17 травня 2024 року Справа № 915/1592/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченка О. В., при секретарі судового засідання Сулеймановій С. М.,
за участю:
представника позивача: - Мокан О. О.,
представника відповідача: - Дабіжи Я. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт», (код ЄДРПОУ 01125608, 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/14; e-mail: dp.mmtp@gmail.com)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (код ЄДРПОУ 32655926, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, e-mail: office@nikmorservices.com.ua)
про: стягнення заборгованості в сумі 3 515 655,40 грн.
Державне підприємство «Миколаївський морський торгівельний порт» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 29.09.2023 № 06/947 (вх. № 13577/23 від 13.10.2023), в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди від 08.06.2006 № 12-А у загальному розмірі 3 515 655,40 грн. та 52 734,83 грн. судового збору.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди від 08.06.2006 № 12-А в частині здійснення розрахунків за користування майном.
Ухвалою суду від 20.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.12.2023.
14.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи заперечення наступним.
Відповідач є портовим оператором, що здійснює свою діяльність у Миколаївському морському порту з 2000 року. Заявник як портовий оператор здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, інші пов'язані з цим види господарської діяльності в Миколаївському морському порту в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про морські порти України», Правилами надання послуг у морських портах України, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України 05.06.2013 № 348 (далі - Правила № 348).
Інформація про статус Заявника як портового оператора міститься в Реєстрі морських портів (доступ до джерела: http://www.uspa.gov.ua/ru/reestr-morskikh-portov).
Іншої діяльності, окрім стивідорної діяльності в Порту Миколаїв, Відповідач не здійснює. Технологічний процес здійснення ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" стивідорної діяльності нерозривно пов'язаний із причалом № 9, причальною інфраструктурою та орендованим майном в тилу цього причалу.
08.06.2006 між Портом і ТОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» було укладено Договір оренди № 12-а індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (далі - Договір), згідно з яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування портальні крани, встановлені на фронті причалу № 9 (Договір та акти приймання-передачі портальних кранів додані до позовної заяви).
Позивачем у цій справі заявлена вимога про стягнення орендної плати за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року. У цей період Відповідач був позбавлений можливості користуватись портальними кранами через об'єктивні та незалежні від його волі причини.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. За офіційним повідомленням Міністерства інфраструктури України від 24.02.2022, підвідомчим підприємством якого є позивач, - з 24.02.2022 морські порти були закриті. Повідомлень про відкриття порту Миколаїв та розблокування його роботи до цього часу не публікувалося.
Після початку військової агресії рф проти України, та, зокрема, бомбардувань м.Миколаєва, відповідач частково призупинив свою діяльність, а починаючи з 01.10.2022 офіційно повністю законсервував своє виробництво та тимчасово призупинив свою діяльність на час воєнного стану, що підтверджується наказом відповідача від 30.09.2022 №31 «Про тимчасове призупинення діяльності на час воєнного стану - простій Підприємства».
Відповідач неодноразово порушував перед Позивачем питання про звільнення від орендної плати за Договором з огляду на неможливість використовувати портальні крани. Це підтверджується наступними листами відповідача на адресу Порту: від 01.11.2023 № 1803, від 04.01.2023 № 2143, від 14.02.2023 № 2234, від 25.04.2023 № 2163, від 30.05.2023 №2278, від 28.06.2023 № 2321, від 01.08.2023 № 2413, від 31.08.2023 № 2563, від 02.10.2023 № 2734, від 02.11.2023 № 2884.
Звернення залишені Портом без відповіді та задоволення.
Одночасно відповідач зауважує, що робоча група Порту за присутності уповноваженого представника відповідача засвідчила факт невикористання підкранових шляхів (колій) протягом відповідного періоду (копії актів огляду нерухомого майна щодо його використання додаються).
Все вищевказане, на думку відповідача, підтверджує відсутність підстав для проведення ним оплати за користування майном позивача за спірний період.
27.11.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач надав свої аргументи проти доводів відповідача.
Позивач зазначив, що відповідач є перш за все суб'єктом господарювання.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 12-А від 08.06.2006 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності. Договір є діючим та оплатним. Станом на дату подання відповіді на відзив майно, визначене п. 1.1 договору, знаходиться у відповідача.
Таким чином, відповідач, оцінивши власні підприємницькі ризики в обстановці, яка мала місце з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, вирішив не відмовлятись від договору і залишити об'єкт оренди у своєму користуванні.
Не сплачуючи позивачу орендну плату та не повертаючі об'єкт оренди, відповідач фактично позбавив Позивача права на власне користування майном та розпорядження ним з метою отримання прибутку.
Ухвалою суду від 11.12.2023 сторони повідомлені про відкладення підготовчого засідання на 05.02.2024.
11.12.2023 від ТОВ «НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ» до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив).
Ухвалою суду від 05.02.2024 сторони повідомлені про відкладення підготовчого засідання на 18.03.2024.
15.03.2024 від позивача надійшли пояснення щодо тверджень відповідача про неможливість використання орендованого майна (портальних кранів) та зупинення діяльності на період воєнного стану.
В судовому засіданні 18.03.2024 оголошувались перерви до 25.04.2024 та 09.05.2024 відповідно.
24.04.2024 позивачем надані письмові пояснення і долучені до матеріалів справи докази на підтвердження своєї правової позиції.
03.05.2024 відповідач надав додаткові пояснення у справу.
У судовому засіданні 09.05.2024 сторони не заперечували щодо закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 16.05.2024.
Суд здійснив розгляд справи у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 16.05.2024 сторони підтримали свої позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 16.05.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
17.05.2024 після виходу з нарадчої кімнати судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
08.06.2006 між Державним підприємством «Миколаївський морський торгівельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» укладено договір №12-А оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності (надалі Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - портальні крани, що встановлені на причалі № 9 морського порту Миколаїв.
За умовами Договору:
- орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання сторонами цього Договору, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передачі майна (п.2.1 Договору);
- передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Майно залишається у господарському віданні орендодавця, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2 Договору);
- річна орендна плата визначена на підставі «Методики» за ставкою 5 % від вартості майна (п. 3.1 Договору); Загальний розмір орендної плати за базовий місяць оренди (вересень), складає 45 765,64 грн.
- орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 20-го числа місяця, наступного за місцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування (п.3.3 Договору);
У період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року орендар не сплатив орендну плату в загальному розмірі 3 515 655 ,40 грн.
Позивач зазначає, що відповідачем зобов'язання по сплаті орендних платежів за вказаний період не виконано, несплаченими по спірному договору залишились такі рахунки: №14330043, 16540043, 18840043, 01410043, 02990043, 04420043, 06750043, 07980043, 10070043, 11810043,13540043.
Загальна сума заборгованості по зазначеним вище рахункам становить 3 515 655,40 грн.
Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.
Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17.
Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до об'єкту оренди, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Оцінюючи факт користування або неможливість користування орендованим майном, суд враховує, що за змістом частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79, статті 86 ГПК України кожна сторона повинна довести належними, допустимими та достовірними доказами ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч.3 ст.74 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Суд також враховує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість нарахована за період з жовтня 2022 року, суд враховує наступне.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що загальновідомим є факт того, що приміщення та територія ДП «Миколаївський морський торгівельний порт», в т.ч. до яких віднесено причали порту, відносяться до об'єктів стратегічної інфраструктури, в силу введеного воєнного стану відносно яких запроваджено певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни.
В силу свого стратегічного розташування з моменту введення воєнного стану перебування в приміщеннях та на території ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» обмежено для усіх осіб. Відповідні обмеження також стосуються і плавзасобів та їх виходу в акваторію Чорного моря.
Крім того, загальновідомими та такими, що не потребують доказування, є обставини мінування акваторії Чорного моря, в т.ч. Миколаївського порту, для уникнення можливості підходу воєнних кораблів РФ.
При цьому суд враховує, що жодних доказів у спростування означеного позивачем не надано, як і не надано доказів наявності у відповідача вільного доступу до орендованого судна чи використання працівниками відповідача такого судна.
Доводи позивача щодо наявності у відповідача можливості використовувати орендовані портальні крани, з огляду на загальновідому обставину обмеження доступу на територію порта, а також з огляду на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, судом до уваги не приймаються.
Враховуючи, що всі наведені судом обставини свідчать про відсутність у відповідача можливості експлуатації орендованого майна, а саме портальних кранів, в тому числі через мінування акваторії Чорного моря, суд зазначає про наявність в даному випадку підстав для застосування положень ч.6 ст762 ЦК України та звільнення відповідача від оплати орендної плати за спірний період.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволені позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено та підписано 06.06.2024.
Суддя О. В. Ткаченко