА_1 просить скасувати арешт накладений державною виконавчою службою Святошинського району м. Києва, правонаступником якого є Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (реєстраційний номер обтяження: 2000010, дата реєстрації: 12.03.2007 року, зареєстроване Державним реєстратором Харчук Юрієм Олександровичем, Попільнянське районне управління юстиції, Житомирська обл.), виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис №2000010 від 12.03.2007 року.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суддею встановлено наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
Як вбачається з матеріалів, долучених до позовної заяви, на виконанні у Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало на виконанні виконавче провадження №11521994 по виконанню виконавчого листа Подільського районного суду м. Києва від 19.01.2007 № 2-п-2054/06 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 350.00 гривень щомісячно на кожного з дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 починаючи з 14.04.2006 і до повноліття дітей.
У ході примусового виконання вказаного виконавчого провадження постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24.03.2018, накладено арешт на нерухоме та рухоме майно ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця від 12.11.2018 арешт з майна знято.
Постановою державного виконавця від 27.11.2018, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-п-2054/06 від 19.01.2007, закінчено.
Постановою Верховного суду у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) від 19.01.2022р. зазначено, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Отже, судом встановлено, що позивач був боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого накладено арешт на належне йому нерухоме майно, тому він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного вище, з огляду на те, що порушені права ОСОБА_1 не підлягають захисту у порядку позовного провадження, у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року № 554/7908/17-ц, в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 р. справа №201/6484/20 та підтверджується положеннями статей 447, 451 ЦПК України, частини першої статті 59, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 186 ЦПК України ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Керуючись ст. ст. 187, 353, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про зняття арешту з майна.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Суддя Попільнянського
районного суду Є. О. Зайченко